Панщина
Українська народна казка Закарпаття

Коли була панщина, народ робив у пана, і пани дуже знущалися з народу. А один царський син хотів знати, як народ живе, як робить, що з ним діється, бо бачив, що народ дуже смутний.

Прийшов до пана й каже:

— Пане, беріть мене за робітника.

Пан його прийняв і призначив за десятника, аби поводив народом.

Подивився царський син на годинника — дванадцять годин. І сказав:

— Люди, можете полуденкувати, хто що має. А люди боялися:

— Як пан побачить, що без його дозволу ми сіли полуденкувати, буде нас бити!

— Не бійтеся, сідайте лиш, я вам нині наказую.

А в три години прийшов пан і дає наказ іти полуденкувати. Люди кажуть:

— Ми вже їли...

Пан ступив до десятника, схопив довгий батіг і почав бити і десятника, і людей.

— Більш аби такого не було! Доки я не прийду і не дам наказ ставати на полуденок, маєте працювати!

На другий день десятник знову пішов робити і знову у дванадцять годин сказав людям полуденкувати. Деякі не їли, боялися пана. А десятник каже:

— Не бійтеся, люди, сідайте і їжте. Прийшов пан і знов побив десятника й людей. Тоді царський син прийшов до пана й каже:

— Ну, виписуйте мене геть з роботи. Я у вас не хочу робити, бо ви з народу знущаєтеся.

Зібрався і пішов. На торзі купив собі три коні: одного сліпого, другого худого, а третього тучного. Зв’язав коней У трійку і прискакав додому, до царя. На дворі розв’язав їх. Худий кінь нараз пішов попід плоти шукати траву, бо був голоден. Сліпий стоїть посеред двору, бо нічого не бачить. А тучний грається, бо ситий.

А сам зайшов до хижі до свого нянька. Цар питає сина:

— Ну, синку, чи ти бачив, що діє наш народ?

— Бачив. Увесь народ я пригнав у двір, аби й ви побачили, як живе.

Цар вийшов, дивиться — на дворі три коні.

— Та що це за народ?

— Ну, розтолкуй сам, бо ти цар. Ти мусиш знати, що це за народ.

— Ну, скажімо, худий кінь — робітний народ.

— Правда, — підтвердив син. — А тучний? Думає, думає цар.

— Видно, це буде панство, бо добре підскакує...

— А сліпий?

І толкував і не міг розтолкувати цар.

— Няньку, це ти. Ти народ лишив на панщину. А панщина народом дуже вробляє. І це недобре, няню. Ти землю відбери від панщини, поділи межи народом і будеш бачити, що стане ліпше жити.

І панщина розбилася. І казка скінчена.