Вступ

Анекдот — це явище народного мистецтва. Глибоке та всебічне вивчення цього фольклорного жанру доконче необхідне для вияву й розуміння істотних стереотипів мислення та поведінки українців.

Гумор є однією із найбільш характерних властивостей нашої національної вдачі, тому що «українська душа не схильна до такої активно-рефлексивної настанови як аскеза — послідовне тривале зречення будь-якої втіхи, насолоди життя. Нація, попри релігійну формацію душі, що йшла з Візантії, а також трагічний історичний досвід, демонструє величезну життєлюбність і життєздатність з орієнтацією на сьогодні, а не на трансцендентну далечінь» [1].

У анекдоті як найприроднішому вияві етнічної та національної ментальності спонтанно віддзеркалюються й оцінюються традиційні народні уявлення, пов’язані з «добром» та «злом»; тим-то осягнення «ідеології» жанру, завдяки якій тривалий час він і випадав із поля зору дослідників, у цій роботі постало як одне із найактуальніших завдань.

Усунення анекдоту зі сфери наукового осмислення через «табуювання» і терміна анекдот, і оповідей з антидержавним змістом, які ним кваліфікуються, з одного боку, та навмисне розмивання рамок жанру, спровоковане різною номінацією однакових за умовами побутування та поетично-композиційними характеристиками текстів, з іншого, відбувається й сьогодні. Така практика цілком згубна, адже анекдот — це окремий фольклорний жанр із властивими тільки йому механізмами побутування та «предметним полем», тому, як і всі фольклорні явища і жанри, вимагає спеціального вивчення. До того ж своєрідна «онтологія» та «естетика» жанру потребують окремих коментарів. Також вимагають прискіпливого аналізу й реальні умови функціонування анекдоту.

Культурний простір анекдоту формується соціумом через постулювання традиційних цінностей, які конденсують досвід попередніх поколінь. Тому анекдот — це традиційне явище культури. З іншого боку, жанр не тільки «розгортає» традиційну модель світу, він її постійно активізує, пристосовуючи до потреб сьогодення. Так, стверджуючи продуктивні та руйнуючи застарілі уявлення, анекдот оновлює традиційні буттєві смисли, надаючи їм, так би мовити, нового інтерпретаційного виміру.

Зазначимо, що психологічні причини побутування анекдоту тісно пов‘язані з інтенцією спілкування, і анекдот як усний текст поряд із універсальними текстовими характеристиками (інформативність, розважальність і т. п.) володіє й індивідуальною — онтологічність. Пізнання світу через виявлення його антагоністичної сутності як світоглядна установка жанру запрограмована сміховою традицією. Суспільна значущість сміху як ціннісної орієнтації та цінності стверджується історичним поступом людства.

Примус до сміху, до того ж до сміху колективного, — це суспільна функція жанру: він «змушує» оповідача та його аудиторію дивитися на світ оптимістично. Анекдот, розказаний тому, хто в біді, — інколи чи не єдиний реальний спосіб допомоги, тому що жанр «розриває» ланцюги поневолення та горя. Очевидно, що анекдот є традиційний засіб психокорекції, тому такий аспект дослідження також видається плідним.

Таким чином, ми спробуємо поєднати два — у певному сенсі протилежні — підходи: реабілітувати анекдот як ідеологему і водночас максимально відтворити «естетику» жанру, завдяки якій цей жанр усної народної творчості був витіснений на периферію наукових розвідок і культури. Наше завдання — означити коло проблем, пов‘язаних із осмисленням анекдоту як явища популярної культури, з одного боку, і традиційного фольклорного жанру, з іншого. До того ж анекдот є універсальний механізм соціалізації, тому і тільки так повинна тлумачитися соціальна природа жанру.

Розуміючи складність цього завдання, запрограмовану міждисциплінарним вивченням анекдоту (від фізіології сміху до його психології у різних історичних умовах, від міфологічного сміхового світу до сміхової культури сьогодення, від фольклорного анекдоту до анекдоту в літературі, риториці, проповіді та в засобах масової інформації, від «філософії» та «естетики» жанру до його «ідеології», від функцій і форм анекдоту в комунікативному процесі до психотерапевтичних методик), ми постараємося якомога частіше відсилати читача до першоджерел.

