☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Журавка
Українська народна казка Полтавщини

Дуже давно в одному селі жили дід з бабою. І дуже вони сумували, що в них не було дітей. Якось зимового вечора пішов дід у ліс по дрова. Назбирав гілок, хмизу, закинув в’язку на плечі і пішов додому. Коли чує жалібний крик. Дивиться, аж то журавлик потрапив у пастку, стогне, кличе на допомогу.

— Потерпи трішки, зараз я тебе звільню, — сказав дід.

Звільнив дід журавлика, та й полетів той курличучи. А ввечері сіли дід з бабою вечеряти, аж хтось стукає.

— Хто б це міг бути так пізно?

Відчинив дід двері, бачить, стоїть дівчина вся в снігу.

— Заметіль, не видно нічого, я й заблукала.

Запросили дід з бабою дівчину до хати. А вона була красива, лагідна. І запитав дід:

— Як тебе звати?

— Журавка, — відповіла дівчина.

Сподобалась старим дівчина і стали вони її просить залишитися у них. З радістю погодилася Журавка залишитися в діда з бабою, бо нікого на цім світі у неї не було. І вирішила вона наткати полотна з вдячності за їх доброту. Тільки попросила, щоб ніхто не підглядав за її роботою. І через три дні винесла вона чудову тканину: по червоному полю золоті журавлі летять. А сама Журавка ніби хвора з кімнати вийшла, аж захвилювався дід.

Незабаром прийшов купець, що скуповував по селах полотно у селян, та й запитав у бабусі, чи напряла вона. І показала йому бабуся тканину, що напряла Журавка. А там золоті журавлики, неначе живі, летять.

— О, такої чудової тканини ще ніхто не бачив. Ваша донька чудова майстриня, — сказав купець і дав жменю золотих монет.

Ніколи не бачили дід з бабою золота, зраділи. Пошили до свят чудову сукню Журавці, щоб усі бачили, яка вона красуня.

Прийшла весна, пригріло сонечко. Прибігали сільські дівчата і хлопці, гукали Журавку на вечорниці. Зберуться навколо Журавки, а вона їм розповідає казки про різних чудернацьких птахів.

Минув час. Знову прийшов купець по тканину. Та дід не хотів, щоб донька пряла, бо боявся, що вона захворіє. Але купець вмів умовляти. Дав він дідові гаманець із золотом і наказ, щоб через три дні тканина була готова. Зажурилися дід з бабою, шкода їм Журавки. Та вона заспокоїла їх:

— Не сумуйте, не плачте. Через три дні тканина буде готова, ще й краща, ніж минулого разу.

Пішла дівчина до своєї кімнати, зачинила двері, і запрацював станок ткацький. Три дні не виходила дівчина зі своєї кімнати. Раптом прийшов купець та й став питати за тканину. Дід з бабою не пускали його в кімнату до Журавки, але купець їх відштовхнув і відчинив двері.

— Ой, там журавель! — злякано закричав він.

Зайшли дід з бабою, а там і справді за станком стоїть великий птах. Полякались вони, а купець утік.

Другого дня побачили дід з бабою, що лежить візерунчаста тканина та кругом журавлине пір’я розкидано. Гукнули дівчину, та не відізвалася вона, шукали, та не знайшли її. А увечері побачили журавлика, який курличучи, кружляв над їхньою хатою.

— Журавка, це ж наша Журавка! — заплакали дід з бабою.

Вони зрозуміли, що врятований дідом птах обернувся дівчиною. Гукали її, та вона не повернулася.

Кажуть, далеко на озері бачили журавлика, на якому було зовсім мало пір’я, а він усе поглядав у бік, де залишилися дід із бабою.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

67 (4795а). Журавка. СУС —. Записала Сириця Аліна 2008 року. Сириця Тамара Василівна (1951). Полтавська область, Карлівський район, Попівка