|
Давно-давно була все ніч, а дня не було. Жив тоді їден мисливець. Здибався він з товаришами, і договорилися вони: "Підемо випустимо Сонце". А Сонце закрили змії. Приходи мисливець додому і каже жінці:
- Бабо, ми договорилися з мисливцями, щоб випустити Сонце. Щоб був день, бо погано, як ніч і ніч.
А баба свариться:
- Куди тобі, діду? Чого тобі там треба? Ти назад не вернешся. Та він не послухав баби. Зібралися всі мисливці, і дід з ними пішов.
Як пішли вони всі - назад не вернулися. А в того старого мисливця був син. І була в них коло хати стирта соломи. Заліз хлопець на ту стирту і співає: "Це у мене тато. Він пішов пустити Сонце і назад не вернувся. А я виросту і Сонце пустю". А тим моментом їхав цар. Сказав він кучеру стати і питає:
- Що той хлопчина співає? Іди приведи його до мене.
Кучер пішов, найшов його на соломі і привів до царя. Цар питає:
- Що ти там про Сонце співав? Він каже:
- Мій тато був мисливцем: пішов пустити Сонце та й пропав, назад не вернувся. А я як виросту, пустю Сонце.
Цар питає його:
- У тебе мама є?
- Є.
Цар викликає маму надвір і каже їй:
- Я візьму хлопця. Лишай свій дім і йди до мене зі своїм сином. Я цар, ти в мене все будеш мати і нічого не будеш робити.
А баба звикла вдома і нічого не хоче.
- Куди я піду? - каже. Питає цар хлопчину:
- Як тебе звати?
- Мене звати Іван Фет-Фрумос. Цар його узяв, а мати лишилася.
Вбрав його цар у хорошу одежу і мав за свого. А хлопець дуже сильний був. Як сповнилося йому п'ятнадцять років, каже він цареви:
- Зробіть мені такий меч, щоб важив п'ятнадцять пудів. Замовив цар такий меч, зробили його. Іван розмахнувся ним і каже:
- Хороший меч. Буду Сонце пускати.
Дав цар йому коня. І каже хлопець до царя:
- Дай мені ту свою одежу, в якій ти женився.
Цар дав йому ту одежу і дав багато золота на дорогу. Та й поїхав хлопець.
Довго він їхав і найшов перехресну дорогу. А на тому перехресті кузня стоїть. Зліз він з коня і зайшов у кузню. Там коваль працює. Іван каже йому:
- Лишай всю роботу. Я дам тобі золота, що скілко жити будеш, вистачить тобі. Лиши цю роботу і укріплюй свою кузню. Клади залізні двері та сильні замки коло дверей. І зроби паличку залізну, щоби вона важила з десять пудів.
Питає хлопець коваля:
- Що це за дорога така, що ніхто нею не їде і не йде? Чого вона травою заросла?
А коваль йому:
- По цій дорозі лиш змії ходять. Але вони не ходять часто, може, раз на десять літ.
І пустився Іван Фет-Фрумос тою дорогою. Їхав він, скілко їхав, приїхав на міст. Зліз з коня, пустив його, а сам ляг відпочити. І тут чує: їде хтось верхом напроти него. Дивиться Іван - а то змій. Приїхав змій до моста, а зміїв кінь не хоче переходити через міст. Б'ється, б'ється змій з конем, а той ніяк не хоче переходити. Каже змій до коня:
- Що ти боїшся? Ми нікого не боїмося, лиш Івана Фет-Фрумоса. А Фет-Фрумос встає і каже змійови:
- Я тут. Давай будем воювати.
Стали вони воювати, і Іван Фет-Фрумос відрубав змійови голову. Сів на коня та й поїхав далі. Приїхав до другого моста. От їде другий змій, брат того, що вбив Іван. Приїхав змій до моста, і зупинився його кінь. Змій ще не бачив Фет-Фрумоса. Б'є-б'є коня, б'є-б'є, а кінь не йде.
- Чого ж ти боїшся? - питає змій коня. - Ми ж нікого не боїмося, лиш одного Фет-Фрумоса.
А Іван скочив і до змія:
- Давай будем воювати.
Як стали вони воювати, побачив Іван, що цей змій сильніший, ніж був перший. Але відрубав він і йому голову. Відрубав і їде далі.
