|
Був дідо-багач. Мав слугу і післав його в ліс по дрова. Казав, аби привіз сухих дров, бо скоро весілля буде, женить сина. Запряг слуга воли і їде лісом. І зачепив віз у скоруха, а той узяв сокиру, аби того скоруха рубати. Махнув сокирою, а скорух каже:
- Не! Не рубай мене, то дам тобі батіжок. Як ти ним махнеш і скажеш: "Най так буде", - то що би ти видів, так мав бути, як є.
Він попробував батіжок - батіжок його слухає.
А ґазда його вже справляв весілля. А слугу скрізь посилають, за чим треба. І привів князь княгиню. Гості веселяться в хаті, а князь з княгинею в коморі лягли собі. А слуга подивився в шпарку до комори і махнув батіжком:
- Най так буде.
І так ся гостили князь з княгинею, що не могли встати. Заслабли. Пішли за князем і за княгинею - ті не встають. Каже ґазда слузі:
- Іди через воду на той бік за примівницею. Най іде їм примовить. Слуга прийшов та й каже примівниці:
- Щось заслабли князь з княгинею. Ідіть примовте їм. Примівниця каже:
- На весілля не могли запросити, а як молоді заслабли, то вже мене просять? Але, - каже, - ходім.
Ідуть вони через воду. Баба була малого росту. Лавки на річці не було. Баба брела воду і сорочку підкасала вище пупця. А цей махнув батіжком і сказав:
- Най так буде!
Ідуть далі - сорочка в баби вдолину не паде. Прийшли на весілля, а на подвір'ю два слуги кіцкають лопатами грузь. Цей крикнув:
- Ану дайте бабі лопатами по заду!
Слуги вдарили, а він махнув батіжком і сказав:
- Най так буде.
І лопати імилися бабі за зад, і баба з лопатами, як коза з рогами. На тім весіллю був віт. Сказали йому про ті лопати. Віт лапнувся за лопату, а цей махнув батіжком і сказав:
- Най так буде.
І віт так і лишився при лопаті.
Привели попа, би піп над цим молився. А той махнув батіжком.
- Най так буде!
І піп не може скінчити свою молитву. І зробилася повна хата хворих. Каже віт:
- Що робити? Везім це все в суд. Най суд розсудить.
Прибули до суду. Баба заголене, з лопатами, піп тримається за лопату. Баба змерзла, пішла до кухні грітися. А суддя пішов туди люльку курити. Подивився, що стоїть заголена баба, та хотів упекти її і тикнув їй люльку до голого заду. А цей махнув батіжком.
- Най так буде!
І вже й суддя імився. Вже все коло баби сидить. Суддя каже:
- Приведіть трьох головних лікарів.
Прийшли лікарі. Один імив бабу ззаду, другий спереду. А слуга махнув батогом.
- Най так буде!
І все вже зробилося хворе. Каже суддя:
- Даю, братчику, пару коней і міх грошей, аби хтось так зробив, щоби все стало на місця і все дуже було.
Каже той слуга:
- Я, може, так і зроблю. Давайте мішок грошей і бричку з кіньми. І як увидів мішок грошей, коні й бричку, махнув батіжком і сказав:
- Най це все розділилося, все на місця би стало!
І то ся розлізло. А слуга сів у бричку і поїхав у місто. Та купив великий горнець. Та й байці конець.
|
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Бабинопілля (Акришори), Косівського району, Івано-Франківської області
6 березня 1983 року
Оповідач: Мохначук Ярема Петрович (1916 року народження)
Українські народні казки: Книга 4. Казки Гуцульщини. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. — Тернопіль: Богдан, 2006. — 456 с.
Видавництво "Навчальна книга - Богдан" - http://bohdan-books.com/
Опубліковано з дозволу Миколи Зінчука.
|
Опитування - Найкраща українська народна казка
|