Золотий черевичок
Українська народна казка Гуцульщини

Були чоловік і жінка, і мали вони одну дочку. І жінка вмерла, а дівчинка ся лишила з татом. Коли мама вмирала, вона прикликала т’собі дівчинку і сказала: — На тобі, доню, це зернятко. Коли тобі буде дуже прикро, посади його.

Після смерті мами вони трохи прожили, і тато вженився вдруге, привів мачуху, котра мала свою дівчину. Та й так вона цю сирітку кривдить. Примушує її мачуха всю роботу робити, і вона робить усе. І всюди її мачуха посилає. А свою дочку вона жалує. Та й так ця сирітка бідує.

А в їх селі робить панич забаву та й закликає молодих, би всі туди йшли. А мачуха каже сирітці:

— Маєш пообходити худобу, насічи січки. Нагодувати кури — все зробити. І ще маєш полотно білити, аби було з чого сорочки шити. А ми, — каже, — йдемо на забаву.

Та й пішла мачуха з дочкою на забаву. А сирітка подумала, поплакала. Згадала про свою маму та й думає: «Якби моя мама жила, то я би так не бідила. То й я би з мамою пішла на забаву». І нагадала вона собі за то зернятко — взяла його та й посадила. Та сіла коло того й заснула.

Пробуджується вона, а то така вже велика верба виросла, висока, груба. Дівчинка схопилася, подивилася на ту вербу та й давай відти тікати, від тої верби. А з верби вийшла паня та й каже:

— Дівчинко, чого тікаєш? Вона обернулася.

— Не тікай, — каже, — скажи, що тобі треба.

А вона заплакала та й каже: так і так, мачуха завдала їй тілько роботи, а вона стілько роботи не годна зробити.

— То нічого, — каже паня. — Зараз буде все зроблено. А ти, — каже, — хоч’ іти на забаву?

А вона каже:

— Та хотіла би-м, але я не маю в чім. Не маю що вбрати, крім цего буденного дрантя.

— То нічого, — сказала паня та як плеснула три рази в долоні, а з тої верби висипалося тілько дівчат, що не годен оком осягнути.

Каже паня:

— Зараз аби була цій дівчині вся робота зроблена і файна сорочка їй вшита.

Кинулися дівчата до роботи. Одні оруть, другі сіють, треті вже колопні беруть, вже мочать, труть, прядуть, тчуть. Вже й сорочки шиють. Вже й дівчину вбрали в сорочку. Принесли їй ті панни золоті черевички.

— Збирайся, — каже паня, — меш їхати на забаву. Привели коні впряжені. Вже й фірман є. Поїхали.

Приїхали вони на ту забаву, а там мачушина дочка так гуляє, так фест танцює з панами. А ця дівчина і так файна була, а як вбралася у файне вбрання, то стала ще багато краща. Як панич на цю дівчину подивився, то лишив мачушину дочку, а її взяв у танець.

А мачуха ще сиділа трохи із своєю дочкою, та й зачала дочка казати:

— Ей, мамо, ходім додому, тут нам нема чого сидіти. Та й пішли додому.

А дівчина-сирота як побачила, що вони пішли, то бігом з танцю вирвалася. Той панич її не пускав, а вона вирвалася, сіла на бричку, швидко поїхала д’вербі і перебралася.

А за ню вже поробили дома, що вона мала робити.

Дівчина розібралася, все віддала в ту вербу і вбрала своє дрантя. Паня їй сказала:

— Коли тобі буде треба, вийдеш т’цій вербі і плеснеш три рази в долоні, і ми тобі, — каже, — все поможемо.

Прийшла вона до хати та й питає мачушину дочку:

— Як там було?

— Е, там не було нічого такого доброго. Приїхала якась, і панич лиш з тою й вигулював.

Та й з мамою собі говорять, що якась там приїхала, що так їм було добре, поки її не було.