* * *

Українські анекдоти записуються та видаються протягом останніх 150 років. Частина матеріалу видрукувана в найрізноманітніших збірниках та періодичних виданнях, щоправда, більша кількість текстів зберігається в архівах і чекає на публікацію. Ці тексти унікальні, оскільки є єдиним свідченням тематичного різнобарв‘я анекдоту попередніх віків [2]. Вже давно назріла потреба узагальнюючого видання українських анекдотів із науковими коментарями. Автор сподівається, що читач отримає задоволення і від ілюстративних текстів анекдоту.

У кінці позаминулого та на початку минулого століття анекдоти стали предметом збирання І. Рудченка, П. Рудченка, Я. Новицького, М. Білозерського, В. Менчиця, П. Мартиновича, П. Чубинського, В. Гнатюка, Д. Яворницького, М. Зубрицького, В. Кравченка, А. Кримського, І. Я. Франка та ін.

Уперше народні гумористичні оповідання зібрав Г. Квітка-Основ’яненко на Харківщині та анонімно опублікував 1822 р. в журналі «Вестник Европы» і 1832 року в газеті «Молва» [3].

1859 р. в Києві з’явився вже й перший окремий збірник творів цього фольклорного жанру — «Маленькая книжеца малорусских анекдотов» (Збирав Дмитро Т...). (Скарб. Библиотека для любителей русскаго и малороссийскаго чтения. Выход 1).

Важливою подією культурного життя України стало видання двох випусків «Народных южнорусских сказок» І. Рудченка [4], в яких серед казкового матеріалу були подані й окремі тексти анекдотів.

У «Трудах этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» П. Чубинського [5], до речі, відзначених медалями Російського Географічного товариства і Міжнародного конгресу в Парижі, також вміщені анекдоти.

У кінці 70-х рр. ХІХ ст. вийшли «Малорусские народные предания и рассказы» М. Драгоманова [6], куди ввійшли матеріали архіву Південно-Західного відділу Російського Географічного товариства та приватних колекцій А. Димінського, В. Менчиця, М. Мурашка, Я. Новицького, С. Руданського, І. Манжури та ін., частина яких є анекдотами.

У 90-х рр. ХІХ ст. анекдоти серед іншого фольклорного матеріалу видавав І. Манжура [7].

1888 року в Києві у типографії Г. Корчака-Новицького на кошт книгопродавця С. Гомолинського вперше побачив світ збірник анекдотів «Веселий оповідач», який упорядкував Б. Грінченко [8]. Це видання містило 85 анекдотів (без назв), передрукованих із фольклорних збірників. Другий раз збірник виданий в типографії І. Полякова в Москві 1893 року на кошт книгопродавця Є. Губанова [9]. У збірнику було вже 132 тексти. Третє видання збірника відбулось у Чернігові 1898 року в друкарні Губернської управи і в ньому містилось 223 тексти анекдотів [10]. Збірник «Веселий оповідач» (1910) був перевиданий Київською Друкарською спілкою без змін [11]. 1913 року ця друкарня знов перевидає збірник, в якому було розміщено 274 тексти. Частину текстів додала дружина Б. Грінченка М. Загірня, не змінюючи порядку попередніх [12]. Останнє видання «Веселого оповідача» (1919) скопійоване друкарнею Спілки споживчих товариств у Полтаві [13]. Передмову до збірника написав В. Щепотьєв.

Протягом ХІХ ст. тексти анекдотів активно збираються і видаються в найрізноманітніших фольклорних збірниках [14].

Часто анекдоти слугують ілюстративним матеріалом при дослідженні побуту українців [15].

Анекдоти виходять в періодичних виданнях та періодиці [16].

Найбільшими зібраннями анекдотів і досьогодні залишаються збірники «Галицько-руські анекдоти» [17], «Казки та оповідання з Поділля в записах 1850 — 1860-х рр.» [18],»Українські народні казки, легенди, анекдоти» [19], «Українські народні анекдоти, жарти, дотепи» [20] та ін.

У популярних і нині збірниках «Українська народна сатира і гумор» [21] та «Україна сміється. Сатира та гумор» [22] тексти анекдотів подані безсистемно серед іншого матеріалу і часто є передруками зі збірників, виданих раніше.

