Амазонки

Амазонки — жінки–войовниці, які не терпіли у своєму середовищі чоловіків. Стародавні історики розрізняли азіатських, скіфських та африканських амазонок.

Свята мати, первородителька племен наших, премудра Лада благословила в безсмертя своє материнське дитя — Жінку—Матір. Ось уже не одне тисячоліття той дух косацької вольності, мужність, ніжність і навіть жорстокість, споконвічне прагнення до рівноправності жінки з чоловіком, приваблюють та інтригують уяву всього світу.

Омужені — так називали себе в добу Матері Світу мужнє давньоукраїнське плем’я ІІІ—І тисячоліття до н.е. Місце поселення легендарних амазонок займало велику територію від приазовських та причорноморських степів низу Дніпра — до Балтійського моря.

Знаменитий афінський оратор та історик Лісій (459—380 рр. до н.е.) описує, що амазонки жили на берегах ріки Фермодонт, де була розташована їхня столиця Феміс.кира (Мала Азія), і єдині серед сусідніх народів мали залізну зброю та володіли тайною рослинного клею, який оберігав ту зброю від псування навіть у вогні.

Амазонки першими стали їздити верхи, а тому поява їх серед ворогів була несподіваною. То справді було неабияке видовище, коли в коротеньких юбках дівоче військо, блискавично з диким виючим криком, від якого холонуло в серці, вривалися у ворожий стан. Амазонки на своїх баских конях уміло, заводячи руку за плече, натягували тятиву і стріляли з луків. Так не вміли робити навіть греки.

За свідченнями Гіппократа (470—356 рр. до н.е.) амазонки володіли секретами народної медицини, приміром, ще з дитинства припалювали собі розігрітою міддю праву грудь, гальмуючи її ріст, що сприяло переходові всієї сили до правого плеча і правої руки, щоб вільніше було метати спис, володіти подвійною секирою, мечем і луком. У лівій руці вони тримали легкий щит у вигляді півмісяця, а шоломи прикрашали барвистими перами.

Лівою груддю амазонки годували дітей, яких народжували від молодих скіфів, з якими злягалися один раз у рік у велике свято бога Ярила. Коли народжувався хлопчик, його вбивали або калічили, щоб не міг бути воїном, а дівчаток старанно доглядали і виховували.

Іноді лише заради продовження роду полонених залишали на одну ніч, спали з ними, а на ранок заколювали кинджалами. В більшості чоловіків приносили в жертву, виражаючи своє благоговіння та сподіваючись таким чином на прихільність могутніх богів.

Стратегію ведення амазонками війни згодом перейняли скіфи, які саме нею здобули собі славу непереможених після того, як їх не здолало велетенське сімсоттисячне військо персидського царя Дарія, яке 514 року до н.е. перейшло Босфор і рушило на Скіфію.

Амазонки рідко вступали до відкритого бою. Ворогові доводилося завжди їх шукати. Беручи від степу все необхідне, відганяючи худобу, засипаючи джерела води та випалюючи траву, вони зненацька з’являлися і знову десь зникали. Коли ворог повертав назад, переслідували його. Тримаючись від противника на відстані одноденного переходу, так вимотували його, що той не спроможний був їм протистояти в разі битви. Тоді амазонки безпощадно їх винищували.

Розповідають історію, що Олександр Македонський, котрий ніби походив з давньооріанського плем’я Пелазгів, тобто журавлів, теж воював з амазонками.

Діодор Сіцілійський (І століття до н.е.) описує царицю Фалестру, яка прибула до жорстокого царя Азії Олександра Македонського в супроводі трьохсот амазонок з метою мати від нього дитину. В разі народження хлопчика вона погоджувалася віддати його батьку. Це була жінка надзвичайної краси і сили, і вважала, що народжена дитина від таких хоробрих батьків перевершить усіх смертних. Син Аммона—Зевса провів з нею тринадцять днів. Фалестра з великими почестями та дарунками повернулася в Сарматію. Цар—Мати — промовисто говорить сама за себе її назва.

