ІВАН ЦАРЕВИЧ - Казка Буковини

Був цар. Мав він трьох синів і дочку. У того царя їдно око сміялося, а друге - плакало. Сини інтересувалися, чого в него їдно око сміється, а друге - плаче. Старший син пішов до кабінету царя спитати, чого в него їдно око сміється, а друге плаче. А цар схопив шаблю і хотів відрубати йому голову. Він і втік.

Пішов питати середущий син. І його хотів старий зарубати. І той син утік. Заходи найменший та й питає:

- Чого у вас їдно око сміється, а друге - плаче? Старий ухопив шаблю. А син схилив голову та й каже:

- Ви тато, ви маєте право рубати. Цар опустив шаблю і каже:

- Їдно моє око сміється, бо добре жити, а друге плаче, бо скоро я вмру, і мої кости мають розкидати на весь світ. Як поховаєте мене, прийде вночі змій, розкопає мене і на весь світ мої кости рознесе.

А хлопець йому:

- Як ти вмреш, ми будем стерегти тебе. Каже цар:

- Три дні треба стерегти мене на кладовищі, як я вмру. Заслаб цар і каже своїм синам:

- Як прийде хто сватати вашу сестру, не питайте, хто він і відки він. Хто прийде, за того й дайте.

І помер. Поховали його сини, і стали всі три сторожувати. Склали на кладовищі вогонь і стоять кругом нього. Приходить змій. Вони порубали його, кинули на вогонь, і згорів змій. На другий вечір так само сторожують хлопці. Приходить другий змій. Хлопці зарубали і його. Та й спалили. На третій вечір приходи май сильніший змій. Старший і середущий брати заснули. Воювати зі змійом почав менший син. Він рубає у змія голови, а голови назад скачуть на своє місце і приростають. Довго воював він зі змійом, а браття не чули. І таки зарубав змія. Тілко було крови, що загасила вона вогонь. Захотілося хлопцеви курити, а вогню нема. Залишив він братів і пішов. Може, десь вогню найде. Здибає двох чоловіків. Вони сваряться - їден хоче бути старший і другий хоче. Питає їх:

- Чого ви сваритеся? А ті кажуть:

- Він хоче бути старший, і я хочу бути старший. Хлопець їх питає:

- Що ви за їдні? Їден каже:

- Я - Ніч. А другий:

- Я - День. Хлопець їм:

- Почекайте. Як я вернуся, скажу, хто з вас буде старший. І нехай буде ніч, поки не вернуся. Хай буде ніч і ніч.

І так вони сиділи на місці: і ніч не кінчалася, і дня не було. А хлопець пішов, бо побачив вогонь. Вогонь був далеко. Приходить він туди, а коло вогню дванадцять розбійників сплять. Узяв він палицю і хотів через розбійників дістати жару, але жарина впала на одного з розбійників.

- Хтось тут є! - крикнув розбійник.

Усі схопилися і піймили його. Та й питають:

- Що ти за їден?

- Я царів син Іван Царевич. А вони й кажуть йому:

- Іди з нами до сусіднього царя.

А в того царя була красуня дочка, і розбійники ніяк не могли туди добитися, щоби побачити ту царівну. Сидів у того царя на брамі півень. І лиш забачить чужого чоловіка, як закричить! Прибігає варта і ловить чужого. А царевич метко стріляв і застрілив того півня. Тоді розбійники заходять з царевичем на подвір'я, і царевич каже:

- Ви сидіть тут, а я зайду в кімнату і подивлюся. Як та дівчина є, то покличу вас по їдному.

Як зайшов у кімнату, царівна спала. Зняв він у дівчини перстень з пальця, а перстень був підписаний. Тоді виходи він надвір і тихо викликає розбійників по їдному. А там був великий підвал. Він кличе розбійників по їдному, рубає їм голови і кидає в підвал. Порубав усіх, а сам вийшов і пішов туди, де чекали його Ніч і День. Приходи до них і каже:

- Я поділю вас так. Зимою буде Ніч старша, а літом - День. Пішов він до братів на кладовище, побудив їх і пішли вони додому.

Увечері сіли коло стола вечеряти. А під вікном чоловік кричить:

- Віддайте за мене заміж сестру!

Іван згадав татів наказ, відчинив вікно і віддав сестру через вікно. Він не бачив, кому віддав, лиш чув через вікно голос. Лишилися вони утрьох.

А один слуга царя каже:

- Розбійники убили півня і йшли на подвір'я. Я їх порубав і кинув у підвал.

А цар обіцяв свою дочку тому, хто винищить тих розбійників. Тепер хвалився слуга. Цар рішив дати за него дівчину, і почалася в них свадьба. Як учув таке діло Іван Царевич, пішов і він до царя на свадьбу. Тут його піймили й закрили. А він каже тюремному сторожу:

- Ідіть до царівни і спитайте, де її перстень. Пішли сторожі і кажуть цареві.

- Спитайте дочку, де її перстень.

Питає її цар, а вона й сама не знає. Тоді приходять до Івана Царевича в тюрму і кажуть:

- Царева дівчина не знає, де її перстень. А він їм:

- Перстень царівни у мене.