Особливу цінність для дослідників анекдоту становлять збірники «Мудрий оповідач: Українські народні казки, байки, притчі та анекдоти» [23], Українські народні казки, легенди, анекдоти [24], «Біля райських воріт» [25], в яких тексти хоч і є передруками, але подаються з паспортами [26].

Розгляд матеріалів, видрукуваних у збірниках і наявних у архівах, засвідчує певну їхню однобічність, зумовлену не тільки «народною цензурою», але й своєрідністю збирацьких установок. Політичні та естетичні орієнтації, що панували протягом останніх десятиліть ХХ ст., спонукали збирачів до упередженого відбору та до естетизованого фіксування анекдотів, що негативно позначається і на науковому вивченні жанру.

За таких умов ми фактично не маємо науководостовірного матеріалу, за яким можна судити без істотних застережень про традиційний фонд українського анекдоту. Зважаючи на це, сучасне покоління фольклористів-збирачів має прагнути до якнайширшого охоплення й фіксації його репертуару, щоб дати дослідникам автентичний матеріал, який фіксує сучасний «зріз» традиції та інновації.

Матеріалом для написання роботи стали тексти з публікацій (із середини ХІХ ст. і до наших днів), рукописні матеріали, що зберігаються у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, та записи автора, здійснені протягом останніх десятиліть, тощо.

* * *

Анекдот активно вивчали зарубіжні літературознавці та фольклористи впродовж ХХ ст. [27]

Монографічних досліджень, спеціально присвячених теорії жанру анекдот, в українській фольклористиці ще не було, проте розвідки про різні аспекти тематики, поетики та побутування жанру принагідно піднімалися [28].

Виходить багато публікацій в періодиці, присвячених передусім рецензуванню збірників анекдотів та визначенню його ідеологічних інтенцій [29].

* * *

Предметом нашого дослідження є український анекдот як традиційний жанр фольклору. Наша мета — дослідити анекдот як ідеологему традиційної культури, а також з‘ясувати комунікативну специфіку цього жанру фольклорної прози у різних сферах культури (риториці, літературі, Інтернеті, ЗМІ і т. п.).

[1] Храмова В. До проблеми української ментальності: Замість передмови // Українська душа. Зб. наукових праць. — К., 1992. — С. 29.

[2] Ми свідомі того, що, з погляду специфіки побутування усного тексту, видрукувані анекдоти не витримують жодної критики, адже засвідчують тільки вербальну частину усного тексту, до того ж часто відредаговану записувачем і упорядником. Проте популярні збірники свідчать про наявність певних сюжетів в українському фольклорі, навіть і за тієї умови, коли ці сюжети вперше вводить упорядник-перекладач. Проте, з іншого боку, збірники дискредитують умови побутування жанру. Тому, щоби відтворити реальні механізми функціонування жанру в комунікативному середовищі і таким чином реабілітувати функції жанру і його «естетику», до текстів, записаних нами, видавалося доцільним описувати ситуацію, в якій вони з‘являлися.

[3] Див.: Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Твори: У 7 т. — К., 1979. — Т. 2. — С. 383-386. Письменник переповів кілька почутих на Харківщині бувальщин про трьох братів, які, сховавшись під час татарського наскоку, не втримали язика за зубами й тому потрапили в руки нападників; про Наполеона, що нібито втік з Москви, дізнавшись про наближення полтавського полку; про Остапа з Охрімом, які рахували галок на хрестах, та ін.

[4] Народные южнорусские сказки / Изд. И. Рудченко. — К., 1869-1870. — Вып. 1-2. — 203 с.

[5] Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Имп. Русским Геогр. обществом: Материалы и исследования, собр. П. П. Чубинським. — СПб., 1877. — Т. 1-2. — Вып. 2. — 467 с.

[6] Малорусские народные предания и рассказы / Свод Михаила Драгоманова. — К., 1876. — 461 с.

[7] Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губерниях И. И. Манжурою. — Харьков, 1890. — 194 с.; Малорусские сказки, предания, пословицы и поверья, записанные И. И. Манжурой в Екатеринославской губернии // Сб. Харьков. ист.-филол. о-ва. — 1894. — Т. 6. — Вып. 2. — С. 161-197.

[8] Веселий оповідач / Упоряд. Б. Грінченко. — К., 1888. — 68 с.

[9] Веселый оповидачь / Упоряд. Б. Гринченко. — М., 1893. — 65 с.

