Перепеличка
Українська народна казка про тварин

Одна перепеличка, що вивела в пшениці діти, вернула раз відкись до свого гнізда, а діти в плач та й до неї:

— Мамо! — кажуть, — нам вже тут не бути...

— Або що такого? — питає перепелиця.

— Господар, що єго лан, приходив сюди з сином та й казав єму назавтра сусідів запросити, аби пшеницю клаков (толокою) косити... — голосять перепелятка.

— Коли так, — каже стара, — то й до голови пусте собі не беріть, бо хто на сусіди надіється, того лани можуть ні жаті та ні кошені зимувати.

За кілька день вернула знов перепелиця звідкись до гнізда, а діти знов уповідають:

— Мамо! — кажуть. — Знов тут приходив господар з сином, як оногди.

— Та що казав?

— Казав так: не треба нам, сину, на сусідів надіятись, але завтра самим до пшениці братись! Так він казав.

— Коли ж так, — каже стара, — то треба нам скорше виноситись, бо

Хто сам на себе уповає, У того лан не перестигає.