Братки польові, братики, брат-і-сестра, братик-і-сестричка, уводів чобіт, полуцвіт, Іван-та-Мар’я, фіалка триколірна, триколірна, сирітки

Братки польові (братики, брат-і-сестра, братик-і-сестричка, уводів чобіт, полуцвіт, Іван-та-Мар’я, фіалка триколірна, триколірна, сирітки). Ця синьо-жовта квітка є уособленням міфологічних уявлень про кровозмішання брата і сестри — Вогню і Води, яке мало світотворче значення. Давньоукраїнська легенда повідомляє: «Цар Вогонь і цариця Водиця світ сотворили». У багатьох українських легендах та піснях розповідається про хлопця й дівчину, які полюбилися, не знаючи, що вони — брат і сестра. Коли ж закохані довідалися про свою кревну спорідненість, вони вирішили померти, не бажаючи жити у гріху. «Підем, сестро, в темний ліс: нехай же нас звір поїсть», — співається в пісні, проте звірі їх не чіпали й земля не приймала. Тоді вони перетворилися на незвичайні квіти, що цвітуть одразу синім і жовтим цвітом, люди назвали ту рослину «братками»:

В основі народнопоетичних творів про квіти-братки, як зазначає О.Таланчук, лежить інцест, мотив, особливо популярний у купальських піснях. Свято Купала розглядають як момент світотворення, яке відбулося внаслідок шлюбу божественних близнюків — Вогню й Води. Створення світу — єдиний випадок кровозмісного шлюбу, який позитивно оцінюється в народній свідомості.

Утім, шлюби між братом і сестрою в давніх народів не були чимось винятковим. Особливо у царських родинах. Від таких шлюбів чекали впливу на родючість, а відтак сподівалися на добробут узагалі. Є думка, що сестру і брата — шлюбну пару — колись приносили в жертву на честь свята Сонця й Води. Вони були обранцями, які присвячувалися божествам і водночас заступали їх. Дійство набувало значення сакрального космогонічного акту.

Пізніше інцест був заборонений у звичайному житті. Шлюбові вогню (Купало—дух—життя—мить—Іван) і води (Марена—матерія—смерть—вічність—Марія) присвячувалося свято Купала. Тут бачимо й вогнища, через які перестрибують, щоб очиститися, й купання або обливання водою.

Уже пізніше, ймовірно, склалося уявлення, ніби порушення закону каралося умертвінням самої тільки дівчини. Адже для купальських пісень характерним мотивом є потоплення сестри з подальшим перетворенням («З моря вода, то моя врода, біла береза — то моє тіло, червона калина — то моє личко»).

Братки в наш час українці часто садять на могилах померлих родичів. Швидше за все, причиною цього є пам’ять про першопредків — брата і сестру, від яких народився світ.

В одній народній пісні цією квіткою обертається мати з дочкою. Одна молода вдова породила двох синів, дала їм сама ймення Йвана та Василя, поклала в корабель і пустила на море. На вісімнадцятому році пішла вдова по воду і побачила, що до берега припливають два молоді донці. Вдова сподобалась одному й пішла за нього заміж, а дочку віддала за другого. Довідавшись, що донці її сини, вона стала синім цвітом, а дочка жовтим. Васильки виросли з хлопця Василя, котрого заманили русалки і залоскотали (І.Нечуй-Левицький).

Якщо ці квіти покласти в кожен кут хати, злодій ні за що не увійде в дім, злякається голосів, думаючи, що то господар з господинею розмовляють, а то будуть голоси брата і сестри. У давнину ці квіти разом з іншим цілющим зелом навесні використовували для парення в лазнях, щоб змити з себе зимову хворобливість. Вірили, що купіль із братків охороняє сім’ю від сварки. Тому ця квітка стала ще емблемою богині світової гармонії.