Гречка
Гречка — втілення добробуту, достатку, а також асоціюється з бідністю та незгодами. «Топтати гречку» — блудодіяти. Найкращим часом для посіву гречки вважався кінець весни. Переважно це робили на Лукерію Комарницю — 26 травня. Гречаний мед уважався найбільш цінним як за смаковими, так і за лікувальними властивостями. На Різдво заборонялося вимовляти слово «гречка», бо у домі з’являться блохи завбільшки з насіння. У колядках співається:
Роди, Боже, жито на новеє літо.
Роди, Боже, гречку з кореня до вершечку.
Задерж, Боже, пчоли з весни до Миколи.
Ще задерж худобу, одверни хворобу.
За легендою, гречку, як і виноградну лозу, Бог дарував людині, яка врятувалася від потопу.
Гречишниця — міфічна істота, від якої залежав урожай. У полі, де росте гречка, живуть малята мавки-гречухи. Для отримання кращого врожаю у посівне зерно додавали гречку, освячену в день Успіння. Сіяли гречку опівдні або вранці в суботу, враховуючи напрям вітру, фазу Місяця, погоду. Подекуди вважали, що зірниці (блискавки без грому) опилюють цвіт гречки, що приводить до неврожаю. На Різдво, коли подавали кашу на стіл, усі піднімали своє волосся вгору, щоб так само високо росла гречка, просо і т. ін. Або вдаряли ложкою об ложку чи по лобі сусіда зі словами: «Киш, голуби, із проса, із гречки, киш!»
Прислів’я: Бліх багато — гречиха буде чорна.