☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Талан
Українська народна казка Покуття

Було собі в селі два багачі. В одного був парубок, а в другого дівка. І вони зговорилися, що мають бути сватами, як той парубок прийде з війська. Відслужив він свою службу і йде додому пішки, бо то давно не було такого транспорту, як тепер. Іде він лісом, і захопила його ніч. Дивиться, в лісі світло блищиться. Подивився він у вікно — в хаті нема нікого, лишень старий дід і кілька лужок. Одні лужка вбрані, другі голі. І дід собі переходить з лужка на лужко.

Постукав парубок у вікно, щоб дід його пустив до хати. Дід пустив, і він попросився на ніч. Дід каже:

— Можеш переночувати, прийму тебе.

І продовжує собі дід переходити з лужка на лужко. А парубок питає:

— Діду, що ви так скачете з лужка на лужко?

— Я що перейду з лужка на лужко, то в світі дитина вродиться. Як я буду на файнім лужку, застеленім, то дитині, яка тоді народиться, буде добрий талан, а як я буду на лужку голім, то народженій у ту хвилю дитині доброго талану не буде.

Він у діда переночував, подякував за нічліг і сказав:

— Діду, скажіть мені, який я буду мати талан? Чи добре мені буде з тою дівкою, на якій мене хотять женити?

Дід подивився в книжку і сказав:

— З тою, що хотять тебе на ній женити, талану тобі не буде. Ти маєш узяти бідну дівчину у цигана-коваля.

Приходить він з війська додому. Тато й мама дуже ся врадували, і думають уже його женити, бо на него чекає та наречена. Та й кажуть йому, щоб уже женився. А він каже:

— Я ще ся не женю.

І ходить він собі до дівчини того коваля. Бере з дому гроші, дає їй, щоб вона ся файно вбрала, бо вона бідна. Пройшов рік з того часу, як він прийшов додому. Тато каже:

— Ну чого ти не женишся? А він каже татови:

— Я з тою нареченою женитися не буду. Я собі беру дівчину в коваля-цигана.

Тато каже:

— Як ти не хоч’ ту наречену брати, то я тебе ся зрікаю. Можеш іти від мене геть, ти не мій син.

І він забирається від свого тата і переходить до коваля. Приходить і каже ковалеви:

— Я буду вашим зятем.

І пібралися вони, звінчалися з тою дівчиною. А тато його зрікся. І допомагає він циганови в кузні, б’є залізо на ковадлі. А давно заліза не було так багато, як тепер. Ходять вони собі й шукають заліза. Шукають і на звалищі. І знайшли на звалищі залізний ящик. А в тім ящику — гроші, саме золото. Знаєте, скарб хтось там заховав. Вони з жінкою то прикрили, би ніхто не видів, сказали татови і вночі то забрали.

Вони почали потрошку брати тих грошей і будувати собі будинок. І за пару рік дуже вони забагатіли і стали багатші, як його тато.

Приходить його тато і каже:

— Сину, може, би ти вже йшов до мене? А він сказав:

— Тату, як ви мене вигнали, то я вже у вас не буду ніколи. І вони собі добре жили й вікували з дочкою коваля.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області 13 квітня 1987 року Ворощук Кузьма Іванович (1917)