Лісовета
Українська народна казка Гуцульщини

Був король і мав слугу. І випало королеви йти на війну. Король пішов і лишив вдома слугу та й наймичку коло жінки. І той слуга копнувся до жінки, а вона не хотіла чоловіка промінювати на него. Тоді слуга написав до короля, що вона копається до него. І король відписав: як вона таке робить, замкнути її в тюрму. Замкли її в тюрму. А слуга другий раз написав до короля, що жінка копається до него. А в неї в тюрмі вже народився хлопчик. Лісовета, так звали ту жінку, була дуже рада дитині, бо в неї шістнадцять років не було дітей. Як написав слуга другий раз, то король відписав, щоб її вбити, вибрати їй око і палець мізильний утяти, щоб був королеви знак, як він повернеться з війни. Прийшли кати в тюрму, щоб її вбити, і сказали, що перший раз виберуть їй око і відрубають мізильний палець на знак королеви. А вона зачала ся просити:

— Виберіть око в пса, бо воно схоже на людське, а мізильний палець дам утяти. Та най я лишуся жива заради цього хлопчика.

Вони їй сказали:

— Як ми це зробимо? Як король довідае, то нас повбиває. А вона тоді:

— Я піду лісами, і ніхто про мене чути та й видіти не буде.

Та й так зробили, не вбили її, а вибрали око з пса і втяли їй палець. І випустили її. І вона пішла лісами й лісами світ за очі. І найшла в лісі печеру, і в ту печеру залізла. А там було тепле місце, бо в ті печері жила дика коза. Набігала та коза і того хлопчика плекала. І плекала вона його чотири роки. Вибіжить, напасеться — і далі в печеру.

І заслабла Лісовета. І сказала свому синови:

— На тобі перстень. На тому персні підписаний твій тато. І меш ідти на схід сонця, так, аби з тих лісів вийшов. Покажеш людям перстень, і будуть знати, чий ти. Будуть знати, що ти королів син.

А в цей час, у чотири роки, король приїхав з війни. І тота служниця все йому розказала. І йому ся дуже великий жаль зробив. Він зібрав військо і зробив облаву в лісі. І поранили ту козу. І коза пішла в ту печеру, і за кров’ю вони її найшли. А з тої печери голос почувся:

— Не стріляйте, бо тут є живі душі!

Зайшли в ту печеру, а там вона з хлопчиком. Вона була жива, і хлопчик ще нікуди не пішов. І забрав їх король у бричку, привіз додому. І забрали до хати й ту козу. А королева жінка Лісовета незадовго вмерла, та й коза вмерла. І поховали Лісовету, а близько її гроба — козу. А хлопчик ся лишив.

А того слугу король покарав. Зав’язав його ланцюгом і причепив до коней. І одні коні потягнули його в один бік, а другі — в другий, та й розірвали його.