Психологічні особливості «розгортання» текстів анекдоту

Анекдот — це сміховий текст. Фізіологічна природа сміху криється в швидкій зміні структури коркової діяльності. Збудження в корі головного мозку виникає внаслідок здивування, усвідомлення парадоксу, абсурду. Власне сміх — це єдиний спровокований корою головного мозку рефлекс, який без зволікання переходить у рух у всіх приматів. Зміна міміки (і зрештою, поз) в процесі реагування на текст є свідченням того, що відбуваються зміни на рівнях усвідомлення та формування нового, можливого та неочікуваного ставлення до дійсної проблеми.

Проаналізуємо психологічні механізми сприйняття текстів анекдоту. Зауважимо, що спосіб осягнення текстів анекдоту — це традиційна риса його побутування.

Поетика анекдоту (і особливо його композиція), яка шліфувалася віками, програмує розгойдування емоційної стабільності слухача. «Розгортання» тексту передбачає реалізацію примусового зусилля щодо його сприйняття. Після того, як анекдот розказаний, виникає пауза. Саме ця пауза і є свідченням того, що слухач перебуває у трансовому стані [450]. Результатом сприйняття тексту є сміховий афект. Відзначимо, що цей механізм смішного, який зумовлюється примусовим зіткненням почутого від оповідача і додуманого слухачем, вироблений фольклорною традицією.

Звернемо увагу, що у «розгортанні» тексту повинні реалізуватися не тільки майстерність оповідача (досконале володіння усною традицією, акторські здібності, правильно вибраний момент для розповіді (неочікуваність появи), асоціативна точність прив’язки тексту до ситуації і т. п.). Слухач повинен мати почуття гумору, тобто володіти традиційними прийомами сприйняття таких текстів. Традиційна комунікативна тріада (оповідач-текст-слухач) засвідчує ігрову природу фольклору.

Активна участь слухача у сприйнятті тексту і робить його таким цікавим. У цьому виявляється ігрова природа фольклору. Зрештою, зрозуміти анекдот — це ніби розгадати кросворд, отримати насолоду від того, що ти зумів це зробити.

Звернемо увагу і на той факт, що оповідач завжди готує слухача до сприйняття анекдоту: «Чув новий анекдот. Хочеш розкажу?» і т. п. До речі, і в засобах масової інформації завжди наявна вказівка [451] на те, що далі розказуватимуться чи друкуватимуться тексти анекдотів. Ця вказівка готовить слухача (чи читача) до сприйняття певного тексту (текстів) певним чином. Слухач настроюється на те, що почутий (і побачений) текст — це текст з підтекстом, і виявлення цього підтексту стане певним переломним моментом. Усвідомлення того, що він, слухач, виявив цей підтекст, і породжує задоволення-сміх. Таким чином, певний настрій на сприйняття тексту анекдоту — це традиційний психологічний механізм побутування цього жанру [452].

Наприклад, В’ячеслав Піховшик у вечірній програмі «Епіцентр» 21 жовтня 2004 р. (23. 25), даючи оцінку діяльності В. М. Литвина, сказав: «Спікер діє за зразком старого анекдоту :

— Чому крокодили не літають?

— Не хочуть.

Тому і Литвин не рахує депутатів, присутніх не пленарному засіданні Верховної Ради. Не хоче, бо йому так вигідно».

Анекдот — це завжди маленький скандал. Його мета — змінити регістр сприйняття звичної, буденної інформації і таким чином викликати емоційну реакцію в аудиторії. Тут ми наголошуємо на тому, що чи не найголовнішою функцією анекдоту в комунікативній ситуації є формування піку емоційного напруження і емоційної розрядки.

* * *

У класичній філософії і естетиці мова йшла про катарситичну рефлексію (чому люди сміються над анекдотом). Сучасна наука шукає відповіді на запитання естетики повтору: чому люди знову і знову сміються над анекдотом, який побутує в просторі і часі [453].

Ми вже вказували на те, що анекдоти типізують ситуації і відтворюються в стандартних ситуаціях. Відображаючи характерну ситуацію, конкретний анекдот дає оцінку ситуації, яка його спровокувала. Анекдот, вжитий у ролі прикладу, як правило, повторює ситуацію, проте цей повтор несиметричний, адже кожна конкретна ситуація тільки аналогічно чи асоціативно подібна до попередньої, в якій прозвучав цей текст, до того ж і кожен конкретний текст не є абсолютною копією свого попередника.

Еволюція анекдоту як жанру свідчить, що постійно активізуються і наповнюються новим змістом тільки ті анекдоти, в яких потенційно закладена здатність типізувати ситуації. Наприклад, анекдот, поданий нижче, ми фіксуємо щоразу напередодні виборів. Персонажами цього анекдоту були і Л. Кравчук, і Л. Кучма. Тепер його героєм виступає В. Янукович.

* * *

Під рекламним щитом проходить бабка. Задивилась на фотографію претендента в Президента України, зашпорталась і впала. Аж тут раптом зупинилася машина. І з неї вийшов сам претендент. Підійшов до бабусі, поміг їй встати. А вона:

— Ой, дякую Вам. Дякую.

— Не дякуйте, не треба, — каже претендент. — Краще проголосуйте за мене на виборах.

Бабка задумалася, а потім і пролепетала:

— Вибачте, але я забила одне місце, а не голову.

(Зап. від Л.Іваннікової (1965 р. н., вища освіта) 21 жовтня 2004 р. в Києві)

Тільки через повторення виявляється нове. Тільки через осмислення повторення відкривається істина. Поетика і побутування анекдоту засвідчують своєрідну естетику повтору. А якщо говорити глобальніше, повторюючись, світ перевіряє свої можливості і межі свого буття.

Анекдот — це жанр, так би мовити, різних потоків інтенсивності. Він реально конструює нове розуміння дійсності. Тексти анекдотів спрямовані на декатегоризацію практики, на перегляд суспільних концептів. Тому анекдот необхідно розглядати як традиційну деструктологему.

[450] Терміном транс ми означаємо стан свідомості, що виникає при осмисленні парадоксів.

[451] Вказівкою на те, що далі надруковані тексти анекдотів, є сама форма таких текстів. Дві-три репліки, які формують текст і відділяються назвами чи зірочками, — це візуальна підказка.

[452] До речі, вказівка на жанрову своєрідність тексту — це універсальна риса побутування анекдоту в традиції.

[453] Фундаментальною категорією науки стало повторення як універсальна категорія, що опозиціонує всі існуючі форми спільності, а таким чином і буття. Осмислення дійсності через повторення (подвоєння світу, тиражування і т. п.) спровокувало надзвичайний інтерес і до фольклорного тексту, який побутує, повторюючись. І хоча повторення усного тексту (створення-відтворення) відбувається за певними законами пам‘яті і певним чином обмежує індивідуальну свободу, кожний акт повторення є неповторним, сповненим нових емоційно-асоціативних переживань. Тобто знову свобода оповідача виявляється через постулювання колективного знання. І ця свобода розуміється не як хаотичні дії, а як усвідомлений упорядкований повтор.