Дівич—Діванна Рожаниці

Чумацьким Шляхом, з далекого зоряного неба, у широко відкриті Небесні ворота плинуть до першобогинь рожаниць пречистої діви Діваний душі померлих дідів—прадідів, щоб ці добрі душі—Лада, які вона посилає в святе лоно матерів, відроджувалися у тілах новонароджених. Ясні зорі — то є іскри небесного вогню, які Бог—Творець запалює при народженні немовлят. І донині кажуть «народився під щасливою зіркою» про тих, кому щастя усміхається у житті, та задумують бажання, коли зірка падає з неба. Повернувшись знову у світ до життя через лоно матері уже в «новім тілі» новонародженого, наші прародителі опікують свій рід і майбутнє родини. Звідси бере початок звичай називати онуків іменами предків.

Урочисте торжество пречистої діви, молодшої сестри Берегині, припадає на день, коли вшановують велику матір землі та жіночої долі богиню Мокошу. Сам могутній Род приходить тоді на це велике свято, щоб Рікою Життя захистити кожну жінку, на роду якої написано — бути матір’ю, сповідувати материнство продовжуючи свій рід і родовід, щоб кожна дитина свято зачалася, росла та зростала і народилася у цей широкий та предивний світ. Як у лоні землі мати Мокоша кожен рік дощем—сім’ям запліднює колоссям жито, так і рожаниці приходять з божественним сонцем до майбутніх матерів з святим даром Божим, першоголосом життя — дитиною. Бабусі—сповитухи, яким доля доручає прийняти очікувану дитинку, знають, як задобрити рожаниць, щоб ті помогли легко родити.

У чарівну ніч з 8 на 9 вересня, в пору Бабиного літа, майбутні молоді матері, прикрашені вінками та гірляндами з квітів, із запаленими смолоскипами, з піснями підіймаються на Дівич—гору, щоб вшанувати свою діву та попрощатися в останнє з дівочим віночком, символом безтурботного життя. Мине ще трохи часу і рожаниці сповістять їм їхню долю.

Там, на Дівич—горі, посеред Всесвіту—Храму, майбутня мати знову наче народжується, бо стає врівень з величавою і мудрою богоматір’ю. З незапам’ятних часів єдиним житлом богині Діванни вважається Священний гай на горі, яку на честь діви зовуть Дівич—горою. Жінки приносили туди з собою невеличку бронзову статуетку на честь рожаниць — голої жінки із складеними на животі руками. У Священних гаях заборонялося рубати дерева, рвати квіти та ловити пташок. Гірляндами квітів, вінками, вишитими рушниками прикрашалась тоді чарівна володарка гаю. То була предковічна жертва богам, коли присутні своїми діями ставали на Божий суд перед лицем Всесвіту—Всебога. Там богиня Діванна, іменем Творця життя, небом і землею, водою і вогнем благословляла свою доню і її дитя. Дев’ять місяців перебуває плід у лоні матері до того як з’явиться на новий білий світ.

Лине в зоряне небо молитва—благання — заклинання жінки—жриці в одязі божества: щоб минали дитину численні недуги та лиха доля, а в матерів були повні перса, налиті сонячними щедротами, молока на здоров’я, на щастя. Одна лише вічність своїм живим храмом та таємничими схилами, загадковою тишою неба і землі прислухається до тих молитв. Проливається вода на землю, що є символом небесного запліднення її дощем. Усі зачаровано дивляться туди, де має сходити сонце. Молитва лине все далі і далі. Ще високо в небі місяць ясний, йому теж молитва, але ось—ось зійде чисте та красне, величаве й поважне Сонце—Дажбог; поцілує гори і долини, високі могили та ще одне сонце — материнське серце. Стане над гаєм, освітить своєю добротою, красою, любощами й милощами своє дитя та ощасливить нове життя своїм світлом і теплом, хлібом і водою.

