Двоє котиків веселих добули собі хитро-мудро грудочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому, — щоб якраз по правді рівнесенько розділити.
Один котик і каже:
— Давай поділимо отак, упоперек!
А другий каже:
— Ні, розділимо краще вздовж!
Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає:
— А що тут у вас таке? Про що сперечаєтеся?
— Так і так, — розказують котики, — ось не знаємо, як нам краще поділити грудочку сиру.
— Е, — каже лисичка, — це можна дуже добре зробити! Ось дайте, я вам поділю!
Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку сиру надвоє, а далі й каже:
— Ні, оцей шматочок — більший, треба порівняти! Та й над’їла один шматочок.
— А тепер, — каже, — оцей більший, треба його трішки підрівняти, щоб по правді було! Не можна ж, щоб которому з вас кривда була!
І знов над’їла. Та так рівняла, рівняла, — то той шматочок над’їсть, то той, — поки стало два зовсім маленьких шматочки.
— Ну, — каже лисичка, — оце ж маєте тепер уже зовсім однаковісінькі шматочки, хоч і на важницю покладіть!
— Ну, добре, — кажуть котики, — але ж ти багато нашого сиру з’їла! За що ти стільки нашого добра взяла?
— Як — за віщо?! — одказала лисичка. — А я ж вас поділила!
ЛИСИЧКА-СУДДЯ — Українська Народна Казка Про Тварин
Лисичка-суддя Українська народна казка Полтавщини
Двійко котиків здобули собі грудочку сиру. Одбігли подалі й почали радитися, як його краще поділити. Та ще й так поділити, щоб нікого не образити, щоб по правді було. Один котик і каже:
— Поділимо упоперек!
А другий каже:
— Ні, поділімо вздовж.
Отак і сперечаються. Коли це біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, стала та й питає:
— Що тут у вас таке? Про що сперечаєтесь?
Коти їй розповіли, що не можуть сир поділити.
— Е, — каже лисичка, — це можна дуже добре зробити! Ось дайте я вам допоможу!
Котики й оддали їй грудочку сиру, щоб вона розділила. Лисичка переломила грудочку надвоє, а далі й каже:
— Ні, оцей шматочок — більший, треба порівняти.
Та й над’їла один шматочок.
— А тепер, — каже, оцей шматочок більший, треба його порівняти, щоб по правді було. Не можна, щоб комусь кривда була.
І знову над’їла. Та так рівняла, то той шматочок, то той, поки стало два зовсім маленьких шматочки.
— Ну, — каже лисичка, — оце тепер шматочки однаковісінькі.
— Ну, добре, але ж ти багацько нашого сиру з’їла. За що ти так багато з’їла? — питають котики.
— Як за що? А я ж вас поділила!
Лисичка-суддя Українська народна казка Чернігівщини
Двоє веселих котів дістали собі якось шматок сиру. Відбігли з ним далеко і почали радитися, як сир поділити. Один каже:
— Давай, поділимо впоперек.
— Ні, — відповідає другий, — давай, вздовж.
Так і сперечалися. Та ось бігла лисиця. Побачила котів з сиром, зупинилася та й каже:
— А що тут у вас таке? Про що сперечаєтеся?
— Отак і отак, — кажуть коти, — не знаємо, як краще сир поділити.
— Е, — каже лисиця, — це можна зробити. Давайте, я вам поділю.
Віддали їй коти сир. Лисиця розірвала його на два шматки, а тоді каже:
— Цей шматок більший, треба підрівняти.
Та й надкусила його. А потім їй здалося, що вже другий шматок став більший, то і той надкусила. Рівняла, рівняла, аж поки сиру залишилася зовсім трошки.
— Ось тепер, — каже лисиця, — у вас є два рівні шматки.
— Це добре, — відповідають коти, — але ти багато сиру нашого з’їла. За що?
— Як за що?! — обурилася лисиця. — Я ж вас поділила.
Лисичка-суддя Українська народна казка Чернігівщини
Були собі дід та баба. Мали вони двох гарних котиків. Добули котики собі грудочку сиру і стали думати, як би її поділити. Один каже:
— Давай розділимо вздовж!
— Ні, давай впоперек!
Сперечаються котики, аж тут біжить лисичка. Подивилася на котів і хотіла бігти далі. Але раптом угледіла в них сир. Зупинилася, та й почала питати, у чому справа. Котики й поділилися своєю проблемою. Попросили в хитрунки поради. А лисичка погодилася їм допомогти. Віддали котики їй свій сир, а лисичка переломила надвоє і каже:
— Ой, а цей шматочок більший!
Відкусила від нього, а тоді знову:
— А тепер цей більший.
Відкусила й того трішки. Так вона рівняла, поки залишилися два зовсім маленькі шматочки. Подивилися котики і зрозуміли, що вона їх одурила.
Лисичка — суддя Українська народна казка Чернігівщини
Двоє котиків добули собі грудочку сиру. Втекли вони з ним подалі від дому і стали радитися, як його краще поділити. Так ще й поділити так, щоб порівну було.
Аж тут летить сорока. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає:
— А що тут у вас таке? Про що сперечаєтесь?
— Так і так, ось не знаємо, як сир порівну поділити.
— Е, — каже сорока, — давайте, я вам поділю.
Взяла той сир в дзьоб і переломила. Та так, що один шматок став більший, а другий — менший. Розгнівалися котики і прогнали її. А самі сидять і думають, як ці два шматочки порівняти.
Коли це біжить лисичка. Побачила вона котиків, угледіла грудочку сиру, зупинилася та й питає
— А що тут у вас таке? Про що сперечаєтесь?
Котики й розказують.
— Е, — каже лисичка, — це можна дуже добре зробити. Ось давайте, я вам поділю.
Котики й оддали їй сир. Лисичка взяла шматок сиру, а далі й каже:
— Цей шматочок більший, треба порівняти.
Та й над’їла його. А потім почала другий шматок рівняти та й знову над’їла. Так рівняла, рівняла поки стало два малесеньких шматочки.
— Ну ось тепер, — сказала вона, — у вас є два однакові шматочки.
Як угляділи котики такі малесенькі шматочки, то накинулись на лисицю.
— Ти багато нашого сиру з’їла! За що стільки нашого добра взяла?
— Як за що? — здивувалася лисиця. — Я ж вас поділила!
Бачить вона, що горе буде, ухопила шматочки сиру і втекла в ліс. А двоє котиків залишилися ні з чим.
