ІВАН ФЕТ-ФРУМОС - Казка Буковини

Давно-давно була все ніч, а дня не було. Жив тоді їден мисливець. Здибався він з товаришами, і договорилися вони: "Підемо випустимо Сонце". А Сонце закрили змії. Приходи мисливець додому і каже жінці:

- Бабо, ми договорилися з мисливцями, щоб випустити Сонце. Щоб був день, бо погано, як ніч і ніч.

А баба свариться:

- Куди тобі, діду? Чого тобі там треба? Ти назад не вернешся. Та він не послухав баби. Зібралися всі мисливці, і дід з ними пішов.

Як пішли вони всі - назад не вернулися. А в того старого мисливця був син. І була в них коло хати стирта соломи. Заліз хлопець на ту стирту і співає: "Це у мене тато. Він пішов пустити Сонце і назад не вернувся. А я виросту і Сонце пустю". А тим моментом їхав цар. Сказав він кучеру стати і питає:

- Що той хлопчина співає? Іди приведи його до мене.

Кучер пішов, найшов його на соломі і привів до царя. Цар питає:

- Що ти там про Сонце співав? Він каже:

- Мій тато був мисливцем: пішов пустити Сонце та й пропав, назад не вернувся. А я як виросту, пустю Сонце.

Цар питає його:

- У тебе мама є?

- Є.

Цар викликає маму надвір і каже їй:

- Я візьму хлопця. Лишай свій дім і йди до мене зі своїм сином. Я цар, ти в мене все будеш мати і нічого не будеш робити.

А баба звикла вдома і нічого не хоче.

- Куди я піду? - каже. Питає цар хлопчину:

- Як тебе звати?

- Мене звати Іван Фет-Фрумос. Цар його узяв, а мати лишилася.

Вбрав його цар у хорошу одежу і мав за свого. А хлопець дуже сильний був. Як сповнилося йому п'ятнадцять років, каже він цареви:

- Зробіть мені такий меч, щоб важив п'ятнадцять пудів. Замовив цар такий меч, зробили його. Іван розмахнувся ним і каже:

- Хороший меч. Буду Сонце пускати.

Дав цар йому коня. І каже хлопець до царя:

- Дай мені ту свою одежу, в якій ти женився.

Цар дав йому ту одежу і дав багато золота на дорогу. Та й поїхав хлопець.

Довго він їхав і найшов перехресну дорогу. А на тому перехресті кузня стоїть. Зліз він з коня і зайшов у кузню. Там коваль працює. Іван каже йому:

- Лишай всю роботу. Я дам тобі золота, що скілко жити будеш, вистачить тобі. Лиши цю роботу і укріплюй свою кузню. Клади залізні двері та сильні замки коло дверей. І зроби паличку залізну, щоби вона важила з десять пудів.

Питає хлопець коваля:

- Що це за дорога така, що ніхто нею не їде і не йде? Чого вона травою заросла?

А коваль йому:

- По цій дорозі лиш змії ходять. Але вони не ходять часто, може, раз на десять літ.

І пустився Іван Фет-Фрумос тою дорогою. Їхав він, скілко їхав, приїхав на міст. Зліз з коня, пустив його, а сам ляг відпочити. І тут чує: їде хтось верхом напроти него. Дивиться Іван - а то змій. Приїхав змій до моста, а зміїв кінь не хоче переходити через міст. Б'ється, б'ється змій з конем, а той ніяк не хоче переходити. Каже змій до коня:

- Що ти боїшся? Ми нікого не боїмося, лиш Івана Фет-Фрумоса. А Фет-Фрумос встає і каже змійови:

- Я тут. Давай будем воювати.

Стали вони воювати, і Іван Фет-Фрумос відрубав змійови голову. Сів на коня та й поїхав далі. Приїхав до другого моста. От їде другий змій, брат того, що вбив Іван. Приїхав змій до моста, і зупинився його кінь. Змій ще не бачив Фет-Фрумоса. Б'є-б'є коня, б'є-б'є, а кінь не йде.

- Чого ж ти боїшся? - питає змій коня. - Ми ж нікого не боїмося, лиш одного Фет-Фрумоса.

А Іван скочив і до змія:

- Давай будем воювати.

Як стали вони воювати, побачив Іван, що цей змій сильніший, ніж був перший. Але відрубав він і йому голову. Відрубав і їде далі.