А панич ніяк не годен узнати, що це за дівчина і відки вона. Ніхто не знає. Кого питають, ніхто не годен сказати. Робить той панич забаву знов, на другу неділю лагодить. Хоче знати, що то за дівчина. Розписали листівки, би всі дівчата приїздили на той бенкет. Ну, та й мачуха збирається зі своєю дівчиною. А цій лиш наказують робити, корови та коні пообходити. Пішла вона до верби, плеснула три рази в долоні, вийшла паня та й питає:

— Що тобі треба?

Вона сказала, і вже все вона має. Вивели їй коні, і вона поїхала.

Приїхала вона на ту забаву, а там уже знов мачушина гуляє з тим паничем, набувається. Але як уздрів панич дівчину, що приїхала, то знов бере її в танець. І насторожився він, і має вже її не пустити. Хоче знати, відки вона, що вона за одна.

А вона вже вздріла, що ці ся полютили, мачуха та й її дочка, що вже хотять тікати геть. А їй треба швидше бути дома, поки мачуха не прийде. Та й вона зачала тікати. Ті вже надвір вийшли, вона ледве випуталася. Та як тікала, загубила один золотий черевичок. І втекла вона без одного черевичка. Борше сіла в бричку і поїхала додому. Приїхала до тої верби, там все спрятала, вбрала своє дрантя, прийшла до хати та й тихо сидить.

Прийшла мачуха з дочкою — все пороблено. Що вона наказала, все зроблено, за дівчину тут усе поробили.

А панич далі питає. Не годен ніяк допитати, ні чий черевик, ні відки — нічого ніяк не годен знати. Радять його пани, як він має робити:

— Ти знаєш що? Ідім село від села. Де є в хаті дівчата, аби міряли цей черевичок. Котра взує його, ту дівчину забирайте сюди.

Ходять хата в хату слуги з тим черевичком. Мачуха подивилася в вікно — вже йдуть. І сказала вона сироті:

— Сиди там, — каже, — на печі, за комином, аби ти ся не показувала. Тихо сиди, аби ти не оганьбила нас.

І сидить вона тихо за комином. Але думає: «Це мій черевичок’. А мачуха подивилася у вікно та й каже своїй дочці:

— Вони вже озде на подвір’ї. Бери, — каже, — та стісуй п’яту. А та борше теше п’яту, струже, аби ся нога влізла в черевичок, бо то черевичок малий. А вони вже ввійшли.

— У вас є дівчата?

— Ой, у мене лиш одна дівчина.

— Ну то най буде й одна. Ану прошу взути цей черевичок.

Та зачала натягати, а їй з ноги вже кров тече. А ті слуги сказали:

— Не натягай, бо це не на твою ногу черевичок. А у вас нема більше дітей?

— Нема, — каже.

А дівчина з-за комина подивилася. Слуги кажуть:

— А то що за дівчина?

— Та то, — каже, — каліка, та то непутниця, та то невміятниця. Вони кажуть:

— То нічого. Раз дівчина, злізай і вбирай черевичок.

Дівчина злізла, взяла черевичок і натягнула на ногу. Вони кажуть:

— Ми цю дівчину беремо з собою, бо панич наказав, щоб ту забрати до него, котра натягне черевичок.

А мачуха каже:

— Я не пускаю. Та вона не має в чім, вона в пірваній сорочці. Вона ніц не має і я нічого їй не даю.

А вона каже:

— Не треба мені нічого. Зачекайте трохи, — каже.

Ті почекали. Вона пішла до тої верби, плеснула три рази в долоні. Відти вийшла паня, дала їй другий золотий черевичок і то вбрання, в якім вона ходила на забаву.

Зібралася вона і поїхала з тими слугами до пана. А як від’їздила, сказала свому татови:

— Татку, як буде вам дуже прикро, би-сте прийшли до мене. А там зробили весілля, і на цім кінець.

