|
Була служба в церкві. І прийшов до церкви цар. Сів він собі на столець і позирає по людях, дивиться, що люди роблять. Піп читає Євангелиє й проголошує:
- Хто перший, буде посліднім, а послідній буде першим. А царя то заїло. Думає: "Я перший. І аби я був посліднім? То не буде". Прийшов він домів і наказує слузі:
- Йди за попом і кажи йому так. Най він принесе ту книгу, що в церкві з неї читав: "Хто перший, той буде посліднім, а хто послідній, той буде першим".
- Добре.
Слуга пішов і каже попови:
- Слухайте, беріть книгу, що-сьте в церкві читали, і йдіть до царя. Він край хоче знати, що ви читали.
Піп прийшов, і каже цар:
- Ану кажи ти мені, де ти таке читав: хто перший, буде посліднім, а хто послідній, буде першим?
А піп одкрив та й подає йому Євангелиє:
- Туй, туй.
Цар узяв ножик і тих два рядки вирізав геть, аби не було їх. Вирізав і книгу закрив:
- На, більш тото не будеш читати в церкві, більш не будеш.
І пішов піп геть, а цар пішов до хижі, їв, пив. Вийшов надвір, дивиться, а д'ньому приходить чоловік здоровий. Не такий малий Іванко чи Гринько, як я, а здоровий. Цар здоровий, або й здоровий чоловік підійшов д'ньому. А він йому говорить, цар:
- Як ти сюди прийшов без мого відома й без мого приказу? Як ти сюди прийшов?
А той відповідає:
- Ти мене не звідуй, як я прийшов без твого відома, а позирай: олень над рікою бігає, олень.
Олень ходить над річкою та пасе. А цар - до хижі, взяв пушку та й хоче оленя вбити. А олень сюди-туди, та й д'воротам, та й перескочив. Не треба було й ворота відкривати. А на вулицю пішов олень й обзирається. Айбо туй підійшли діти та стріляти не мож. Цар іде з пушкою, хоче вбити оленя. А олень іде, йде. А туй вже й діти, а туй вже й Мошко надійшов. Та й він нагнав оленя ід'воді, а олень - у воду. Пішов у воду та й переплив на той бік, а там лозина. А олень так об'їдає лозу, так об'їдає. А цар думає: "Ти мої лози об'їдаєш?" Та прийшов до річки, та й геть розібрався. А той великий чоловік за ним іде. Цар плаття з себе зняв до трусів, пушку на плечі та й у воду дався. Та доки переплив на другий берег, той взяв плаття на себе, той великий чоловік, та й іде до царського палацу, бо він уже цар.
Прийшов чоловік туди, пости одкрили йому двері, одкрили ворота, він зайшов домі.
А цар переплив ріку, походив по лозах - нема оленя. Вернувся назад - плаття нема. А там був бовт, і був у ньому жид-бовташ. Зайшов до нього цар:
- Слухай, я поплив за оленьом, а хтось у мене вкрав плаття. Дай мені плаття, бо я голий домі не піду.
Той йому дав плаття, шерстяне, але не царське. А хоть би й царське дав, то нич з того, там уже цар другий. Іде цар домі, а там пости.
- Де йдеш?
- Домі.
- Та де "домі", - каже, - туй цар жиє.
- Я цар.
Вже його звідають, який він цар.
- Який ти цар? Кругом, шагом марш! Та й він пішов. Прийшов до жида знов:
- Слухай, Мошку, я в тебе переночую, а рано піду.
- Добре, добре.
Дав йому Мошко щось їсти, він переночував. А раненько Мошко сам пішов до царя дивитися, чи дома цар. А йому пости сказали, що цар дома. Вернувся Мошко та й говорить:
- Слухай, не обманюй ти мене, що ти цар. Цар дома є. Який ти цар? Я не знаю, що ти за іден. Ти шпигун чи що? - каже. - Мене виженуть із села через тебе. Іди собі геть.
А цар забрався й пішов собі геть, та як би в Ужгород чи в Мукачів. І держав руку на милостиню, та гей жебраки. І два роки був жебраком, два роки! Та й він заріс, не стригся, не брився. Борода до колін, волосся до землі. Довелося йому пропадать два роки, за два рядки, що він був вирізав у Євангелиї. І він пропадав два роки.
А в два роки цар, що був замість нього, написав у газети: "Усі жебраки - до мене в гості". І всі жебраки дораз про то дізналися й прийшли до царя в гості. А він, цар-жебрак, думає: "Іду я та хоть там наїмся добре". Та й прийшов. Прийшов та не йшов межи жебраки, а сів скраю собі, коло воріт. Сів та й поглядає на панію, на царицю. А цариця й собі дивиться на нього, на такого жебрачища. А той цар поглядає на них обох.
Но добре, їли всі жебраки, пили, а він чогось не їсть, не п'є, лиш позирає. Аж туй каже цар:
- Дорогі гості! Принимайте малу гостину за велику та й розходьтеся.
Та й жебраки іден за другого, іден помежи другого, та й у ворота, та й пішли. Та й ворота закрилися. А він остався. І тоді лиш почав їсти й пити. Поїв, попив. А цар позирає на нього, що він остався сам, та кличе:
- Ходи, ходи сюди.
Закликав його та й наказує панії, цариці:
- Іди там до хижі, йди.
Вона пішла, а цар закликав його в одну кімнату, закликав борбіля. Той обстриг його, побрив. Вбрали його в чисте, повели в баню, обмили. Вбрали його в царське плаття, нове плаття. І тоді цар закликав царицю:
- Іди сюди. Позирай, - каже, - котрий твій муж. Чи той, чи я? А вона позирає то на того, то на другого й не знає, котрий її чоловік. А він каже йому, цареви-жебракови:
- Я, ангел-хранитель, прийшов покарати тебе. І щоб ти знав: від Євангелия не мож ні відняти, ні додати. Нич, ані єдну букву змінити не можна! То не мож!
І він пропав, а цей став царем далі. Як царював, так і царює. І казці конець.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Лази, Воловецького району, Закарпатської області
23 січня 1997 року
Оповідач: Гогирчак Михайло Іванович (1908 року народження)
Українські народні казки: Книга 18: Казки Закарпаття. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2007. — 424 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
Опитування - Найкраща українська народна казка
|