Це могутнє давньоукраїнське плем’я утворилося після останньої битви з греками, з якими амазонки постійно вели війни. В тій битві, описаній Геродотом, який жив у V столітті до н.е., греки перемогли цих войовничих жінок, узяли в полон, і вже везли на трьох кораблях додому. Коли вітрильники вийшли в море, греки вирішили відзначити свою перемогу вином. Невдовзі здійнялася буря, амазонки напали на своїх переможців і перебили їх усіх до одного. Висадившись на скіфській землі, захоплюють табун коней і починають громити деякі скіфські городища. Скіфські царі з метою приборкання войовничих дів надіслали молодих воїнів. Як заздалегідь було сплановано, битва не відбулася, юнаки вступають з юними амазонками в інтимні стосунки. Так народилося плем’я Сарматів, народ якого жив на схід від Дону. Головою в родині була жінка, яка продовжує спосіб життя амазонок. Разом з чоловіками їздить верхи на полювання і війну, носить чоловічий одяг. Жодна жінка з цього плем’я не виходила заміж, поки не вб’є ворога. Згодом сармати нещадно розгромили своїх батьків, скіфів, поклавши край непереможній Скіфії.

Древньогрецька міфологія розповідає про дев’ятий подвиг Геракла, сина Зевса, який прибув приблизно в 1220—1218 рр. до н.е. в Оріану та воював з амазонками. Тоді він обложив їхню столицю Феміскиру і здобув для доньки царя Еврістея Адмети чарівний пояс цариці Іпполіти, подарунок бога війни греків Ареса. Матір цариці, тридцятивосьмирічну красуню Антіону, Геракл віддав своєму вірному другу Тесею, сину афінського царя Егея.

За легендою, Геракл одного разу заночував серед степу, закутавшись у левову шкіру. Коли пробудився, побачив — уся земля окутана білим покривалом, холодним, але легким, який тане на долонях, снігом. Такого чуда він ще ніколи не бачив. Коли став шукати коней, зустрів жінку, нижня частина тіла якої була як у змії. Від неї народилося три сини, молодшого було названо Скіфом. Скіфи гордилися таким могучим своїм родом.

Як символ Праматері, дочки Дніпра—Борисфена, напівдіви—напівзмії, згідно з легендою, що її повідав Геродот, амазонки стали носити довгу дівочу косу, ознаку дівочої вольниці, бо за віросповіданнями були язичницями, сонцепоклонницями.

Запорозькі козаки 16—18 століття називали себе нащадками сарматів а, значить, і славних амазонок—косачок. З тих давніх часів залишився звичай залишати на голові пасмо волосся, бо за традиціями предків там перебуває людська душа, яка оберігає людину і продовжує її життя.

Легенди розповідають, що в Іллірії, на території стародавньої Італії, жило плем’я жінок, які умертвляли, коли були в гніві, усіх, на кого був звернений їхній погляд. Такі діви жили ще на острові Родос та були покарані богами — потоплені за свої магічні чари, які приносили лише шкоду.

Але повернемось до амазонок. Амазонки брали участь у Троянській війні (XII століття до н.е.) і воювали на стороні сонячних синів. В одній битві з греками загинула цариця амазонок Пенфесілея.

Амазонки воювали в Малій Азії, Індії, Карії, Мізії, Кавказі, де заснували багато міст. В Ефесі вони побудували знаменитий на весь світ храм на честь богині—діви Артеміди.

Щоб помститися ненависним грекам після поразки в битві з Гераклом, амазонки пішли на Афіни, де правив Тесей. Увірвавшись у місто, вони захопили пагорб Ареса. Однак згодом а4^іняни перейшли в атаку і амазонки знову зазнали поразки.

Діонісій Скіфобрахіон (II століття до н.е.) розповідає, як амазонки за багато поколінь до Троянської війни захопили Лівію. Цариця амазонок Мирина на чолі свого війська пройшла Єгипет і Аравію, захопила Сірію, Малу Азію, підкорила Фракію і там у нерівнім бою загинула з частиною свого війська.

У косацьких лавах загонів царя Святослава (помер 972 р.) служили амазонки—русички, по—чоловічому одягнені й озброєні. У війні з греками завзято билася амазонська рать на чолі з їх отаманкою Славуньою. Чужинці дивувалися, що в ті часи в Україні—Русі ще жили амазонки.

Існує версія, що після падіння Трої одні амазонки переселилися в Африку, інші заселили океанічні острови, а ще інші поселилися в Південній Америці на берегах знаменитої ріки, яка стала називатися їхнім іменем — Амазонкою.

Відгомін тих давніх часів живе і в наші дні. Приміром, у селі Сварицевичі, яке розташоване серед лісів та болот Полісся на Рівненщині, пам’ять про амазонок дожила в унікальному обряді «Водіння Куста». Жінки, які супроводжують на Зелених святах ряджену квітами та листям найвродливішу дівчину, називають себе дівочим військом, або гвардією. Ватага строєвих жінок на чолі з Живим Кустом ходять від хати до хати, вітаючи своїх односельців зі святами, а ще, можливо, з тим, щоб вічно була і жила в зоряному небі душа наших предків.