[10] Веселий оповідач. Двісті оповідань / Упоряд. Б. Грінченко. — Чернігів, 1898. — 108 с.

[11] Веселий оповідач. Двісті оповідань / Упоряд. Б. Грінченко. — К., 1910. — 96 с.

[12] Веселий оповідач. З додатками / Упоряд. Б. Грінченко. — К., 1913. — 102 с.

[13] Веселий оповідач / Упоряд. Б. Грінченко; Передм. В. Щепотьєва. — Полтава, 1919. — 115 с.

[14] Казки, байки, оповідання про історичні особи, анекдоти. Етнографічні матеріали з Угорської Русі / Зібр. В. Гнатюк. — 1898. — Т. 2; Кайндль Р. Ф. Фольклорні матеріали // Етнографічний збірник, 1898. — Т. 5. — С. 141-159, 227-230, 243; Не любо — не слухай, брехать не мішай. Фантазія югового руського народу / Зібр. і улаштував Т. Безшлях (Пущанський-Кривий). — 5-е вид. — Одеса, 1904. — 48 с.; Малорусские сцены, рассказы и анекдоты / Собрал и сост. Михаил Шерминский. — К., 1897. — 88 с.; Оповідання Р. Ф. Чмихала / Зібр. Володимир Лесевич // Етнографічний збірник, 1903 (1904). — Т. 14. — С. 312-337; Остапчук В. Народные песни, сказания, сказки и проч. (записанные в Сидлецкой и Люблинской губерниях) // Живая Старина. — 1901. — Вып. 3-4. — С. 442-473; Сборник материалов по малорусскому фольклору (Черниг., Волынск., Полтавск., некот. др. губ.) / Собрал А. Н. Малинка. — Чернигов, 1902. — 402 с.; Українські людські вигадки. Зібр. Опанасом Шимченком // Етнографічний збірник, 1895. — Т. 1. — С. 1-28; Франко І. Галицько-руські народні приповідки // Етнографічний збірник, 1901. — Т. 10. — 109 с.; Чорноморські народні казки й анекдоти / Зібр. М. Дикарів // Етнографічний збірник. — Львів, 1896. — Т. 2. — С. 1-50, 53-54. (Окрема відбитка. — Львів, 1896. — Т. 2. — 54 с.); Шухевич В. Гуцульщина: Материалы до українсьско-руської етнології. — Л., 1902. — Т. 5. — С. 243-247; Schineider J. Z kraju Hucułow (Ciąg dalszy) // Lud, 1899. — T. 5. — S. 37-62, 147-154, 207-220, 336-345; 1900. — T. 6. — S. 157-160, 257-267, 351-361; 1901. — T. 7. — S. 65-74, 169-176, 259-272; Polivka G. Eine alte Achulanekdote und ännliche Volksgeschihten. Ein Beitrag zur vergleichenden Märchenkunde von prof. Dr. G. Polivka. — Zöster Volks., 1905. — Jahrg. XI. — Ss. 158-165 та ін.

[15] Данилевский Г. Нравы и обычаи украинских чумаков. — Библиотека для чтения. — 1857. — Т. 142. — С. 119-158, 243-366; Т. 143. — С. 19-41, 137-151; Данилов В. Из народной жизни в Малороссии //Живая Старина. — 1910. — Вып. 1-2. — С. 18-21; Данильченко Н. Этнографические сведения о Подольской губернии. Вып. 1. — Каменец-Подольск, 1869. — С. 58; Жаткович Ю. Замітки етнографічні з Угорської Русі // Етнографічний збірник. — Львів, 1896. — Т. 2. — С. 1-38; Ефименко П. О малороссиянах в Оренбургской губернии // Основа. — 1861. — Т. 9. — С. 189-193; К. Ч. Українська гумористика // Рідний край. — 1911. — № 4-5. — С. 13-15; № 6. — С. 6-8; № 7-8. — С. 17-20; № 13-14. — С. 26-28; Мотиль. Читанка для русского народу, уложена русинами Перемискими. Письмо для науки і забави. Коштом і заходом товариства «Просвіта». — Львів, 1874. — С. 58-64; Свиньин П. Малороссияне. (Отрывок из сборника «Картины России»). — Спб, 1838. — С. 311-317; Павлович А. О наших нищих. — Подольские Епархиальные Ведомости. — 1866. — № 14. — С. 489-508; Сумцов Н. Губернские ведомости как пособие при изучении русской истории и этнографии // Киевская Старина, 1885. — Т. 2. — С. 395-397; Яворский Ю. А. Из народной литературы // Живое слово. — 1899. — Т. 1. — Вып. 2, 4, 6. Окрема відбитка. — Львов, 1899. — 19 с.