Золотий черевичок
Українська народна казка Гуцульщини

Жили собі чоловік з жінкою і мали дві донечки. Жінка померла. Він женився другий раз. І була в другої жінки дочка. Вона любила свою доньку, а на сироти була дуже погана. Посилала їх до роботи і в погоду, і в дощ — не шкодувала ніц ^*. Післала вона старшу сироту у ліс по дрова. І їй треба було іти почерез річку. Дівчинка йшла і плакала, бо був дощ, і вона змокла. А до берега підпливла рибка і питається в дівчинки:

— Чого ти плачеш? Каже вона:

— Я сирота, лишилася маленька без мами. Мачуха мене не шкодує. Посилає мене й сестру до роботи чи в дощ, чи в погоду. Вбратися не маємо во що. А тато про нас не дбає, подався за мачухою. Я дуже бідую, не годна я так жити.

А рибка каже:

— Я тобі допоможу. Ти йди по дрова, а я за цей час щось придумаю.

Перебрела дівчина річку, пішла в ліс. Та думає: «Нічого та рибка мені не допоможе». Набрала вона дров і вертається назад тою самою дорогою. Приходить до річки, а рибка далі при березі. Та й питає дівчинку:

— Чого тобі треба? Чим тобі допомогти? А дівчинка каже:

— Я не маю веселости. Хотіла би піти помежи люди, та не маю в що вбратися. У котрих жиють мами, убирають дівчатка файно, а я, — каже, — така, як видиш. І брудна, і обдерта.

А рибка каже їй:

— Я тобі подарую перстень. Натягни його на пальчик, поміряй, чи добрий буде.

Дівчинка взяла, поміряла той перстень — добрий. Каже рибка:

— Коли в чомусь будеш нуждатися, то переклади перстень з руки на руку, і все, що зажадаєш, тобі буде.

А дівчинка говорить:

— А де я цей перстень маю тримати в будьдень? Рибка каже:

— Озми ^* зав’яжи собі на шінку ^*. А коли тобі треба, то розв’яжи і перекинь з руки на руку.

Дівчинка була дуже-дуже цікава. А тої днини стала ще остріша ^*, веселіша. Все собі думає: «Аби скоріше до неділі». Вона хотіла йти в церкву. А чи буде в що вбратися, як перекине з руки на руку перстень? А мачуха питає:

— Чого ти така весела? Дощова погода, а ти весела. А дівчинка говорить:

— Я чула, що як дощова погода, то після дощу буде сонечко. Робить дівчинка, увихається ^*, та й каже мачусі:

— Я всі дні роблю, а в неділю я маю кудись піти.

Дожили до неділі. Рано збирається мачуха до церкви. Меншу сироту з мачушиною дочкою лишають дома. А старша сирота не сказала, куди має йти. Виходить вона з хати, іде до річки і перемінила перстень. І показався їй ангел. І питає її:

— Що тобі треба? А дівчинка каже:

— Хочу йти до церкви і не маю в що вбратися. Ангел питає:

— А що тобі треба щоб убратися?

— Треба все від ніг до голови, бо я не маю нічого.

І ангел приніс їй дорогоцінне вбрання. І приніс золоті черевички. Дівчинка зверла ^* з себе все своє брудне і убралася в то, що приніс ангел. Убралася та й сама собою любується. Дзеркала вона не мала, але там було озерце, що в ньому не пропливала вода. Дивилася дівчинка в ту воду та й виділа там себе. Та й з тої радости, що така вона файна, не опам’яталася вона, як опинилася в церкві. Коли увійшла в церкву, всі звернули на неї увагу. Що це за красуня увійшла? Не на попа всі дивилися, а на неї.

Як скінчилася Служба Божа, дівчинка вийшла з церкви. І пішла собі знов на річку. Змінила перстень з руки на руку, прийшов ангел і забрав убрання. І вона собі перебралася в то саме, в якому була коло мачухи. І приходить собі до хати. Поки вона перебралася, мачуха вже прийшла додому. Коли дівчинка увійшла в хату, мачуха розказувала чоловікови:

— Сьогодні була в церкві така дівчинка-красуня! Більше люди дивилися на неї, як на попа.

А дівчинка не подає виду, що була в церкві. Мачуха розповідає, а дві сирітки слухають це і її донька слухає. І каже донька мачухи:

— Мамочко, я би з вами йшла до церкви подивитися на ту красуню.

А мачуха все прихвалює:

— Що за файна, що за вродлива дівчина! Слів нема, щоб розповісти про ню.