Жінки—жриці ревно берегли тайну Дівич—гори. На оріанській землі було безліч таких затишних чарівних куточків, де завжди був Священний гай. Великим багатством такого живого храму була чарівна природа, яка благословляла материнство.

Кожна жінка має свою покровительку рожаницю, богиню долі новонародженої дитини. Спочатку у наших прародителів рожаниць було дві, пізніше стало сім, що відповідало дням тижня. Всі ці діви долі та жіночої снаги підкоряються богині Діванні.

На таємничих пагорбах Дівич—гори заборонялось перебувати чоловікам, а також будь—якому чужинцю. Таким загрожувала смерть. Таємниця запліднення свято оберігалася. Туди богиня Діванна посилала рожаниць і дарувала долю своїм нащадкам. Свою тайну, свої щедрі дари матір—жінка з сивої давнини береже у стародавньому звичаї вшановувати гостей, підносячи їм на рушнику хліб—сіль, свою творчість землі, запліднену небесною вологою і теплом життєдайного сонця.

Добра душа орія—хлібороба свято оберігала тайну чарівного перетворення зерна в живий паросток від стороннього ока, щоб не наврочили та не нашкодили, бува, лихі сили.Таким магічним оберегом, берегинею долі, була Дівич—гора. Там, на тій горі, біля жертовника, збиралися майбутні матері, де особливо відчували те горде, святково загадкове почуття материнства. З тих далеких часів збереглися невеличкі жіночі фігурки, знайдені поблизу села Трипілля неподалік града Кия. Ці богині—обереги мають на поверхні тіла особливі символічні знаки. На місці грудей зображено подвійну спіраль, що є небесним символом вогню бога Перуна. Наші предки вірили, що то Перун, небесний пастух, гонить корів—хмар до богині Хмари, щоб та видоїла їх і тим молоком—сім’ям напоїла землю. На животі або на лоні фігурок накреслений магічний ромб, перехрещений на чотири дольки, в кожній клітинці якої втиснута одна житня зернина.

Змійки—вужики на скульптурках рожаниць — оберег живота, що виношує плід. Вужі в наших пращурів вважалися охоронцями сім’ї, дому. З ними пов’язували збереження вологи, а, отже, плодючості землі. Ромб зі злаками уособлює зорану та щедро засіяну ниву. Ці символи означають родючі місця богині, плід у її лоні, що є також символом любові землі і неба. Так колись і наші предки орали поле в двох напрямках «туди і назад», а боронували впоперек оранці, тобто навхрест.

Вшанування Діванни та рожаниць на Дівич—горі є продовженням сонячних свят, які розпочинаються на Зелені свята та в Купальські дні зачаттям дитини та освячення її вогнем і водою, та закінчуються народженням первістка у Великодні дні.

Діванна вважається богинею невинності і чистоти, а ще давніше її вшановували як богиню ловецтва. Тоді вона була покровителькою місяця і ночі, ворожби і чаклунства. По ночах при світлі місяця в ті далекі часи богиня Діванна вічно була на ловах і трудилася для добра людини, знешкоджувала темні та злі сили Мороку в образі диких страшних потвор. Згодом, коли земля опромінилась сонцем Дажбога, пречиста діва заразом стала дружиною сонця і привела у світ любов та стала богинею родючості й плодючості, покровителькою породільних обрядів, а її рожаниці стали богинями дітонародження і жіночої долі. Ось чому зберігся стародавній звичай приносити рожаницям жертви під час шлюбних церемоній. Коли народжувалась дитина, як жертву цим богиням у давнину справляли рожаничний пир. Це була обрядова трапеза, родини, на яких подавали хліб, сир, мед та вино. В день рожаниць, жінки, в яких немає дітей, теж, бувало, справляють обід і запрошували бідних, щоб ті помолилися богоматері за її дітей.