[16][Анекдоти] // Временник на год 1872. — Львів, 1873. — С. 111-112; [Анекдоти] // Временник на год 1879. — Львів, 1878. — С. 118; [Анекдоти] // Місяцеслов буковинско-русскій на год 1874. — Чернівці, 1873. — С. 63; [Анекдоти] // Місяцеслов буковинско-русскій на год 1875. — Чернівці, 1874. — С. 115-116. [Анекдоти] // Месяцослов русский народный. — Коломия, 1882; [Анекдоти] // Из народных уст. (Одна песня и два разсказа). Сообщил Д. Т. // Киевская Старина, 1884. — Т. 5. — С. 172-176; Анекдоти о горівці. — Наука. — Коломия, 1874. — С. 365; В[енцовський] Д[митро]. Анекдоти // Календар буковинско-русскій на год 1875. — Чернівці, 1874. — С. 102-106; Всячина // Місяцеслов народний рускій на рік 1877. — Коломия, 1876. — С. 79-82; Небилиці. — Покутянин. Місяцослов Коломийскій на год звичайний 1867. Рочник первий. — Коломия, 1866. — С. 79-80; Небилиці. — Покутянин. Місяцослов Коломийскій на год звичайний 1867. — Коломия, 1868. — С. 71-72; П. Д. Два анекдоти про Т. Шевченка. — Зоря. — Львів, 1895. — № 3. — С. 59; Прибыльский. Черти в продаже // Киевская Старина. — 1885. — Т. 6. — С. 350-352; Приходько В. О. О лубочной литературе // Православное Подолие. — 1907. — № 6. — С. 125-130; № 7-8. — С. 177-185; Смішне // Календар товариства «Просвіта». — Львів, 1884. — С. 113; Смішне // Календар товариства «Просвіта». — Львів, 1885. — С. 132; Тишковський. Декілька анекдотів. — Нива. — Одеса, 1885. — С. 187-196; Ч. Андрій. Смішне // Календар товариства «Просвіта». — Львів, 1881. — С. 105. Пошук цих текстів у публічних бібліотеках м. Києва закінчився фіаско, тим-то вони відсутні й серед нашого ілюстративного матеріалу.

[17] Галицько-руські анекдоти / Зібр. В. Гнатюк // Етнографічний збірник. — 1899. — Т. 6. — 392 с.

[18] Казки та оповідання з Поділля в записах 1850 — 1860-х рр. Випуск III / Передм. А. Лободи; Упоряд. М. Левченко. — К.: Друк. Академії наук, 1928. — 598 с.

[19] Українські народні казки, легенди, анекдоти / Упоряд. Г. Сухобрус, В. Юзвенко; Вступ ст. та прим. Г. Сухобрус. — К.: Держлітвидав, 1957. — 544 с.

[20] Українські народні анекдоти, жарти, дотепи / Упоряд. П. Гальченко. — К.: В-во АН УРСР, 1967. — 384 с.

[21] Українська народна сатира і гумор / Упоряд. Г. А. Нудьга, М. Ф. Ісірович, Г. С. Сухобрус, М. Нагорний. — К.: В-во АН УРСР, 1940. — 340 с.

[22] Україна сміється. Сатира та гумор: В 3 т. Народна сатира та гумор дожовтневого періоду / Упоряд. Ф. Лавров, І. Березовський, Ф. Маківчук. — К.: Рад. письменник, 1960. — Т. 1. — 394 с.

[23] Мудрий оповідач: Українські народні казки, байки, притчі та анекдоти / Упоряд. І. Березовський. 2-ге вид. — К.: Наук. думка, 1969. — 270 с.

[24] Українські народні казки, легенди, анекдоти / Упоряд., передм. та прим. В. А. Юзвенко. — К.: Молодь, 1989. — 432 с.

[25] Біля райських воріт / Упоряд. І. М. Сенька. — Ужгород: Карпати, 1980. — 272 с.