Доїхав до третього моста. Ляг Іван відпочити, аж їде третій змій, брат тих обох. І знов кінь не хоче через міст переходити. Змій б'є коня і каже:
- Ти ж знаєш, що ми нікого не боїмося, а лиш одного Фет-Фрумоса. А кінь каже змійови:
- От він і є, Фет-Фрумос.
І не стали вони битися мечами - стали боротися на силу. Іван Фет-Фрумос сильний, але і змій сильний. Боролися вони, боролися і зморилися. Аж тут летить орел. Іван Фет-Фрумос каже орлови:
- Принеси мені тої води сильної. Як я уб'ю змія, то дам тобі його з'їсти.
А змій кричить до орла:
- Орле, мені принеси сильної води, то дам тобі Івана Фет-Фрумоса з'їсти.
І крикнув Фет-Фрумос:
- Я тобі не лиш змія, а й коня його дам з'їсти. Я випустю Сонце, і буде день на землі! То й тобі буде добре!
Орел і каже Іванови:
- Зараз принесу тобі.
І пустився орел у дорогу. Приніс тої води і дав Іванови. Як Іван її випив, то почув у собі таку силу, що в світі такої більше нема. І стали вони знов боротися. Кинув Фет-Фрумос змія, той аж по пояс заліз у землю. Відрубав йому Іван мечем голову, сів на коня і поїхав далі.
Як він приїхав до дому зміїв, то побачив, що туди не добратися, - все укріплено і кругом замки. Іван перекинувся мухою і вліз у хату через комин. А там були жони всіх трьох зміїв і їх мама. Каже стара:
- Нема щось наших хлопців. Щоби хоч не здибав їх Іван Фет-Фрумос.
А він слухає. Їдна жінка каже:
- Фет-Фрумос сильний, але я зробилася б керницею, він би попив тої води і вмер.
Друга:
- А я перекинулася б на виноград. Він би з'їв того винограду й умер.
Третя:
- А я би перекинулася на сад. Він вкусив би яблуко і все одно вмер.
Іван це чує. Стара баба, мама зміїв, каже:
- Йдіть подивіться, як там Сонце.
Іванови цего й треба, бо він не знав, де Сонце. Всі три жінки побігли подивитися. А Сонце було в них у коморі, закрите в скриню. Пішли жінки подивитися, а він ззаду мухою летить. Ті подивилися і забралися назад. А Іван відкрив скриню і випустив Сонце.
Змійова мати і змійові жінки побачили, що став день. Значить, Іван Сонце пустив! А Іван вилетів мухою через комин, на коня і драла! Баби поспішили вперед него. Їдна зробилася керницею, друга виноградом, а третя - садом. "Як не води вип'є, - думали вони, - то винограду або яблуко з'їсть". А він знав це і нічого з того не чіпав. Побачили це баби і вернулися додому.
А баба, мати зміїв, була дуже сильна.
- Я, - каже, - його догоню і розправлюся з ним.
Іван поспішив до кузні і замкнувся в ній. Та й каже ковалеви:
- Грій ту паличку залізну!
Коваль гріє паличку, а тут і баба приходи. Кричить знадвору:
- Іване Фет-Фрумосе, покажися, щоб я хоч побачила тебе, бо ти загубив три моїх сини і Сонце пустив. Зроби хоч тріщину в стіні, щоб я побачила тебе в кузні.
А вона мала таку силу, що й через тріщину витягнула б його надвір. Іван навмисно зробив діру в стіні і каже бабі:
- Тут, тут діра. Іди побачиш мене.
Вона хотіла витягнути його силою повітря. А коли підійшла до діри і роззявила рота, щоб потягти його з кузні, він встромив їй у пащу розпечене залізо, і баба згоріла.
Вийшов Іван з кузні і вирішив їхати додому, до царя. Поїхав дорогою. А Сонце, яке випустив Іван Фет-Фрумос, не могло зразу підоймитися вгору, а качалося по землі. Цар побачив, що Сонце качається, і вийшов надвір подивитися. Воно й спалило царя.
Як Іван не застав царя живого, то поїхав додому, до мами свої. І мами тоже не застав живої - вона померла. Оженився він, і живе й сьогодні, як не вмер.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
23 лютого 1979 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)
Українські народні казки: Книга 10. Казки Буковини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 496 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
Опитування - Найкраща українська народна казка
|