А дівчинка вибігла надвір, витягає з пазухи шінку з перснем, цілує його і дякує богу, що така вона щаслива.

У другу неділю збирається мачуха іти до церкви із своєю донькою. Велику кухню не розводить, а варить обом сиротам по яєчку. А своїй не варить. А старша дівчина питає:

— Чого ви їй не зварили яєчко? Мачуха каже:

— Ви поділитеся. Половину ти їй дай, а половину сестра твоя най дасть.

І вийшло її доньці ціле яєчко, а сиротам — лиш по половині. Та й тоді каже цим двом дівчаткам мачуха:

— Ви йдіть пасіть худобу, а я з малою йду до церкви. А старша каже меншій сестрі:

— Ти паси худобу, а я десь біжу.

Та й пішла на річку, де рибка їй перстень дала. Бо лиш на тім місці могла вона про свої бажання говорити. Розв’язала вона перстень з шінки і перекинула його з руки на руку. З’являється ангел.

— Що тобі треба? А дівчина каже:

— Вбрання. До церкви кортить піти.

— А що дати?

— Все те саме, що було в ту неділю.

Приніс їй ангел убрання, вбралася вона і пішла до церкви.

А в царя був син. Вже пора йому женитися. І ні одну дівчину він не міг собі підібрати, щоби йому вдалася. Почув він, що така красуня ходить до церкви, і йде на неї подивитися. Може би, ця вдалася? Прийшов до церкви і задивився на цю дівчину. І дуже вдалася вона йому. І ростом, і красою.

Після служби дівчина пішла на річку, перекинула з руки на руку перстень, з’явився ангел. Вона подала йому вбраннячко, вбрала своє дрантиве і пішла до сестрички пасти худобу. Приходять вони вечером до хати, і менша сестричка питає в мачушиної дівчинки:

— Ну що, була ти в церкві? Що ти там виділа? А вона каже:

— Була одна дівчинка, така файна, як ангел. Але крил не було. А царський син повернувся з церкви додому та й сказав:

— Тату, тепер я можу женитися. Мені вдалася дівчина.

— Чия, відки родом? А він не знає. Каже:

— В церкві стояла. Файна така. І вбрана дуже файно.

Цар розшукує ту дівчину. Хоче синови волю зробити, аби син оженився. Розшукують — нема.

— В цему селі ми такої не бачили, — кажуть люди. — То хіба якась прихожа була.

А цар каже синови:

— Бери смоли та йди до тої церкви. І намасти підлогу смолою там, де та дівчина стояла. Може, ступить на ту смолу. І буде відбиток того черевичка. Ми будемо брати ту міру і примірювати дівчатам до ніг. І так найдемо її.

Узяв царевич ту смолу і пішов до церкви. Намастив підлогу і чекає, поки буде недільна Служба.

На третю неділю хоче дівчинка-сирота знов іти до церкви. А мачуха заслабла, до церкви не йде. І проситься друга сирота, сестра цеї дівчинки:

— Я би йшла до церкви подивитися. А мачуха каже:

— Ніхто нікуди не йде. Ви йдіть худобу пасти, а мала коло мене.

Пішли сироти пасти худобу, та й ця дівчинка проситься в свої сестрички:

— Пусти мене, я десь хочу піти.

Договорилися вони обі, і пішла старша сестричка на річку. Розв’язує перстень з шінки, перекинула його з руки на руку, являється ангел і питається:

— Що треба?

— Вбрання, до церкви йти.

— Може, змінити його?

— Ні, най буде то саме. Мені ліпшого не треба.

Убралася вона і пішла до церкви. І побула в церкві, доки там була відправа. І не завважила, що там вимазано смолою. Одною ногою стала на смолу, а другою ні. Закінчилося богослужіння, виходять з церкви. А дівчина так поквапилася, що навіть незчулася, що черевичок лишився на смолі.

Царевич кличе варту, бо коли виходили з церкви, він побачив золотий черевичок на смолі. І сказав варті, щоб той черевичок забрала.