Тоді вони пускають його і ведуть до царя. Він показує перстень, і цар пізнав його. Та й питає Івана:

- Як це вийшло? Він йому:

- Я вбив розбійників і вкинув у підвал. Зайшов у кімнату і зняв з дівчини перстень.

Тоді цар дає дівчину за Івана Царевича. І була свадьба. А того молодого слугу засудили до розстрілу. Як закінчилася свадьба, Іван Царевич каже:

- Жінко, в мене вдома є два брати. Поїдем до них у гості. А вона каже цареви-татови:

- Чоловік каже, щоб я їхала з ним у гості, бо в него вдома є ще два браття.

А цар йому:

- Як хочеш мати жінку, їдь сам, а возьмеш жінку з собою - то збудешся її.

Він не хтів слухати царя і взяв жінку з собою. Сіли в бричку й поїхали. Дорогою звіялася завірюха, схопила царівну з брички, і лишився Іван Царевич сам. Кинув бричку на дорозі, а сам пішов пішки глядіти царівну. "Поки не найду царівну, додому не вернуся".

І зайшов він до свої сестри. Він не знав, за кого віддав її. Чоловіка дома не було. Побачила його сестра і зачала плакати. Та й розказує йому:

- Мій чоловік - змій.

От приходи той змій додому. Побачив Івана Царевича, привітався й питає:

- Як ти попав до нас?

- Їхав з жінкою до братів у гості. Звіялася завірюха і взяла жінку з брички. Поки я її не найду, додому не вернуся.

Змій знав, хто взяв у него жінку.

- Твою жінку, - каже, - взяв цар Поганин. Від царя Поганина ти її не возьмеш. Хто до Поганина йде, живий не вертається.

А він насівся йти. Змій йому й каже:

- Як хочеш, то пробуй. Дам я тобі свого коня і їдь. Але кінь прийде додому без тебе, бо тебе Поганин порубає.

Дав йому свого коня і мішок порожній та й каже:

- Як тебе Поганин зарубає, то проси, щоб він тебе порубав, поклав у мішок і прив'язав до коня, аби твої кости поховали дома.

Сів він на коня й поїхав.

А Поганин узяв його жінку за наймичку. Вона якраз коло керниці води набирала, побачила чоловіка і почала плакати.

- Іди, поки тебе не побачив Поганин. Як побачить - то порубає. А він не слухав її. Бере жінку, кладе на коня і давай тікати. А в

Поганина був кінь, і той кінь почав кричати Поганину. Той прийшов, а кінь і каже:

- Твою наймичку забрав Іван Царевич.

Поганин догонив Івана Царевича, жінку забрав, а його давай рубати. Іван проси:

- Порубай мене, а м'ясо положи в мішок і прив'яжи до коня, щоб кінь привіз мої кости додому поховати.

Поганин так і зробив: порубав хлопця на куски, склав у мішок і прив'язав до коня, а кінь привіз його до сестри. Змій бере і складає тіло докупи, як було. Була у него живлюща вода. Покропив змій тіло тою водою, і Іван ожив. Тоді й каже Івану Царевичу змій:

- Іди до мої мами. Моя мама тобі скаже, як узяти жінку від Поганина.

Зібрався Іван у дорогу. Як прийшов до змійової мами, то побачив, що вона стара-стара. Розповів їй, що йому треба. Баба й каже:

- Я нічого не можу помогти тобі. Йди до мого чоловіка. Він живе за сто кілометрів відци.

Іван пішов до того діда і каже йому:

- Я - Іван Царевич. У мене цар Поганин украв жінку. Ваш син тримає мою сестру. Як узяти від Поганина жінку?

Дід і каже йому:

- Іди до мене в конюшню. Там є кінь. Бери нагайку і вдар його. Та скажи йому, щоби повіз тебе до Поганина. У Поганина кінь - брат мого коня. Узяв він у діда коня, а той каже:

- Я знаю, куди тобі треба і що треба. Ми візьмем твою жінку. І поїхав він до Поганина.

Жінка несла води. Узяв він її на коня і крикнув:

- Поїхали!

Кінь Поганина кричить хазяїну:

- Твою служницю узяв Іван Царевич! І нічого ми не зможем зробити, бо його кінь - мій старший брат.

А Поганин каже:

- Доженем!

- Доженем, але дарма.

Поганин розсердився, сів на коня і став доганяти Івана Царевича. Доганяв і сильно бив свого коня. А царевич каже свому коневи:

- Доганяє нас Поганин. Кінь йому:

- Він дожене, але дурно. Він царівну не візьме. Поганин доганяє їх, а кінь Івана Царевича каже:

- Брате мій, перекицкайся в повітрі: Поганин упаде на землю і вб'ється.

Кінь Поганина здоймився ще вище, ніж вони летіли, перекицнувся, Поганин упав і вбився. Лиш земля мокра стала, де впав Поганин. Іван Царевич бере його коня, кладе на него царівну, і поїхали вони додому. Старий цар, жінчин тато, дав на него царство. Так вони жиють і зараз, як ще живі.

Опитування - Найкраща українська народна казка