Доїхав до третього моста. Ляг Іван відпочити, аж їде третій змій, брат тих обох. І знов кінь не хоче через міст переходити. Змій б'є коня і каже:

- Ти ж знаєш, що ми нікого не боїмося, а лиш одного Фет-Фрумоса. А кінь каже змійови:

- От він і є, Фет-Фрумос.

І не стали вони битися мечами - стали боротися на силу. Іван Фет-Фрумос сильний, але і змій сильний. Боролися вони, боролися і зморилися. Аж тут летить орел. Іван Фет-Фрумос каже орлови:

- Принеси мені тої води сильної. Як я уб'ю змія, то дам тобі його з'їсти.

А змій кричить до орла:

- Орле, мені принеси сильної води, то дам тобі Івана Фет-Фрумоса з'їсти.

І крикнув Фет-Фрумос:

- Я тобі не лиш змія, а й коня його дам з'їсти. Я випустю Сонце, і буде день на землі! То й тобі буде добре!

Орел і каже Іванови:

- Зараз принесу тобі.

І пустився орел у дорогу. Приніс тої води і дав Іванови. Як Іван її випив, то почув у собі таку силу, що в світі такої більше нема. І стали вони знов боротися. Кинув Фет-Фрумос змія, той аж по пояс заліз у землю. Відрубав йому Іван мечем голову, сів на коня і поїхав далі.

Як він приїхав до дому зміїв, то побачив, що туди не добратися, - все укріплено і кругом замки. Іван перекинувся мухою і вліз у хату через комин. А там були жони всіх трьох зміїв і їх мама. Каже стара:

- Нема щось наших хлопців. Щоби хоч не здибав їх Іван Фет-Фрумос.

А він слухає. Їдна жінка каже:

- Фет-Фрумос сильний, але я зробилася б керницею, він би попив тої води і вмер.

Друга:

- А я перекинулася б на виноград. Він би з'їв того винограду й умер.

Третя:

- А я би перекинулася на сад. Він вкусив би яблуко і все одно вмер.

Іван це чує. Стара баба, мама зміїв, каже:

- Йдіть подивіться, як там Сонце.

Іванови цего й треба, бо він не знав, де Сонце. Всі три жінки побігли подивитися. А Сонце було в них у коморі, закрите в скриню. Пішли жінки подивитися, а він ззаду мухою летить. Ті подивилися і забралися назад. А Іван відкрив скриню і випустив Сонце.

Змійова мати і змійові жінки побачили, що став день. Значить, Іван Сонце пустив! А Іван вилетів мухою через комин, на коня і драла! Баби поспішили вперед него. Їдна зробилася керницею, друга виноградом, а третя - садом. "Як не води вип'є, - думали вони, - то винограду або яблуко з'їсть". А він знав це і нічого з того не чіпав. Побачили це баби і вернулися додому.

А баба, мати зміїв, була дуже сильна.

- Я, - каже, - його догоню і розправлюся з ним.

Іван поспішив до кузні і замкнувся в ній. Та й каже ковалеви:

- Грій ту паличку залізну!

Коваль гріє паличку, а тут і баба приходи. Кричить знадвору:

- Іване Фет-Фрумосе, покажися, щоб я хоч побачила тебе, бо ти загубив три моїх сини і Сонце пустив. Зроби хоч тріщину в стіні, щоб я побачила тебе в кузні.

А вона мала таку силу, що й через тріщину витягнула б його надвір. Іван навмисно зробив діру в стіні і каже бабі:

- Тут, тут діра. Іди побачиш мене.

Вона хотіла витягнути його силою повітря. А коли підійшла до діри і роззявила рота, щоб потягти його з кузні, він встромив їй у пащу розпечене залізо, і баба згоріла.

Вийшов Іван з кузні і вирішив їхати додому, до царя. Поїхав дорогою. А Сонце, яке випустив Іван Фет-Фрумос, не могло зразу підоймитися вгору, а качалося по землі. Цар побачив, що Сонце качається, і вийшов надвір подивитися. Воно й спалило царя.

Як Іван не застав царя живого, то поїхав додому, до мами свої. І мами тоже не застав живої - вона померла. Оженився він, і живе й сьогодні, як не вмер.

Опитування - Найкраща українська народна казка