А дівчинка прийшла до річки, міняє з руки на руку перстень. Виходить ангел, і вона йому все подає. Питається ангел, де другий черевичок, а вона каже:

— Я не пам’ятаю, де я його загубила.

А вартові приносять золотий черевичок до царя. І кажуть:

— З тої дівчини лишився черевичок. На тій смолі, що ви давали. І цар посилає хлопців у то село, щоб міряли дівчатам черевичок

і найшли ту дівчину, що загубила його. Міряють у всіх — не підходить. Одній завеликий, другій замалий. І приходять до цеї мачухи, бо тут є аж три дівчині. Мачуха борше свою маленьку.

— Міряйте.

Поміряли — не підходить. А ця найстарша ні жива, ні мертва. Що буде, як прийде черга до неї?! Кажуть їй:

— Давай ногу міряти. А мачуха каже:

— Ця худобу пасла. Вона в церкву не ходила. Нащо їй міряти?

Але ті поміряли — добрий на дівчину черевичок! Мачуха ніяк не могла повірити, що це був її черевичок, бо ця до церкви не ходила. Вартові сказали:

— Нічого ми не знаємо. Цар сказав привести до него ту дівчину, котрій буде добрий черевичок.

І ту дівчину забирають, а сестричка плаче за нею. Мачуха каже:

— Ти не плач, її за два-три дни вернуть. Тут якась помилка. А дівчина каже:

— Пустіть мене до річки.

Сестра виряжає її, а мачуха й тато нічого не роблять. Прийшла вона на річку, розв’язує перстень з шінки, міняє з руки на руку, з’являється ангел, питає:

— Що треба?

— Дайте вбрання. То саме, що я була в неділю в церкві. Ангел говорить:

— Але є лиш оден черевичок. А дівчина каже:

— Я вже відшукала той черевичок, що загубила.

Убирається вона, вартові подають їй другий черевичок. І забирають її до царя, а вона бере з собою ще й свою сестричку, аби не розлучатися з нею. Цар зробив весілля. І посьогодні жиють.

Золотий черевичок
Українська народна казка Гуцульщини

Була одна баронка-паня і мала одну доньку. І наймила служничку, круглу сироту, щоби у всьому їй допомагала, її донька була дуже погана, а ця сирітка була прекрасна. Паня старалася сирітку перемучити, щоб вона свою красу згубила. Давала їй різні тяжкі роботи. І сирітка все робила, що вона завдавала.

А одного разу паня собі думає: «Я тобі таке завдам, що ти не зробиш». Висипала вона міх пшона, наполовину з горошком, і сказала:

— Я їду до міста. Поки я вернуся, би ти це перебрала.

Вона дотепер все робила, а тепер вздріла, що не зможе цего зробити.

А там була верба, і під тою вербою дівчинка не раз плакала. Пішла сирітка під ту вербу. (А паня їй грозила смертю, як це не зробить). Каже дівчинка:

— Допоможи мені, вербочко, бо я погину. Я то зробити не годна.

А вербочка сказала:

— Іди додому, все буде добре.

Дівчинка пішла додому, приходить, дивиться, повне подвір’я пташок. Одна пташка заговорила:

— Дівчинко, розгорни пшоно по всій плахті, зараз все буде зроблено.

І дівчинка так і зробила. Розгорнула по всій плахті пшоно, і злетілися сотки пташок. І той чорний горошок поїли. Зробилося чисте пшоно. І дівчинка знов згорнула пшоно докупи.

Через годину приїжджає паня. Приходить до пшона, розгортає, дивиться — пшоно чисте. З дива їй не сходило — що це таке? Вона вже думала, що буде дівчинці кінець. Вздріла паня, що нічого не годна їй зробити. І подумала паня: «Ану я ще їй завдам, аби вона багато полотна наробила. Це вона вже не зробить!» Та й каже паня:

— Ми знов їдемо в місто, а ти зроби сто ліктів полотна. Зробиш, будеш жити, а ні — погинеш.

Дівчинка знов пішла під вербу і знов плаче-вмліває.

— Вже я тепер погину. Вербочка каже:

— Не журися, дівчинко. Я тобі і в цьому допоможу. Іди додому, все буде добре.

