|
Мав ґазда коня старого. І юж му ся дуже навнував, але не здише. Радиться з жінков, де го діти вже. Мовить: «Вивести го десь там в таку долинку і най тамки пасе. А най му відорву підкови». А жінка каже: «Ей, газдонько, та чей він коло нас підкови заробив, най йде такий з підковами».
Але пасе кінь в долинці, приходить ід ньому медвідь. Повідат: «Я тебе заб'ю». — «А ввидимо, котрий єсьмо дужчий. Ходім на кремняки тупкати». Кінь тупнув подковов — і кремнянки огня всипали. Медвідь так тупнув, аж ся нога сховала, але огня не дасть, бо то м'яка нога. Та й він взяв — медвідь — та й утік, бо ся боїть. Надибав його вовк: «Но, находив-ись да що?» — «Находив-им коня,
але дужий, не зробить му ся нич». — «Е, ти мені іно вкажи, я го зараз спрятаю!» І вернулися оба. Але вовк ся питат: «Де є?» А медвідь мовить: «Онде, о!» А кінь чує і боїться. Але вовк малий, не видать го, мовить: «Де? Коби-м го увидів!» Медвідь узяв вовка межи руки догори і: «Дивися там. Там увидиш!»
А кінь зо страху форкнув. Медвідь з того страху як вовка потис, а з вовка кишки вискочили. Медвідь взяв і верг до землі. І повідат: «Пфі! Шкода, же ти ся хвалив, же з'їш коня. Я не стільки сили маю, же ще-м тя ся і не дотулив, а ти вже не жиєш, а не з'їв-им!»
|
Кінь, медвідь і вовк. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. - 118. Зап. в 1899 р. у с. Мшанці Старосамбірського пов. (Галичина) від Г. Оліщака. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 319.
Казки про тварин (Українська народна творчість) - Київ: Наукова думка. - 1976 - 575 с.
Оформлення художника В. М. Дозорця
|
Опитування - Найкраща народна казка про тварин (звірів)
Опитування - Найкраща українська народна казка
|