Амазонки, косачі, косачки

Амазонки (косачі, косачки) — войовнича община давньоукраїнського жіноцтва III—І тисячоліття до н. е.

Заселяли низ Дніпра, причорноморські й приазовські степи та багато інших територій.

За сучасною гіпотезою, стародавня жіноча вольниця утворилася як опозиція патріархатові, що прийшов на зміну матріархатові.

Амазонки займалися скотарством (надто — дбали про коней), мисливством, рибальством, хліборобством, ремісництвом та військовим добутництвом.

За свідченням Геродота (484—425 рр. до н. е.) та інших античних істориків, Амазонки — вправні вершниці, хоробрі, витривалі, дужі воячки, які добре володіли мечем, бойовою сокирою, списом, луком і стрілою. Африканські, острівні та південноамериканські Амазонки, що походять від причорноморських, знали також морську справу. (За Андре Теве).

Носили довгу дівочу косу як ознаку вільної, незалежної жінки. Звідси — українська назва амазонок — КОСАЧКИ, КОСАЧІ (на старовинній китайській гравюрі зображено постаті амазонок з товстими косами, що спадають через ліве плече до землі).

За віросповіданням — язичниці (сонцепоклонниці). За головних богів мали Дажбога, Велеса, Трояна, Перуна, Ярила.

За сучасною гіпотезою, Амазонки — засновниці української козацької вольниці. Підтвердженням цього — горельєфне зображення давньоукраїнського козака з «оселедцем» (на тім’ї) та довгою косою, що спадає на плече. Це зображення, що знайдене в гробниці єгипетського фараона Хоремхеба (XIV ст. до н. е.), підтверджує припущення про походження назви «козак» від слова КОСА.

Щороку на свято Ярила амазонки мали шлюб з молодими скіфами. Виховували Амазонки лише дівчаток. Хлопчиків віддавали скіфам або вбивали (за Геродотом) чи зумисне травмували (за Гіппократом). В п’ятнадцятирічному віці дівчаткам випікали праву грудь, аби молода войовниця могла б вільно володіти мечем і луком (звідси назва «амазонки» — «безгруді»).

Проти амазонок вели постійні війни греки, котрі прибували в гирло Дніпра з метою колонізації краю. Останню битву амазонок з греками описав Геродот.

В цій битві перемогли греки й забрали полонених амазонок на корабель, аби повезти до Еллади й взяти з ними шлюб.

Коли парусники вийшли в Південне (Чорне) море, греки відзначили свою перемогу вином. Цим скористалися Амазонки, що дружно повстали й перебили своїх переможців. Але невдовзі на морі здійнялася буря. Степові амазонки не знали морської справи, тому віддалися на милість стихії. Вітер заніс кораблі через Керченську протоку до Меотійського озера (Азовського моря) і там викинув їх на берег Ступивши на землю, Амазонки захопили табуни скіфських коней, погромили місцеві стійбища, деякі скіфські городища.

Скіфські царі надіслали загін молодих скіфів з метою приборкати бешкетниць. Проте битви між амазонками і молодими скіфами не відбулося: обидва табори зійшлися й мирно одружилися. Але Амазонки не захотіли жити «в приймах». Вони примусили своїх молодих чоловіків піти до батьків, «узяти належну частину майна», повернутися і «жити окремо». Так скіфські юнаки і вчинили. Тоді Амазонки повели їх у дикі й суворі степи за рікою Рос (давня назва Волги).

Так утворилося нове могутнє давньоукраїнське плем’я, що дістало назву САРМАТИ (САР-МАТИ, ЦАР-МАТИ в назві відбилася сутність сімейних взаємовідносин: в родині сарматів головувала жінка). Найістотніші ознаки племені: жінки їздили на полювання й війну з чоловіками, носили чоловічий одяг тощо. Дівчина-сарматка не мала права вийти заміж, доки не вб’є ворога.

З часом старі Амазонки намовили своїх синів і внуків напасти на Скіфію й відібрати в «розпанілих» батьків і дідів «свої законні землі» Загартовані за суворих умов сармати пішли війною й нещадно розгромили скіфів, які, захопившись збагаченням, в певній мірі втратили свої бойові здатності. Замість Скіфії утворилася Сарматія (лише на заході між Дніпром і Дунаєм зберігалася певний час Мала Скіфія).

