Вій
Вій — найстрашніший і найсильніший представник нечистої сили. Живе під землею. Як і всяка нечисть втікає з третіми півнями.
Найбільше всяка нечисть боїться грому бога Перуна. Чуючи грім, вона пищить, свистить, виє та намагається втекти у різні чортячі місця: багно, болота, ковбані, в очерет, в покинуті хати, до млина. Тьма їх ховається під корчами та трухлявими пеньками повалених колись громом дерев, де повно різних гадів та червів. За багато віків той чортячий страх породив страшне руйнівне чудовище, перед яким уся ця ж нечисть повзає та рачкує. Косолапий і розкарячений, обкиданий лишаями, оброслий мохом, з розкуйовдженим, повним грязюкою і гноєм волоссям, Вій завжди весь у землі, бо там і живе — під землею.
На Золотій горі, де ростуть райські сади і живуть душі пращурів, по сусідству із сонцем і місяцем живе і лагідний легіт, від якого заквітає діброва пташиними голосами. Це голос вітру, а над і під землею живе зловісний смерч пекельної стихії — Борвій. Борвій або Вій — це велет-песиголовець з одним оком посеред чола. Коли він спіймає чоловіка, замикає бідного у пивниці і годує самими волоськими горіхами, щоби набрав тіла. Як тільки переконається, що чоловік вгодований, кусає його за мізинець лівої руки. Коли кров не сикнула, значить, чоловік обріс уже товщем. Тоді вбиває і з’їдає того чоловіка.
Чорти — то зовсім інша нечисть. Хоча вони і виникли з початку світу від того велетенського чорта Сатани, який був у Бога колись найстаршим ангелом, однак дуже і дуже змінилися. Стали, як люди, родитися, одружуватися, от тільки, що не вмирають, одначе старі люди кажуть: є таке зілля, що коли його зварити та покропити тим відваром чорта, то він згорить.
Деякі чорти навіть стали жити серед людей. Знають, як у них можна душу купити, за те роблять їх багатими, бо мають незліченну кількість золота, аби тільки та людина написала розписку кров’ю з мізинного пальця.
Чорти перевтілюються в будь-яку тварину, крім пса, бо пес найщиріший друг людини. Чорт може постати у вигляді якогось пана, гарно вбраного в чорний фрак з блискучими ґудзиками, в чорному циліндрі на голові, може перевтілитися в жида, бусурмана; навіть священнослужителя, аби тільки загубити дівчину чи піддурити чоловіка. Не гордують чорти й молодицями. Один чорт ходив довго до молодиці, перебраний за парубка, але вона впізнала його нарешті та, покропивши відваром із якогось зілля, спалила його. Але був і інший випадок. Чорт дав сотку чоловікові за те, аби пустив жінку спати з ним. Чоловік згодився, але чорт замучив її тої ночі та здер з неї шкіру.
Чорти вигадали пиятику, куриво, негарні слова і всяке інше. Дідьки — ще гірші, такі вже оброслі, що видно лише очі червоні. В них пальці залізні і ходять вони із залізною палицею, а в зубах — люлька з довгим цибухом.
У народі є багато оберегів, що охороняють від нечистої сили. Всякі злі духи не люблять хресного знамення, тому люди при кожній потребі використовують силу хреста.
У випадку коли хочуть захиститися від мертвої відьми, то просять чарівника, щоб той описав свяченим роговим ножем магічне коло. Це чарівне коло зробить чоловіка невидимим і не дасть нечистій силі доступитися до нього, коли вже побачить. Тоді вже не тільки відьма, а і інші злі духи так уже бісяться та клацають зубами, що жах пронизує ту людину до кісток. Та чорти мають свою чортівську силу тільки вночі, доки не заспівають перші півні. Лякає злих духів спів півня, якого вони удосвіта страх бояться та кидаються куди попало, аби їх не застала ранішня зоря.
Щоб ця та інша нечисть не переводилася, Сатана призначив їй у начальники ту страшну потвору, що зветься Вій. Кажуть, що обличчя у Вія залізне, весь він присадкуватий та кривоногий, а голос у нього як із під землі. Коли злий, то дуже сильний, тоді від землі летять одні лише клапті. Хода в нього тяжка, коли іде, раз у раз спотикається. Хреста та магічне коло Вій не бачить, тому і не боїться. Бо в нього довжелезні повіки, аж до землі. Сам він їх підняти не може. В тих випадках, коли злі сили не справляються, то кличуть Вія. Все нечисте кодло враз кидається допомогти підійняти йому повіки. Вій сліпий, як сліпе всяке зло, але, коли всякі дідьки підіймають його важкі вії — тоді включається з пекельною стихією потойбічного світу одне—єдине око страшного Вія. Рідко яка людина витримує, щоб не глянути в. той демонічний погляд, у якому сидить сам Сатана.
Вія називають ще Шолудивим Бунякою. Одного разу він перевтілився у татарського начальника. Та князь Роман Галицький таки стяв йому голову. Голова впала в один бік, а туловище в інший. Стала глова котитися. Брови ну неї були такі довгі, що очі за ними не бачили нічого. Коли їх підняли залізними вилами, голова так подивилася, що ціла місцевість запалала. Голова покотилася далі. Коли за нею послали погоню, голова заховалася під бабу пастушку і погоня поминула її. Та один козак поглянув на голову і посік її на мак. Від того та міцевість названа Погонею, бо там догнали голову.
Від тієї істоти постала віра в уроки, що походять від недобрих очей. Як гляне така людина на звірину, вона згине; на чоловіка, він захворіє або трапиться йому якесь лихо; на деревину — воно усихає. Таке лихо можна замовити лише окремим заговором.