Жаби, дударі

Жаби (дударі) — персонажі стародавньої української міфології. Легенда розповідає, що в дуже давні часи жили Чоловік і Жінка. Чоловік був ледачий, нічого не робив, лише їв та спав, а ввечері довго й одноманітно грав на дуді, чим сприяв доброму відпочинку й міцному сну своїх односельців. Жінка, навпаки, була роботяща і все господарство тримала на собі. Одного разу вона зібралася у віддалене городище на ярмарок. Чоловік теж поплентався за нею. Коли вона спродала дещицю, Чоловік попросив грошей на пиво, а нажлуктавшись, завалився спати. Жінка спродалася, накупила потрібного краму й стала будити чоловіка, аби йти додому. Але він зажадав, щоби вона несла його. Жінка терпляче звалила Чоловіка собі на плечі й понесла разом з крамом. Але, переходячи вбрід річку, Жінка зупинилася, в неї запаморочилося в голові. Аби не впасти, стала молити МОКОШУ про порятунок. Богиня — охоронниця жінок — вмить опинилася біля страдниці і в гніві зірвала Чоловіка зі спини Жінки та кинула його у воду, перетворивши у тварину з великим черевцем і слаборозвинутими кінцівками Цю істоту й було названо ЖАБОЮ, або ДУДАРЕМ.

Звідси й повір’я, що кумкання жаб сприяє доброму сну людей. (За М. Кожухар-Плачиндою).

Волхви суворо забороняли вбивати жаб. Культ Жаби відігравав позитивну роль у екологічному вихованні давніх українців.

Давні переселенці «на нові землі» ПЕЛАЗГИ та ін. популяризували легенду про Жаб, завдяки чому цей сюжет став знаний у різних країнах.