Злодій
Українська народна казка Закарпаття

Був чоловік, мав три сини. І йшли вони на роботу. Говорить старий:

— Ви би могли мені заробити гроші.

— Та ми йдеме.

Пішов старший, пішов менший і найменший пішов, йшли вони по дорозі, йшли та прийшли до одного столяра. Столяр робить вікна, двері. Каже хлопець старший:

— Возьміть ня на роботу.

— Тебе возьму. Тебе.

Не менших, найстаршого бере. Пішли далі два, менший і ще менший. Прийшли до одного колесаря. Той колеса робив. Заговорили хлопці:

— Возьміть нас на роботу.

— Тебе возьму, — відповідає старшому з них.

А меншого не бере. А менший став плакати: «Мене не хотять на роботу брати». Та йде геть.

Іде він дорогою й мало боїться, бо вже вечір, стемнілося. Поліз на одно дерево, позирає, де би було світло. Ага, є світло. Він зліз з дерева та прямо на то світло йде. Прийшов на то світло. Позирає у вікно, у хижі дванадцять людей. Усі хлопи. Він там іде. Показався, а вони почули:

— Хтось туй є.

Дораз пушки в руки та його хотять убити. Просить він:

— Не вбийте мене, я бідний хлопець. Вони його взяли до хиж.

— Що ти за один?

— Я бідний хлопець. Мене не хотять на роботу взяти.

— Чи будеш у нас робити?

— Буду. Чим?

— Злодійом, — каже.

— Добре.

Він до них прийшов, їсть, п’є в них. Вони йому не кажуть нич робити. Ходять, усе крадуть: гуси, качки, кури, свині — все. І беруть його з собою, і він позирає на то.

А той, що на колесаря вчився, вже вміє колеса робити, прийшов домі й робить колеса. Столяр прийшов домі та робить шафи, двері, вікна — все робить уже. А менший вчиться на злодія, красти вчиться. І він уже вмів красти. Питає старший злодій:

— Ти вже знаєш красти?

— Знаю.

Ідуть селом, позирають, свиня велика. Випустив іден чоловік свиню. Айбо то день, ходять люде. Позирають злодії — свиня. А ввечері мають її украсти. Увечері взяв він смаженого м’яса. Та й прийшов туди. Мав ключі, відімкнув та й свині м’ясо під писок. А свиня за м’ясом іде. Та й свиню припровадив домі й замкнув.

Та й повідає він:

— Виділи гуси, сім гусок, кормлених у жида. Чи будеме, — звідається, — красти гуси?

— Давай.

Пішов украв. Пустив порошок межи гуси — гуси того не люблять. А він голову перекрутить — та в міх, та в міх. Забрав усі гуси. Приніс домі. Вже добре знає красти.

— Чекай, — спиняє старший злодій, — ще вкрадеш ідно. Вкрадеш, та й даме тобі, — каже, — документ, що ти злодій. Вкрадеш з-під ворони яйце, аби вона не злетіла.

— Но добре.

А він молодий, здоровий, два метри ріст. Поліз на смереку, все д’горі, д’горі, а ворона: «Ке-е-е!» І полетіла. Думає він: «Уночі вкраду». Пішов уночі — та де! Ворона втікла, не украв. Думає він собі, думає. Та й звідається старшого злодія:

— За кілько раз я мушу вкрасти?

— Перший раз може не бути, другий раз не бути, а третій раз мусить бути яйце.

І надумав він: треба красти, коли май дощ паде.

Дощ паде, такий великий. А він іде й дивиться. І лізе горі, горі смерекою. Ворона не лишить яйця, коли дощ паде. Іде він горі смерекою, підліз, продовбав гніздо здолу та яйце взяв. Приніс і поклав на стіл. Добре.

— Ти не хочеш домі?

— Хочу.

І дали йому документ, і провожали його красно.

Та й прийшов він домі паном. А браття вже поженилися. Той колеса робить, а столяр шафи робить і все, що треба. Побудувалися. А він прийшов паном.

А туй і неділя прийшла. Пішли до церкви всі й старого взяли. Всі чотири пішли до церкви. А піп питає кураторови:

— Що то за один той пан?

