☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Свиня-наречена
Українська народна казка Покуття

Були собі чоловік та й жінка. Довго не було в них дітей. Жінка все говорила: — Коби я мала хоть таку дитину, як паця. І пройшов якийсь час, і почула жінка, що буде мати дитину. І не вродилася їй дитина, а вродилося паця.

Довго вони думали, що їм робити. Але то паця годували і гріли. Клали його під піч, і пацятко підростало. Підросло воно і ходило собі в ліс. Вони йому кладуть на шию кошичок, воно йде в ліс і збирає печериці. Носить їх додому, мама сушить. І лагодять собі на зиму, щоби мали що їсти.

І виросло то паця велике. Заходить у ліс, скидає з себе той кожух свинячий, і робиться з него дуже файна дівчина. Так було пару разів. А оден хлопець це підоздрів. Дивиться він, вона прийшла в ліс, кожух з себе скинула, поклала під смереку, накрила його листям і збирає печериці. А той хлопець узяв її кожух відокрав і сховав у друге місце. І підходить д’тій дівчині і каже:

— Ти ж прекрасна дівчина, і я би з тобою женився. Чо’ ти ходиш у тім?

Вона підійшла до свого кожуха, а кожуха нема. Вона зачала дуже плакати. І каже:

— Я була його тут сховала, а його нема.

— Нащо тобі того, як ти така прекрасна? — каже хлопець. — Я би з тобою оженився.

А вона каже:

— Як ти зо мною оженишся, то добре. Але як будем брати шлюб, щоб ти від кумів украв свічки, з якими нас будуть вінчати. І я, — каже, — цей кожух спалю на тих свічках, і я вже буду людина. Бо я заклята, мене мама закляла.

І віддав він їй той кожух, і пішла вона собі додому, та як все ходила. А той хлопець приходить до її тата та й каже:

— Я хочу женитися. А тато каже:

— З ким ти будеш женитися? В мене ж нема дівчини. А хлопець:

— Я буду з тим женитися, що у вас е. З тим пацям.

— Я не знаю, як тут бути, — каже тато. — Ксьондз шлюб не дасть. Хлопець каже:

— А ксьондза буду просити, дам йому багато грошей, і він нас звінчає.

Отак вони й погодилися. Пішов він до ксьондза, зачав то все ксьондзови оповідати, а ксьондз каже:

— Я це не можу зробити, бо мене з роботи знімуть. Шлюб дають людям, а не свиням.

Але хлопець ксьондза умовив, ксьондз погодився. І лагодяться вони на весілля. А люди дивуються: «Як же це так буде? — кажуть. — Це ж у него не дівка, а паця ходить».

А то паця було дуже слухняне, воно нічому не противилося. Що вони казали, то паця робило. Роблять вони дуже гучне весілля, а люди дивуються. Але всі, кого закликав, ідуть на весілля, хотять видіти, як тото буде. Зібрали паця, та як молоду, поклали на него бинди, вінок і йдуть до церкви.

Взяли шлюб і приходять додому. Грає музика, а люди кажуть:

— Що це за чудо відбувається?

Молодий прийшов за молодою, сіли вони з пацям за стіл.

А як вийшли вони з-за стола і пішли собі до комори, він зняв з неї той кожух, поклав на ню вельон, збирає її як молоду. Все зробив, та як треба. А той кожух спалив на свічках.

Так вони все пририхтували і входять до гостей. А то вже не паця, а прекрасна дівчина. Тато з радости то плаче, то сміється, бо він не сподівався, що таке вийде. І сказав тато гостям:

— Раз таке чудо сталося, то весілля будемо робити три дні. Щоб ви, — каже, — не розходилися.

І гуляли вони, і веселилися три дні.

А в того молодого був дружба, і видів він то чудо. Як уже відбулося весілля, дружба побачив, що в сусіда є файна свиня. І приходить він до того вуйка і каже:

— Ви знаєте що? Я хочу у вас женитися. А господар питає:

— Та з ким ти будеш женитися?

— Ади, з цею вашою свинею. Господар каже:

— Це неможливо. Я годував свиню, і я її буду продавати.

А той ся наважив брати свиню. І вуйко погодився віддати свиню, але то вже не так пішло. Та свиня опиралася, ніц не підкорилася. І з того парубкови нічого не вийшло. І зачали з него сміятися люди. А він з того встиду пішов не знати куди і більше в то село вже не вертався. І на цім казці конець.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області 24 травня 1987 року Ворощук Кузьма Іванович (1917)