Віт-убивця
Українська народна казка Покуття

Ішли колись дівчата з роботи з Німеччини. Заробили собі грошей і несли куферки з добром своїм. Та й думали: «Де нам переночувати? Підемо до віта». Прийшли до віта, і він приймив їх на ніч. Вони полягали одна під лаву, а друга попри лаву. Одна заснула, а друга ще не спала. А в віта була одна дочка, і вночі вона лягла межи них. А та, що скраю лежала і не спала, зачула, як віт з вітихою говорять. Чує, що вони радяться, як дівчат убити.

— Викопаймо в коморі яму й закопаємо їх, а весь їхній скарб буде нам.

Пішли вони копати яму. Дівчина зачала будити сестру і не годна була добудити. Та не встала. Дівчина втекла сама — вікно відхилила і пішла.

Ішла вона вночі по дорозі і здибала брикаря. Та й попросила його, аби завіз її на постерунок до жандарів. Той завіз її, і сказала вона жандарям:

— Ми ночуєм у віта, а віт з жінкою радяться, як нас побити. Я крізь вікно втекла.

Сів жандар з брикарем і разом з дівчиною та й приїхали до віта. Питає його жандар:

— Пане віте, що нового в селі, що чувати?

А віт каже:

— Нема нічого в нас нового.

— А де твоя дочка, що її в хаті не видко?

— Вийшла надвір.

— Ану, — каже, — ходім подивимось до твої комори. Зайшли вони до комори, і питає його жандар:

— Нащо ти покопав тут?

— Хочу прикопати своє багатство, аби злодії не закрали.

— Добувайте, — каже, — те, що ви прикопали. Най подивлюся, яке то багатство.

Вони добули, а то його дочка і та чужа дівчина. Прийшли ще жандарі, дали йому трохи кари на місці і повісили його на його ж подвір’ю. А вітиху забрали мучити — за те, що вона чоловікови таке говорила і до такого допустила.