|
Був цар. Мав сина, і син ішов у другу державу сватати, У другій державі була дівка. Цар прийшов там із своїм сином, а дівка з них висміялася. Старий цар вернувся й дуже розжаловався, що з нього так у другій державі висміялася дівка. Він нікому не казав нич три дні, а в три дні говорить:
- Хлопці, солдати! Я ходив, - повідає, - з сином у другу державу свататися, а вона з мого сина висміялася. Що мусим робити?
А іден двадцятьчотирирічний солдат каже:
- Я висміюся з неї. Будете видіти.
Цар закликав його у файну кімнату й звідає:
- Ти можеш це зробити?
- Можу. Напишіть їй таке: "Ти висміялася з мого сина, а з тебе висміється мій простий солдат."
- Добре.
І цар написав листа. А цар збудував такий будинок, щоби дочка не йшла надвір, аби ходила ліфтом горі-долі. І зробили ліфт. А там би, в тому домі, вона мала танцювати, гуляти. І ще треба було їй таку машину мати, аби та машина грала.
А цей солдат готовий:
- Я вже йду.
Цар дає йому документи, які треба, дає гроші, кілько треба, і він позбирався й пішов у ту державу. Прийшов солдат там і ходить по державі, позирає. Нікого не знає, нікого не спізнає. Позирає, ідуть люди в їдальню. І він туди пішов. Дивиться, а іден чоловік ходить, не їсть, не п'є, ні нич. Ходить і позирає. А солдат його кличе:
- Ходи сюди.
Зайняли вони стіл у тій їдальні, принесли їм їсти, пити. Їли вони. І звідається солдат:
- Нема нічо' туй нового?
- Туй, - розказує, - нового доста. В нашого царя є дочка, а з другої держави приходив цар її сватати. Вна з нього висміялася, не схотіла його, А той цар написав: "Ти висміялася з мого сина, а з тебе висміється мій простий солдат." Та й, - продовжує, - теперка роблять великий будинок, з ліфтом, аби вона ходила ліфтом, аби надвір не йшла нич, А теперка ще дали таку машину, аби грала.
А солдат звідається:
- А ти міг би мені показати, де цех, в котому ту машину роблять?
- Можу,
І він пішов йому показувати, айбо то вже була четверта година, люди пішли з роботи домі й прикрили цех. Цех уже закритий. Той обіцяє:
- Завтра.
- Добре,
- А ти ходи до мене,
І він пішов до нього. І прихватив він фляшечку та закурити старому вітцю, Прийшли вони, а син каже вітцю: - Се мій друг, з яким ми були у армії. А він ніколи його й не видів.
Посідали вечеряти, випили по чарочці, закурили. І переночував він там, а раненько позбирався і йде. Прийшов у той цех. У нього є підроблений пропуск. Зайшов усередину й звідає:
- Котрий майстер од тої машини, яку зробили царівні, аби вона танцьовала?
- Туй є майстер.
- Ви, - питає, - майстер до сеї машини?
- Я.
- Можете ви так зробити, аби та машина була готова не тепер, а пізніще?
- Чо' ніт? Можу.
- А кілько та машина коштує?
- Тілько й тілько.
- Я вам дам половину тих грошей, а ви зробіть у машині місце й для мене.
- Добре, за такі гроші зроблю.
Домовилися так: машина буде готова на два дні пізніше. І він ходить по городі та йде спати до того свого цімбори. А через два дні приходить - машина готова. Він собі купив, що треба було, і його закрили в машину. І домовився він з майстром так:
- Дев'ять діб аби грала машина, далі ні. Аби стала й треба було її везти в майстерню.
А там нема що виправляти. Так ото вони й зробили та його припровадили з машиною до царьової дівки. Машина грає цілий день. Дівка танцює, а солдат у машині. А вночі він із машини вилазить. Та прийшов ід'ногам дівки та за ноги пошкрябав. А вона:
- Ой, туй щось є!
Прийшла мати, отець - нікого нема. Хто би туй був? Но добре. Вони сказали:
- Нема туй нікого.
Та й пішли. Дівка заспала, а він вийшов з машини, взяв на себе біле плаття, крила приклав. Ангел-хранитель. Та й до неї говорить:
- Я твій ангел, я - твій хранитель. А дівка кличе:
- Ангелику-хранителику, ходи до мене. Ходи сюди. Він сів на постіль, вона ймила його за руку:
- Ангелику-хранителику, лягай коло мене.
І він собі ліг коло неї, як чоловік коло жони. Та й вони нагрілися, та й добре їм. І любилися вони там, а як вона заспала, він пішов на своє місце. Пішов та й сидів у машині.
Другий вечір вона танцює, танцює. А він не йшов на видко, а йшов на темно. І як дівка лягла, він дораз вийшов з машини:
- Давай щось ангелику-хранителику їсти.
Вона вносить їсти, випити. Добре! "Ангелик-хранителик" їсть, п'є й гуляє.
Минуло дев'ять день - машина вже не грає нич. Дівка галу-галу, галу-галу. Треба йти машину справляти, треба везти в майстерню. Прийшли, забрали машину й повезли в майстерню. Завезли машину в майстерню та там його тихо випустили. І він собі пішов геть. А вона кличе Ангелика-хранителика:
- Ангелику-хранителику, ходи до мене спати, ходи до мене спати. Нема Ангелика-хранителика. Ай-яй-яй!
А солдат прийшов домі. Прийшов домі й говорить царю:
- Пишіть їй таке: "Ти висміялася з мого сина, а в тебе був простий солдат, і будеш видіти, що буде".
А вона вже вагітна. І прийшов час, і вродила вона сина. І пише цар, її батько, цьому царю: "Давай того солдата, що з моєю дівкою має сина". Цар питає солдата:
- Підеш?
- Ніт. Пишіть їй, най приїде та най спізнає, котрий то був солдат. І цар написав, і той цар приїхав з жоною та з дівкою. А в дівки дитина на руках. Приїхали, посідали, сидять, і йдуть по одному солдати.
- Той був?
- Ніт.
- Той був?
- Ніт...
А він вмастив себе всього і йде. А вона:
- Йой, це не той, це не той!
Він пішов геть, помився, почепив собі крила, взяв на себе біле плаття й приходить.
- Ангелику-хранителику, прийди! Прийди до мене!
Та й "ангелик-хранитель" прийшов д'ній і сів коло неї. Вона їмила й стала "ангелика-хранителя" цілувати й обіймати.
Та й не хотіла вона йти за царського сина, а пішла за простого солдата, та ще й з іншої держави.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Лази, Воловецького району, Закарпатської області
23 січня 1997 року
Оповідач: Гогирчак Михайло Іванович (1908 року народження)
Українські народні казки: Книга 18: Казки Закарпаття. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2007. — 424 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
Опитування - Найкраща українська народна казка
|