[26] Популярних збірників анекдотів надзвичайно багато. Проте це збірники літературних анекдотів фольклорного походження, тому що тексти в них відредаговані упорядниками. Див.: Весела книжка. Сатира й гумор українського народу / Упоряд. Ф. І. Лавров. — К.: Дніпро, 1961. — 143 с.; Добридень, сусіде! Сміховини / Редаг. і упоряд. П. М. Скунця. — Ужгород: Карпати, 1971. — 350 с.; Мудрий оповідач : Українські народні казки, байки, притчі та анекдоти / Ред. М. М. Вакуленко. — К.: Довіра, 1992. — 108 с.; Народні усмішки: Анекдоти, жарти, бувальщини, небилиці / Упоряд. П. Гальченка; Передм. О. Дея. — К.: Дніпро, 1986. — 310 с.; Народні усмішки / Запис текстів, упоряд., передм. та прим. П. М. Пойди. — Ужгород: Карпати, 1991. — 108 с.; Народні усмішки / Упоряд. В. Бондаренко, В. Чепіга. — К.: Преса України, 1992. — 47 с.; Народні усмішки / Упоряд. В. Б. та ін. — К.: Вид-во журналу «Перець», 1993. — Вид. 2. — 62 с.; Придніпровські сміховини / Упоряд. П. Ф. Гальченка. — Дніпропетровськ, 1971. — 263 с.; Смійтеся на здоров‘я. Збірка гумору та сатири / Зібрав і упоряд. Павло Нірода. — Братіслава: Словацьке педагог. вид-во, 1989. — 232 с.; Старі галицькі анекдоти / Упор. та ред. Р. Дідула. — Львів: Т-во книголюбів, 1990. — 12 с.; Сучасні анекдоти. Еротичні. Політичні. Побутові / Зібр. та уклав О. Кавун. — Житомир: Стожари, 1992. — 62 с.; Тисяча та один анекдот. — К.: Серга та Серга, 1993. — 112 с.; Українські анекдоти: Від козацьких часів і по наші дні / Упор. і авт. передм. В. Чемерис. — К.: Укр. письменник, 1995. — 382 с. та ін.

[27] Сидельников В. М. Идейно-художественная специфика русского народного анекдота // Труды университета Дружбы народов им. Патриса Лумумбы. Вопросы литературоведения. — М., 1964. — Т. 4. — Вып. 1. — С. 27-50; Boskovic — Stulli M. Narodna baika kao umjetnost rijeci // Umjetnost rijeci. — 1968. — № 3. — S. 257-266; Taylor Archer. The Anecdote: A Neglected Genre // Medieval Literature and Folklore Studies / Ed. Gerome Mandel and Bruce A. Rosenberg. — Brunsuick, New Gersey: Rutgers University Press, 1970. — P. 54-132; Dundes A. Laughter Behind the Iron Curtain: A Sample of Rumanian Political Jokes // The Ukrainian Quarterly. — 1971. — V. 27. — P. 50-59; Holbek B. The Ethnic Joke in Denmark / Miscellanea Prof. Em. Dr. K. C. Peeters. — Kopenhagen — Antwerpen, 1975. — P. 327-335; Stahl Sandra. The Local Character Anecdote // Genre. — 1975. — № 8. — P. 283-302; Fanning Wayne. Storytelling at a Nova Scotia General Store // Culture and Tradition. — 1978. — № 3. — P. 57-67; Banc C., Dundes A. First Prize Fifteen Years. An Annotated Collection of Romanian Political Jokes. — Rutherford, N.J.: Fairleigh Dickinson University Press, 1986. — 354 p.; Walinski M. W podziemie folkloru. Notatki do psychosocjologicznej charakterystyki dowcipu // Literatura Ludowa. — 1986. — № 1. — S. 85; Cochrane Timothy. Place, People and Folklore: An Isle Royale Case Study // Western Folklore. — 1987. — V. 46. — P. 1-20; Mintz Lowrence E. Cracking Jokes: Studies of Sick Humor Cycles and Stereotypes / By Alan Dundes. — Berkley: Ten Speed Press, 1987. — 198 p.; Добрева Доротея. Регионални различия във фолклорната култура, отразени в анекдотите // Проблеми българския фолклор. — Т. 7. Смехъ във фолклора. — София, 1987. — С. 103-109; Нойман Зигфрид. Анекдотъ и вицът како средства за социална изява (Бележки върху проблематиката на изследването на анекдота и вица). — Там само. — С. 34-42;. Buchan D. Characters and Group Identity: Anecdotal Evidence // Folk Narrative and Cultural Identity. — Budapest, 1988. — V. 1. — P. 38; Carnes P. The Joke as a Conversational Narrative Genre// Там само. — V. 1. — P. 42 — 44; Holbek B. The Family Anecdote: Event and Narrative // Там само. — V. 1. — P. 93; Newall Venetia. The Humor of a Asian Story Teller // Там само. — V. 2. — P. 157; Oring E. Self — Degrading Jokes and Tales // Там само. — V. 2. — P. 165; Palmenfelt V. Stereotypical Characters in Erotic Jokes // Там само. — V. 2. — P. 168; Steinberich Sabine. «Erotic» Folktales of the Lyela of Burkina Faso // Folk Narrative and Cultural Identity. — Budapest, 1988. — V. 2. — P. 214; Учебный материал по теории литературы. Жанры словесного текста. Анекдот. Таллин, 1989. — С. 59-76; Tye Diana. Local Character Anecdotes: A Nova Scotia Study. — Western Folklore. — 1989. — V. 48. — № 3. — P. 181-199; Ethnic Humor Around the World: A Comparative Analysis / By Christie Davies. — Bloomington: Indiana University Press, 1990. — 416 p. та ін.