— А то того старого син, — повідає. — Це той Іванко, що гуси пас.

— І-я-я-яй! А де він був?

— Злодійом був, — говорить.

— Та злодійом? Скажіть старому, най почекає мене надворі.

— Добре.

Вийшли з церкви, а піп до старого:

— Та твій син злодійом? То скажи йому, най у мене свиню вкраде. Моя, — хвалиться, — свиня кормлена. Най украде, а коли ні, то голова долі, — каже, — злодія не мож на селі держати.

Старий прийшов домі та й повідає:

— Ой неборе, треба свиню вкрасти од попа.

— Добре, вкраду я в нього свиню. Він пішов, а там пси. А піп наказав:

— Псам не дати нич їсти, аби їли злодія. А злодій міркує:

— Я від нього й пані вкраду, не лиш свиню.

Пішов він купив булочок та намочив їх у паленці. Прийшов ід’воротам та вер псам. Пси з’їли й пішли спати. А він відімкнув і свині — м’яса, і свиня сама пішла за ним. Прийшла, зарізали, все.

Піп устає раненько:

— Ану, — питає, — де свиня? Чи є? Подивився — не є свині! І-я-я-яй! Каже піп церківникови:

— Ану йди до нього. Чи вкрав він?

Прийшов церківний — є там свиня. Уже там жарять. Почекав він, дали і йому паленки й закуску. Попоїв він, вернувся та каже попови:

— Пане, я вже з неї їв, з тої свині. То його робота.

— То ти був дав йому свиню? Як він її міг украсти? Ти був при тому. Ти свиню видав.

— Пане, я ніт, я не давав.

Та й так, та й так, та добре посварилися. Викликав піп до себе старого:

— Слухай, у мене є кінь. Такий, — прихвалює, — що йому пари нема. Я йому даю їсти, пити, і нікого більше він не припущає від’собі. Твій син має його украсти, а кой не вкраде, то голова долі.

А старий журиться. Як він то вкраде? Та вб’є його той кінь. А злодій каже:

— Тату, не журіться нич, я вкраду.

Він дораз пішов там подивитися, а там накладено сторожів. На капурі чотири сторожі й коло стайні три. І наклали вони огень. А він вбрався в таке цураве плаття, все цураве. Шапка на голові цурава. Такий жебрак, такий дідо старий. Прийшов, а пси: «Гав-гав, гав-гав, гав-гав!»

Піп уже пішов спати, а він прийшов від’огньови, від тим людям, прийшов і став. Та говорить:

— Йо-о-ой, дванадцять синів-им мав, дванадцять! Я всіх поженив, — повідає, — а сам пішов геть помежи люде. І нині не хотять мене прияти на ніч. Дванадцять синів, — жаліється, — мав і не хотять мене прияти на ніч. Хоть нагрійте ви мене.

— Грійтеся, діду, грійтеся.

А «дідо» гріється. Та й дістає фляшку, та й колотить її: буль-буль, буль-буль.

— Дідику, дайте нам маленько.

Дав одному, другому. А тото була отрова. Він дав їм, а люди випили й так і заспали. А він приказує:

— На сім вогни будеме печи живана, що хоче вкрасти коня. Він то говорить, а вони не чують. Ті, що коло капури, сплять, а ще стоять три коло стайні. «Дідо» прийшов до них, дістав фляшку, приклав до рота.

— Дай і нам маленько.

Він їм дав, вони випили й заспали. Вони сплять, а він узяв на вила м’яса та й коневи під ніс. Кінь «чіх» — і все. Він прийшов, погладив коня, погладив та взяв його й пішов.

Прийшов домі:

— Хлопці, робіть сани, треба возити тата.

І брати, колесар і столяр, роблять зрана сани. І скоро зробили їх. А піп устає:

— Ану, чи є кінь? Йдіть подивіться, чи є.

Ті приходять, а брати вже хотять возити конем старого, вже посадили його на сани. Та й повезли старого по городах. Та й возили його три дні, а в три дні вернулися. А піп прийшов та й звідається у живанова:

— Слухай, ти вкрав мого коня?

