Вили, білі вили, сужениці, сивили, сестрениці

Вили (білі вили, сужениці, сивили, сестрениці) — богині долі, які, згідно з повір’ям, присутні під час народження дитини й визначають її долю, вселяють в неї душу. Водночас — богині поезії, музики, танців. За давньоукраїнськими легендами, Вили наділяють людей, які їм сподобалися (надто вродливих юнаків), умінням гарно співати, грати на музичних інструментах, танцювати, складати пісні, малювати чи вирізьблювати по дереву. Зображалися вічно юними красунями, стрункими й граційними, в білих одежах, з довгими золотосяйними розпущеними косами, в яких буцімто вся чарівна сила Вили. Згідно з повір’ям, Вили живуть на хмарах, а також у воді, лісах, на верхів’ях гір. Їх улюблене заняття — пісні й танці. За деякими легендами, одружуються з смертними юнаками, роблячи їх щасливими на все життя, або стають їхніми посестрами. Виліковують поранених і хворих. Можуть воскресити померлого. В поетичній уяві давніх українців хмаряні Вили — завжди добрі, лагідні, зичливі; водяні — злі, а лісові й гірські — з мінливим настроєм. Злі Вили — призвідці бур і посухи.

В деяких легендах Вили постають ревнивими й мстивими, надто до тих чоловіків, які своїх коханих жінок називають найвродливішими в світі.

Вили мали в давніх українців особисті назви, з яких до нас дійшло дев’ять: Даїра, Дора, Додона, Ме́та, Пелідора, Пи́та, Прімна, Тиха та Яніра.

У ПЕЛАЗГІВ Вили йменувалися СИВИЛАМИ, СЕСТРЕНИЦЯМИ. Ставилися в один ряд з ПЕРУНОМ, ХОРСОМ, МОКОШЕЮ. За давньоукраїнською легендою, всього сивил було 30. Деякі дійшли до нас з античних джерел: Яровила (Herophyla), Демовила (Demophyla), Ліповила (Lipephila) та ін.

Вважалися великими віщунками, натхненними дівами, жрицями Сонця. Мешкали в горах. Кожне велике місто чи округа в пелазгів мали свою сивилу, що називалася за місцевістю: Брегійська, Самоська, Дельфійська, Кумська і т. д.

В давньоукраїнського племені фракійців сивила називалася Филею (Хвилею). З цим пов’язана легенда про те, що юна й чарівна жриця Сонця народилася з морської хвилі (цей сюжет використали стародавні греки в міфові про Афродіту).

З іменем сивил пов’язані пам’ятки найстародавнішого українського письма — «Книги пророцтв», або «Книги сивил» (див. ПЕЛАЗГИ).

Поетичний образ Вили з XIV ст. переходить до української та білоруської народної творчості, наявний, зокрема, в примовках («вродлива, як Вила») та ін. (За П. Трощиним).