Дівчинка приходить додому, а там повно карликів. Уже тчуть полотно. І за пару годин все полотно було готове. А пані ще нема. Приїхає паня і очам своїм не вірить. Зачала міряти полотно — є сто ліктів. І сказала вона:

— Тепер я нічого не годна зробити.

І зачала паня вбирати її у все дране, в брудне катрання ^*, щоби вона не мала вигляду.

А за пару день читає паня в газеті, що хоче женитися царевич. Каже вона до доньки:

— Я тебе файно наряжу і поїдемо.

Бо царевич написав, би всі дівчата з’їхалися, і він собі одну вибере. Паня читала, а сирітка чула. І тоді пішла до вербочки і заплакала. І просить:

— Я би хотіла піти на той бай. А я така драна і не годна там піти. Би я могла вбратися краще, я би туди пішла.

Вербочка розтворилася і дала їй прекрасне сріблисте вбрання. І файну шапочку, і все, що треба було. То було царське вбрання. І дала їй золоті черевички. І сказала їй вербочка:

— На дванадцяту годину би ти вернулася.

Дівчинка прибігла на той бай. Дивиться, сходами йде її паня із своєю донькою. Вона трошки постояла, би паня перейшла, і почала йти сходами туди, де гуляли.

А царевич сидів збоку в кріслі і дивився. Наколи він її вздрів, так зразу встав. Вона підходить ближче. Він узяв її за руку і пішли гуляти. Усі дівчата стривожилися, як побачили, що вже він собі вибрав. Гуляє він з нею і питається:

— Як ти називаєшся?

А вона не сказала нічого. Мовчала. Музика перестала грати, вона стала собі збоку і стоїть. А царевич за нею слідкує. Заграла музика, і царевич знов узяв її гуляти. І питається:

— Де ти жиєш?

Вона знов нічого не сказала. А на стіні дзиґарок, вона подивилася — вже близько дванадцята година. Вигуляли той данець, царевич її пустив і стояв коло неї, хотів з нею ще щось говорити. А вона лиш повернулася і в біги. Біжить царевич за нею — не годен імити. Моцно вона тікала. І за щось зачепилася, і загубила золотий черевичок. Царевич знайшов той черевичок і вже далі не біг. Взяв черевичок і вернувся. Приніс черевичок і каже так;

— Найшов я свою суджену. Але втікла, тілько черевичок лишила.

А тато йому каже:

— Ми знайдемо її.

А вона вернулася і віддала вербі все вбрання. І сказала, що один черевичок загубився. І розписав цар у газетах:

— Хто загубив золотий черевичок, най зголоситься у царський двір.

Чекають довший час — ніхто не зголошується. Нарешті сказав цар:

— Треба робити пошуки.

Розіслав цар військо з тим черевичком по всіх селах. Міряти ноги дівчатам. І так вони ходили село від села і нарешті зайшли до цеї пані. Паня так втішилася. Взяла черевичок і борше до свої доньки. Хоче убувати ^* його доньці. Силує, а дівчина кричить. А ті ввійшли до хати та й кажуть:

— Не мож, то не мож. Ми найдемо, кого треба. А в вас нема другої дівчини? — питають.

— Та є якась там, — каже, — замазура. Миє підлоги.

— Покличте її.

Покликали її. Приміряли черевичок — якраз на її ногу прийшов. Іван-Царевич так втішився.

— Ходи, — каже, — зо мною. А вона каже:

— Я така драна не піду. Я зараз зберуся. Та й як я з одним черевичком піду? Зараз буде другий.

І пішла вона до вербочки і попросила:

— Я прошу таке вбрання, як я мала, бо приїхав Іван-Царевич по мене. І один черевичок. Бо один я загубила, і він приніс.

Верба дала їй то саме вбрання, що вона мала, і той другий черевичок. І дівчина прекрасно вбралася і прийшла додому. І царевич забрав її з собою. І сказав:

— Ти будеш моя дружина.

І зробили файне весілля, і три дні гуляли. І байка скінчена.