Дванадцять місяців
Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік та й жінка. Мали вони дівчинку. Мама вмерла, а дівчинка лишилася. Тато другий раз оженився і взяв мачуху з дитиною. Так та дівчинка бідувала, підлогу під коровою щорання і щовечора мила. Так її мачуха зицирувала ^*. Дуже ненавиділа мачуха ту дівчинку. Вона її від’їдала від хати. Хотіла, аби тато відігнав її геть. А тато все каже:

— Най дитина буде коло хати. Ти ж у її мами в хаті, ти ж у її мами на ґрунті ^*. Та й хочеш дитину відогнати?

Тата не було дома, а мачуха, аби тої дівчинки збутися, в страшні морози висилає її в ліс за фіялками, аби дівчинка в лісі замерзла.

— Іди мені нарви фіялок!

Дівчинка пішла, в постольцях, у запасочці. Бідна дитина, сирота. Іде лісами та йде, іде та йде. Мороз. Замерзла вона, заклякла. Дивиться, на горі, на самім верху ватра горить. Іде вона до тої ватри нагрітися. Бачить, є дванадцять хлопі́в там. Підходить ближче.

— Прошу вашої ласки, припустіть мене нагрітися.

— Можна, приступай.

Питає найстарший, вусатий такий:

— Хто ти така? А вона каже:

— Я бідна сирітка. Тато взяв мачуху з дитиною. І вона мене зицирує. І вмерла би я, але бог смерти мені не дає. Щорання й щовечора мушу мити під коровою підлогу. Так уже вона мене мордує, сироту нещасливу. Я поробила все, а вона мене вигнала в ліс за фіялками. Де я маю фіялок набрати узимі, перед Різдвом?

А ті дванадцять людей були Дванадцять Місяців. І той найстарший сказав до Місяця Мая:

— Іди нарви їй фіялок!

Май нарвав фіялок, приніс і подав їй. І вона прийшла додому і дала фіялки мачушиній дівчинці. А мачуха сказала:

— Іди принеси мені ягід. А де ягоди серед зими є?

І пішла вона за ягодами. Знов пішла туди, де на горі ватра горіла.

Є ватра, є ті хлопи коло ватри. Питають її:

— Чого ти хотіла?

— Мачуха післала мене за ягодами.

Той найстарший закликав Липня та й каже:

— Іди нарви цій дівчині ягід. І той нарвав і дав їй.

А ті Дванадцять Місяців були всякі. Були старі й молоді, були з вусами і були зовсім безвусі хлопці.

Принесла вона ягоди додому, а мачуха зачала питатися:

— Розкажи мені, відки ти це маєш. А вона розказує:

— Є в лісі дванадцять хлопів. І найстарший з них все посилає молодших, би мені дали, чого мені треба.

А мачуха каже на то:

— Але файні хлопи, молоді? А вона каже:

— Є старі, є й молоді.

— Але є в них роги на голові? Пішла, найшла якихось злих духів та й несе мені від них усе додому, — каже мачуха до свої дівчини.

Але подумала мачуха та й сказала:

— Тепер я пішлю туди свою Оленку. Кажи, якою дорогою іти. І сказала сирота тій дівчинці, аби йшла тою дорогою, якою вона сама йшла. Мачуха фест ^* зібрала її, і вона пішла.

Прийшла мачушина донька до тої ватри, а хлопи питають її:

— За чим ти прийшла? А вона каже:

— Та дівчинка, моя сестра, принесла з лісу фіялок і ягід. А мама прислала мене, аби й я принесла. Аби ви дали мені різних овочів, яблук, грушок.

— Іди додому і скажи мамі, що ми не злі духи з рогами, а Дванадцять Місяців. Іди собі тою дорогою, відки надійшла.

— Я вас хотіла просити, би я коло вашої ватри нагрілася трошки.

— З чим прийшла — з тим іди.

Вона обернулася — ні хлопів нема, ні ватри нема. Нічого нема. Пішла вона і в дорозі замерзла. І знайшли її замерзлу в снігу, бо образила мачуха Дванадцять Місяців.