Криваві битви між сарматами і скіфами, між синами і батьками — трагічна сторінка в історії стародавньої України як свідчення самоїдства й самознищення нації.

Про амазонок і сарматів античні історики, географи, трибуни й письменники створили велику літературу

Зокрема, Гіппократ (470—356 рр. до н. е.) підкреслює обізнаність амазонок з народною медициною. Він описує, як у дитинстві дівчаткам накладали на праву грудь розігрітий мідний інструмент, аби випалити безболісно грудь, внаслідок чого «вся сила переходила до правого плеча і правої руки». Гіппократ розповів, як амазонки калічили народжених ними хлопчиків, аби не дати їм потім можливості воювати проти жінок. Покалічених таким чином чоловіків Амазонки використовували в ролі ремісників для таких робіт, які потребують сидячого способу життя.

Античний історик Лісій (Лисий, 459—380 рр. до н. е.) повідомляв, що Амазонки першими винайшли залізну зброю й сіли на коня, чим довгий час переважали своїх піших ворогів. Це дало можливість амазонкам захопити великі території, підкорити сусідні й віддалені народи. Це підтверджує Страбон (68 р. до н. е.—20 р. н. е.), який зазначає, що Амазонки. свого часу захопили Малу Азію, Мізію, Лідію, Карію, а також значну частину Кавказу. Амазонки, за Страбоном, відіграли значну державотворчу роль в Малій Азії, де заснували багато міст.

Діодор Сіцілійський (1 ст. до н. е.) розгорнуто описує подвиги цариці амазонок Фемішкіри (Феміскіри) котра зі своїм хоробрим мобільним жіночим військом «підкорила багато народів за Танаїсом» (Доном) і сама героїчно загинула в одній із битв. Ще більшої слави зажила її донька, яка з великим військом амазонок підкорила Фракію, частину Азії й завоювала Сирію. На ті часи військо амазонок сягало кількості 120 тисяч хоробрих войовниць.

Пише Діодор Сіцілійський і про велику царицю амазонок Пантесилаю, котра у бойовому союзі з царем Енеєм брала участь у Троянській війні й мужньо загинула у двобої з Ахіллом. «Це була остання амазонка», — зазначає Діодор.

Діонісій Скіфобрахіон (II ст. до н. е.) пише про стародавні племена амазонок, які захопили Лівію «за багато поколінь до Троянської війни». Діонісій розповідає про царицю амазонок Мирину, яка на чолі свого війська пройшла Єгипет і Аравію, підкорила Сирію, великим походом пройшла через Малу Азію, захопила Фракію і там загинула з частиною свого війська.

Велику увагу приділяють античні автори зв’язкам амазонок з Олександром Македонським, котрий походив з ПЕЛАЗГІВ. Зокрема, Діодор Сіцілійський пише про царицю «незвичайної краси і фізичної сили» Фалестру, яка прибула до Македонського в супроводі трьохсот озброєних подруг. «Я прийшла, — заявила цариця Македонському, — аби мати від тебе дитину. Із усіх чоловіків ти здійснив найбільші подвиги. Немає в світі й жінки, дужчої й хоробрішої від мене. Мені здається, що від таких визначних людей, як ми з тобою, має народитися дитина, яка перевершить усіх смертних».

Олександр Македонський провів з Фалестрою тринадцять днів і з великими почестями та дарунками провів її в далеку Сарматію.

Відомостей про їхню дитину античний історик не дає.

Усі античні автори пов’язують історію амазонок з виникненням могутнього племені сарматів. Їм приділяють увагу і середньовічні історики.

А запорозькі козаки XVI—XVIII ст. у різних документах (зокрема в листах до польського короля) гордо йменували себе «нащадками сарматських царів», що свідчить про давнє українське походження сарматів, а отже, й амазонок.

Походження африканських, острівних та південноамериканських амазонок широко вивчав французький географ Андре Теве (1502—1592), який побував у Бразилії та інших країнах. На його думку, амазонки переселилися в Африку, на океанічні острови та в Південну Америку після падіння Трої.

Постаті амазонок втілені у багатьох творах світового образотворчого мистецтва, зокрема — в скульптурах античних митців Поліклета, Скопаса, Фідія та ін.

Амазонки відіграли велику роль в розвитку давньоукраїнської міфології. Як героїчні персонажі ввійшли до багатьох міфів і легенд античного світу та середньовіччя.