Венеди, венди, венети, енети, водяники
Венеди (венди, венети, енети, водяники) — одне з найстародавніших і наймогутніших давньоукраїнських племен, що заселяло територію сучасного Поділля (за Геродотом) і частина якого в XIV—XIII ст до н. е. переселилася в район Північної Італії (Іллірія), де й заснувала Венедську державу.
Венеди об’єднували інші давньоукраїнські племена, зокрема — ТРОЯНІВ, які, за свідченням Т. Лівія, заснували Трою. За описом Страбона, Венеди заснували місто Потаву (Potavium) 1 на річці з українською назвою Медвак (Medvakos), що впадає в Адріатичну затоку. Це було «найкраще й найбагатолюдніше місто Північної Італії, і таке багате, що могло озброїти і виставити військо до 120000 чоловік» (Страбон). Венеди збудували й інші міста з українськими назвами: ТУР (Thurios), Городище (Gradisca), Город (Gradus). А річки Венедії з українськими назвами Сила (Silis), Тура (Tura) свідчать про те, що венеди були першопоселенцями Іллірії.
Венедська держава займала велику територію від Адріатичної затоки до Дунаю.
Після заснування Риму Венедія утримувала з ним дипломатичні стосунки.
На північній околиці Венедії (правий берег Дунаю) жили давні українці, яких історичні джерела називають крайнами, крайнянами, українцями (О. Чертков) 2, бо були вони крайніми на північ від Henetes» (С. Хіоський).
Венеди заснували місто Венедію, що нині має назву Венеція.
Занепала Венедська держава внаслідок чвар між давньоукраїнськими племенами, відсутністю єдності між ними.
Поклонялися Венеди ТУРОВІ, БЕРЕГИНІ, ПЕРУНУ та іншим давньоукраїнським богам.