Куферочок
Українська народна казка Гуцульщини

Був один чоловік і мав три сини. Двох він побудував на боці, а наймолодший лишився там, де жив. І вони всі три добрими ґаздами були. А старий уже взагалі не мав нічого. Пішов він до одного сина, перебув там день-два — невістка наганяє геть. Він пішов до другого сина, перебув день-два — невістка виганяє геть. Каже ця друга невістка:

— Ану йдіть до того третього сина, що-сте му лишили свій маєток. Ідіть ще туди.

Іде він і від другого геть. Та й пішов до третього. Перебув у третього так само пару день — невістка так само відправляє. І вже нема куди йти.

Іде дідо дорогою. Такий задуманий, такий засмучений. І стрічає його один хлопець, що він тримав його колись до хресту. А той хлопець був столяр. Питає він діда:

— Нанашку, що ви такі задумані?

— Як я не буду задуманий, як пішов до одного сина — син мене відправив, пішов до другого — син мене відправив, пішов до третього — син мене відправив.

І сказав йому його філин:

— Ходіть зо мною.

Прийшов він до того хлопця. Той зробив йому маленький файний куферочок. Взяв фляшку, натовк скла, насипав повний той куферо-чок і закрив. Дав йому грошей дрібних у кишеню і сказав:

— Ідіть до наймолодшого сина. Там, де ви ґаздували. Давайте тим дітям, своїм онукам, потрошку грошей. І щоби вони увиділи у вас цей куферочок. Але аби ви його сокотили, щоб вони не розбили і не подивилися, що там є.

Прийшов дід до наймолодшого сина. Дав своїм внукам грошей. Вздріли вони той куферочок та й кажуть свої мамі та й татови:

— У нашого діда є багато грошей. І він має куферочок не знати з чим. Мабуть, з грішми.

Уже наймолодший син не відганяє діда нікуди. Уже його приймили.

Так той дід жив у третього сина, що зовсім постарів і заслаб. І сказав синови, аби він йому привів священика. Той привів. А як священик сповідає хворого, усі виходять з хати.

Усі вийшли, і розказує дідо священикови, що він мав три сини і не хотіли вони його приймити. А філин нарадив набити в куферочок скла. Чи то не буде гріха, що він так обдурив синів? А священик сказав:

— Ні, не буде гріха.

Звелів священик закликати до діда всіх трьох синів, і сказав дідо:

— Котрий файно поховає мене, тому буде цей куферочок. Священик сказав:

— Я беру куферочок до себе, а після похорону вам віддам.

Узяв священик куферочок і пішов. А ці рвуться над дідом. Кожний хоче собі його взяти. А найменший сказав:

— Ні, він має таки тут умирати.

Дідо вмер, поховали його. Ховали всі три. Тоді йдуть всі три до священика по той куферочок. Взяли його, принесли туди, де вмирав дід, поклали на стіл, відважили то віко. Як уздріли, що це скло, то зматеркували на свого покійного тата та й той куферочок шпурили у відтворене вікно. Та так і розійшлися.