Лис-пастух
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Одній хазяйці треба було пастуха. От вона іде дорогою і зустрічає ведмедя.

— Куди ви йдете? — питає він.

— Та йду шукати собі пастуха, — відповідає вона.

— Може, ви мене взяли б? — питає ведмідь.

— Взяла б, якби вмів ти кликати худобу, — каже жінка.

— Вмію. Р-р-р-р! — проревів ведмідь.

— Ну, тебе, — каже жінка

Йде вона далі і зустрічає вовка.

— Куди ви йдете? — питає той.

— Та йду шукати собі пастуха, — відповідає вона

— Може б ви мене взяли? — питає вовк

— Взяла б, якби вмів ти кликати худобу, — каже жінка

— Вмію. Ау-ау, ау-ау! — виє вовк.

— Ну, тебе, — каже жінка.

Йде вона далі і зустрічає лиса.

— Куди ви йдете? — питає той.

— Та йду шукати собі пастуха, — відповідає вона.

— Може б ви мене взяли? — питає лис.

— Взяла б, якби вмів ти кликати худобу, — каже жінка.

— Умію: Минь-минь, бир-бир, кізю-кізю! — гукав лис ніжним ласкавим голосом.

— Ну, добре, будеш у мене пастухом, — каже жінка і посилає його стерегти худобу.

Першого дня пастухування лис з’їв козу, другого дня — вівцю, а третього — корову. Вернувся лис увечері додому, а хазяйка й питає, де він дів її худобу.

— Голови в річці, а ноги в лісі, — сказав лис.

Хазяйка саме в цей час збивала масло. Почула вона ті лисові слова і подумала, що треба самій подивитися, де ж це та худоба. Поки її не було в хаті, лис заліз у маслянку й вихлебтав усю сметану. Як вернулася хазяйка та побачила, що лис зробив, то витягла копистку та й замахнулась нею на лиса. Але зачепила тільки кінчик хвоста, і лис утік.

Відтоді в лиса кінчик хвоста білий.