ЯК ЧОЛОВІК ДУРНИХ ШУКАВ - Казка Буковини

Один парубок оженився на дурнуватій дівці, бо вона мала велике хазяйство. Пішов він їдного разу в поле орати, а жінці каже:

- Піди на ярмарок, купи мені тютюну і принеси в поле. А жінка йому:

- Та ж грошей нема.

- То продай курку. Але як будеш іти на ярмарок, одягнися й причешися.

Зловила жінка курку, одягла новий кожух і пішла на ярмарок. Прийшла та й стоїть з куркою. Підходи до неї жид-покупець.

- Скілко, бабо, за курку?

- П'ятдесят рублів, - запіяла баба.

Жид зрозумів, що вона прибита, бо всі люди продають курей по штири-п'ять рублів. Та й каже жінці:

- Добре, дам вам п'ятдесят рублів за цю курку. Але в мене зараз нема грошей. На другий четвер приходьте, то я вам дам.

А вона йому:

- Добре, паночку, але на другий четвер я вас не впізнаю. То нате вам мій кожух. Як вийдете на ярмарок, - вдягніть кожух, і я вас по свому кожухови впізнаю.

Взяв жид курку й кожух та й пішов. А жінка прийшла додому без тютюну. Чоловік дуже захотів курити, сів на коня і приїхав з поля додому.

- Ти курку продала?

- Продала.

- За скілко? - питає чоловік.

А вона й каже, що за п'ятдесят рублів. Він зразу зрозумів, що ту щось не те.

- А чого ж ти не принесла мені курити в поле, як я казав?

І тут жінка розказала про те, як "продала" курку і віддала кожуха. Почув це чоловік та й каже:

- Я вже цего не можу терпіти. Кидаю тебе і йду світом. Як найду в світі май дурнішу за тебе, то вернуся, а як нє - то не вернуся.

І пішов чоловік світом.

Іде він через якесь село, а баба взяла пражину та й б'є на прив'язі пса.

- Нащо ви його б'єте? - питає чоловік. А баба й каже йому:

- Здох би він, той пес. Гавкає та й гавкає. Мій чоловік попив та й ляг собі, а пес не дає йому заснути. За то його й б'ю.

- Тьотю, не бийте його. І в мене таке було.

- То що ж робити, сину? А він питає:

- У вас горівка є?

- Є. І хліб тепер з печі витягнула.

- Дайте сюди хліб і горівку, - каже він бабі.

Баба принесла хліба і горівки, а він відломив кусочок, намочив у горівці і кинув псови. Пес з'їв, відкинув хвіст і заснув.

- От добре ти зробив, чоловічку, - каже баба. Дала вона йому хліба й сала в дорогу.

- Спасибі вам, що навчили мене, як пса заспокоїти. Іде він далі. А якась баба б'є квочку коло курчат.

- Тьотю, чого ви так б'єте цю квочку? - питає подорожній.

- А щоби вона здохла! Ади народила їх, а цицьки не дає.

- Тьотю, не бийте цю курку. У мене тоже таке було. У вас є кукурудза і макогін?

Баба винесла кукурудзи й макогін, він натовк кукурудзи, намочив та й посипав курчатам. І курчата зачали їсти.

- Ой, спасибі вам, - каже баба. - Як вони файно їдять.

Дала йому баба в дорогу хліба, сала, горівки, і пішов він далі. Іде й думає: "Вже найшов двоє дурних". Іде він, а жид сидить під магазином і питає:

- Куди ти, чоловіче, йдеш?

- Далеко.

- Та куди ж? - питає жид.

- Іду на той світ. Там у мене тато й мама є. А жид питає:

- Слухай, а ти мого тата не знаєш?

- Як не знаю? Він з моїм разом роби.

- А ти передачу туди не можеш узяти? Чоловік каже:

- То дуже багато нести. Я не можу. Гроші лиш можу взяти. А жидівка виходи з хати та й питає:

- А ти мою маму не знаєш? Вона сліпа на одно око ще й горбата.

- Знаю я їх. Вони з мою мамою дрантя пошивають. І нічого на собі не мають, лиш у дранті ходять.

Жидівка питає:

- А матерії ти б їй не передав, щоб ушила собі плаття?

- Ну добре, передам, - каже чоловік. А жид йому:

- Слухай, як ти вже взяв для її мами, то возьми й мому татови на костюм та на штани.

Взяв він і то, та й каже їм:

- Там дорого беруть за то, що вшиють, треба гроші. Вони й гроші йому дали.

Взяв це все подорожній чоловік. Іде дорогою та й думає: "Господи, є ще май дурніший на світі. Треба вертатися додому".

Іде він дорогою, а на подвір'ї якась жінка б'є свиню. Коло свині дванадцятеро поросят.

- Чого ти б'єш цю свиню? - питає чоловік. А вона каже:

- Мій дурний чоловік купив цю свиню, а вона поросятам цицьки не дає.

- Не бийте її, жіночко. Я цю свиню знаю. Вона й буде кричати, бо вона з хазяїном не попрощалася. Я б, - каже, - її зводив, але поросятка малі. Їм буде важко йти.

- Та в мене воли є, - каже жінка. - І візок є.

- А коєць? - питає подорожній чоловік.

- І коєць є. Дав би вам Бог здоров'я. Запрягайте воли, кладіть на віз свиню й поросята та й везіть.

- Добре, - каже чоловік. - Завтра я їх привезу. Та й поїхав.

А чоловік тої жінки сіяв у полі пшеницю. Та й недохват йому було пшениці. Сів на коня та й приїхав додому пшениці взяти. А жінка й каже:

- Чого ж ти, дурню, прийшов?

- Пшениці мені недохватило.

- А в кого ти свиню купив?

- Як у кого? На базарі купив, - каже чоловік.

- А чого ж хазяїн не розпрощався з свинею?

- Ти що, дурна, жінко? Хто ж зі свиньми прощається.

- Слухай, найшовся чоловік, сусід тої свині, та забрав її, щоби розпрощалася. Я дала йому воли, щоб поросята пішки не йшли.

Учув це чоловік та й поїхав по сліду здоганяти. А той побачив, що ззаду за ним женеться конем, та й заїхав волами в ліс. Обняв липу край лісу та й тримає її. Прибігає той конем і питає:

- Чи не видів ти тут такого з волами, що свиню з поросятами віз?

- Не видів. Ти тримай цю липу, бо вона повна золота. Як не тримати, то вона лопне, золото розсиплеться і розберуть його. Ти потримай, - каже подорожній, - а я поїду в село та візьму двох моїх братів. Та й поділимося золотом.

Зліз той з коня і обняв липу. Та й каже подорожньому:

- Сідай на мого коня.

Той сів на коня, об'їхав кругом та в ліс. Прив'язав коня ззаду до воза і поїхав помалу додому.

Приїжджає, воли, свиня з поросятами, кінь і матерія та гроші від жидів. Та й каже він:

- Будем, жінко, жити, бо на світі є май більше дурних, не лиш ти. І жили вони далі. Та й казка вся.

Опитування - Найкраща українська народна казка