[28] Омельяненко П. Малоросс в анекдотах про него и в произведениях народной его литературы // Киевский Телеграф. — 1859. — №2. — С. 6-8; №4. — C. 9-12; Л. О. Панская «пыха» // Киевская Старина, 1887. — Т. 9. — С. 195-196; Познанский Б. Несколько слов польскому рецензенту малорусских книжек // Киевская Старина, 1887. — Т. 12. — С. 795-798; Σ. П. Ориентальные элементы в малорусских народных анекдотах. — Новый Галичанин, 1889. — № 19. — С. 12; Сумцов Н. О. Разыскания в области анекдотической литературы. Анекдоты о глупцах. — Харьков, 1898. — 202 с.; Дей О. Народні анекдоти // Народні усмішки / Упоряд. П. Ф. Гальченка. — К., 1986. — С. 5-21; Щербатюк О. В. Моральний потенціал народної сміхової культури в Україні другої половини XVI — VIII ст.: Автореф.... канд. філос. наук. — К., 1994. — 16 с.; Britsyna O. Anecdotes, Jokes and Jest in Everyday Communication. Folklore Texts under Observation and Experimental Stady // Fabula. — 1999. — № 40. — P. 26-32 та ін.

[29] Гумецький В. Тайна доброї сміховинки (анекдоти) // Життя і знання. — 1937. — № 3 (114). — С. 80-81; Козланюк П.[Про анекдот]. — Вільна Україна. — 1941. — 15 лютого (2-ге вид); Бойко В. Перлина народної мудрості // Зміна. — 1957. — № 8. — С. 19; Гресь М. Мудрість народу. — Зоря Полтавщини. — 1957. — 5 липня; Мольнар М. Народні перлини. — Літературна газета. — 1957. — 23 серпня; Хаєцький М. Скарбниця народної сатири. — Кіровоградська правда. — 1957. — 30 червня; Прядко М. Зауваження упоряднику. — Літературна газета. — 1958. — 20 червня; Чехівський О. Дотепне народне слово. — Радянське Поділля. 1958. — 22 лютого (2-ге вид.); Лавров Ф.І. Народні сатирики // НТЕ. — 1959. — № 4. — С. 49-56; Лавров Ф.І. Спостереження // НТЕ. — 1962. — № 4. — С. 45-49; Лавров Ф.І. Суспільно-політичне значення // НТЕ. — 1963. — № 2. — С. 34-37; Качкан В. Здоровий сміх. — Прикарпатська правда. — 1967. — 21 січня; Шкрабинець Ю. Іскри сміху. — Закарпатська правда. — 1966. — 30 жовтня; Коваль В. Творчість народна. — Літературна Україна. — 1968. — 12 січня; Нудьга М.Є. Запорожці сміються // Жовтень. — 1984. — № 3. — С. 107-111 та ін.