Бабу—сповитуху до хати запрошував чоловік жінки. Баба не могла відмовити, бо то, вважалося, Божа праця. До хати, де лежить породілля, вона приходила з хлібом, символом багатства та щастя. У хаті клала тридцять поклонів і промовляє молитви. Богині рожаниці ревно оберігають породіллю від зазіхань злих духів. Пильнують, щоб жінка у доброму здоров’ї виносила у своєму лоні дитину і благополучно родила. Вони дарують змореній майбутній матері та її родині сили та терпіння, снагу та душевну рівновагу.

По народженні дитини баба—сповитуха перерізує пупок у хлопчиків сокиркою, а в дівчаток — гребенем, щоб прикріпити дитину до господарства, та обов’язково обмазувала пупик, щоб швидше заживав, відваром чорної тополі. Коли роди проходять тяжко, тоді в хаті все відчиняють, що можна відчинити: вікна, двері, скрині, розв’язують усі вузли — щоб так само відчинився і розв’язався вихід очікуваної дитини.

Від зачаття до народження дитини надто складний і відповідальний шлях, а тому богині дітонародження всіляко сприяють йому та обожнюють народження здорового життя, бо народження дитини «божої роси» — це щонайбільша радість не лише для батька й матері, а й для дідів—прадідів.

Щаслива буде та дитина, яка народилася у тій «сорочці», в якій була в лоні матері, а та, яка народилася з якоюсь ознакою на тілі, може стати віщою. Волхви пророчили колись, що хан Темучин (Чингиз—хан) буде володіти світом, бо народився із згустком крові у руці. Славним правнуком Дажбога був запорозький кошовий отаман Іван Сірко, який народився на світ уже з зубами, і з цього пророкували, що він буде все своє життя гризти зайд—ворогів. Так воно і було, вельми боялись його татари та турки.

Добрі богині рожаниці стережуть матір та новонароджену дитину як удень так і вночі, аж поки дитину не охрестять. Якраз у цей проміжок часу злі духи прагнуть найбільш нашкодити. Та священні води бога Ордана надійно оберігають її від різних заздрощів, ревнощів та від лихого ока і слова. В день хрещення всі запрошені кидають трохи грошей, щоб дитина росла щасливою та була багата. Баба—сповитуха тоді почесний гість, вона виконує обряд «квітки»: всім присутнім дарує букетики з квітучих трав, калини й житнього колосу. При цьому вона промовляє:

— Даю вам квітку, щоб добре жилося, щоб дитина цвіла, як квітка та була велична, як ця квітка на хрестинах. Скільки квіточок, щоб стільки було діточок.

Ці букетики зберігалися і використовувалися для купання та лікування дітей та дорослих і навіть свійських тварин.

Баби—сповитухи знали безліч різних замовлянь від злих людей та проклятих очей. Вони знали зілля, яке клали у постіль породіллі як оберіг від нечистої сили. Протягом шести тижнів після пологів мати повинна була класти це зілля за пазуху, коли виходила з дому. Такими оберегами були різні залізні речі: маленькі ножички, сокирки, ключики, ложки... На третій день після пологів породілля йшла. до джерела і зверталася до води з молитвою:

— Вечір добрий, Земля—Мати, Вода—Дана. Дай мені води від усякої нужди і біди. Омиваєш ти луги і береги і все чисте поле. Омий ти речену, народжену (ім’я).

Через шість тижнів після пологів жінка могла продовжувати подружнє життя. Про це навіть в пісні сказано:

Закінчувалось свято на Дівич—горі урочистим піднесенням чаші, з якої пили всі присутні той божественний напій, приготовлений з дев’яти рослин та злитий у чашу з дев’яти окремих ритуальних посудин, в яких варилося те чарівне зело. На одній такій Дівич—горі до теперішнього часу збереглося стародавнє святилище з жертовником, який має дев’ять напівсферичних дуплин.

У тому богатирському напої тисячолітні життєві стежки—дороги, які ведуть до рідної землі, до щастя, до здоров’я матері.

Богине рожанице! Пильнуй свою дитину—матір! Дай їй віру, надію і утіху виростити дитину на славу людини в ім’я Сонця Красного, Місяця Ясного, Долі Щасливої!