— Я.

— У мої пані є перстень. Як ти, — каже, — його вкрадеш, то буду знати, що ти злодій, а коли не вкрадеш, то голова не твоя.

— Еге, пане, вкраду.

Та й узяв він зробив солом’яного чоловіка. Вбрав його в цур’я, а лице — то маска була, надів на нього нагавиці, а на голову шапку. Та й приніс до попа під вікно.

А до попа прийшов його хлопець, зі школи. Повідає йому піп:

— Будеме злодія бити. Ходім його уб’єме.

Попови не слободно вбити людину, але сина пішле, най стріляє в злодія. Привів він хлопця під вікно, а злодій указує у вікно того солом’яного чоловіка. Піп наказує хлопцеви:

— Туй є живан, бий його.

А хлопець бах — вцілив! Виділи вони оба, що відбили голову. А злодій обілляв то червеною фарбою, вер на ґанок, а сам став набік. Вони вийшли. Піп говорить:

— Туй є вбитий злодій. Та нам не слободно вбити чоловіка. Копаймо яму та загребемо його.

Пішли вони копати яму, а злодій прийшов до хижі та й звертається до пані зміненим голосом:

— Еге-ге, взяв нашу свиню, взяв коня нашого живан, але перстень уже не візьме. Дай мені перстень, щоб живан у тебе не взяв.

А пані на постелі. Та й дала вона йому перстень. Думала, що то її чоловік. Злодій надів перстень собі на палець та й пішов.

А тоти викопали яму, хотять закопувати «злодія», а то солом’яний чоловік. Піп прийшов до пані — перстеня не є, забрав злодій перстень. Говорить піп:

— То нич, що він перстень узяв. Добре, що тобі нічого не зробив. Покликав піп злодія:

— Ти знаєш що? Дяк з мене сміється в церкві, каже: «Ти зайшов із злодійом? Злодій, видиш, і перстень вкрав.»

А злодій озивається:

— Я й панію вкраду, не тільки з пані перстень. А піп говорить:

— Кіби ти якось сміха з нього зробив, з дяка.

— Я зроблю, — відповідає.

Прийшов він до дяка на вечір та й хвалиться:

— Я знаю красти.

— Ой знаєш, — каже, — ой знаєш.

Приніс дяк мало паленки, випили, а злодій питає:

— Чи даєте мені якісь гроші? То я би й вас научив красти.

— Я оде, — показує, — маю шістдесят рублів.

— Добре, добре.

Той дав йому шістдесят рублів. А злодій повідає:

— Знаєте, треба два міхи. Я би вас в міх узяв та носив на готари, — розказує. — Сім готарів треба обійти, і будете вже знати красти так, як я знаю.

Він узяв ті два міхи, зшив їх, зробив великий міх, узяв дяка в міхови на плечі та й носить його, та крутиться, крутиться з ним. Та й говорить:

— Один готар... два готарі... Три готарі... чотири готарі... п’ять готарів...

Та приніс його до попа, одкрили капуру, одкрили двері. А там були в попа гуси, кури, качки. І вер його з мішком межи гуси. А гуси:

Та-га-га, га-га-га!» А зверху кури. І він там його лишив у мішку. Зав’язаного й зашитого. Та й каже:

— То семий готар уже. Чи знаєш уже красти?

— Ой, уже знаю.

І він його там лишив і пішов геть.

Раненько вийшла служниця, одкрила двері, позирає, а там щось у міху кивається. А кури «ко-ко-ко». А гуси гагають. Прикликала вона попа:

— Послухайте, — просить, — ідіть подивіться, що там є. Там щось є в міху.

А піп сам боїться йти. Закликав кураторів, церківника. Ті поприходили.

— Та позирайте, що там є.

Узяли розрізали міх, витягли, а тото дяк.

— Еге-гей, на тебе мої кури паскудили! Наказує піп:

— Пустіть його геть. Та й дяк утік.

А злодій прийшов домі та й до жінки свої:

— Ти туй є? Збирайся та підеме геть.

Та й пішли вони відти геть. Та й казці конець. Хто слухав, той молодець.