Калета

Калета — бог людської долі. Опікун бога сонця Коляди від злих темних сил.

Бог людської долі Калета народився в ті далекі прадавні часи, коли на землю з безпробудного мороку мертвого царства одного разу зійшла володарка найглибшої темноти — богиня Ніч. Народився в найкоротший день, коли сонце в небі світить найслабше, щоб стати вічним опікуном молодого сонця Коляди, щоб теплом людських сердець уберегти той святий Божий дар непростого хліборобського року — врожай від злих ворожих сил, щоб там по Родздві молодого Божича знову, уже вкотре у віках воно могло воскреснути для життя всього сущого праведним світлом Дажбога. В народі кажуть:

— Взимку сонце заходить, а Калета сходить.

Сходить з надією щасливої долі людей у новій зустрічі з весняним сонцем.

З давніх—давен і по сей день 29 листопада є днем, коли орій—хлібороб возвеличує свого предка Господа та приносить йому щедрі дари. Саме в ніч на 1 грудня ходили наші батьки—діди до річок підслуховувати воду: тиха — на добру зиму, бурхлива — на холод, бурі і завірюхи.

Нарешті, настала зима. В селі закінчені всі господарчі роботи, наближається початок Нового року, а разом з ним і пора ворожінь та угадувань майбутньої долі.

Ще напередодні свята Дівочої Долі, яке припадає на 24 листопада, дівчата вже починали до схід сонця ворожити, бо то є їхнє свято. В цей день увечері вони сходились до однієї хати і варили спільну вечерю, а опівночі брали горня з «вечерею», обгортали його новим рушником, йшли до воріт закликати свою долю. Найгірше, коли з неба падає зірка — провісниця нещасливої, погаслої долі. Хлопців теж при вечері дівчата запрошували на це свято, де вони любили і собі загадати свою долю. Також тоді садять у черепок чи в кварточку пагінець вишні і до самого Різдва поливають її з рота водою. Якщо та вишенька до Різдва викине цвіт, то ту квітку дівчина зриває й йде на вулицю і кого вона зустріне першого, то той і буде її судженим.

Та все ж, однак, усі з нетерпінням чекали веселого парубочого свята, дня народження бога Калети. З цього дня розпочинались справжні вечорниці, які продовжувались аж до Різдва, коли сонце повертає на весну.

Кожна дівчина вірить, що в цю чарівну ніч добрий бог допоможе їй дізнатися про свою долю — чи вийде вона заміж, а чи знову доведеться дівувати цілий рік.

До цієї обрядодії готуються не лише дівчата, а й хлопці, бо це накраща пора для заклинань і ворожіння, а оберегом від темних та злих сил цієї пори є сам бог долі Калета.

Удосвіта напередодні свята дівчата йдуть до криниць по воду, яку несуть до хати не відром, не глечиком, а ... ротом, щоб там у світлиці, взявши стільки ж муки, як тої води, і стільки солі, замішати нею тісто, з якого кожна випікає два круглих тістечка: для себе і для судженого. Носять воду так, щоб не заважали хлопці, які деінде за цим стежать. Відкупившись макітрою вареників, юнки запрошують парубків на вечерю.

Коли балабушки спечуться та схолодають, кожна з дівчат значить своє тістечко кольоровою ниткою або папірцем. Розклавши їх попарно у рядочок на долівці в світлицю впускають пса, якого цілісенький день тримали без поживи. Чию балабушку собака з’їсть першою, та дівчина перша й заміж вийде, а чию не зачепить, та залишиться ще на цілий рік в дівках, а коли занесе її до закутка — то доля тієї дівчини чекає десь в іншому селі. Найгірше, коли пес надкусить тістечко і покине.

Коли юнка хоче довідатися, чи буде в парі з своїм судженим, то бере в пелену конопель, та опівночі виходить на подвір’я за хату, розсіває насіння по снігу приказуючи:

Потім бере в пригоршу насіння разом із снігом, вносить до хати, а коли сніг розтане, починає рахувати. Коли кожна зернина має пару — то і доля знайдеться.

А то ще так ворожать: плетуть з клоччя дві свічки, запалюють і якщо вони прихиляться одна до одної, то це ознака щасливої долі. Іноді набирають намулу з дна річки, розглядають його та цікавляться ким буде чоловік: якщо в нім знайдеться шматочок цвяха — ковалем, скла — склярем, один пісок — мулярем, а коли, окрім землі, нічого —хліборобом!

Кожна юнка хоче дізнатися, як буде зватися чоловік, для цього вона виходить на вулицю і питає першого зустрічного чоловіка, як його звати, а коли хоче дізнатися, хто буде верховодити в сім’ї, то беруть півня і курку, зв’язують їх докупи хвостами, накривають решетом, щоб заспокоїлися, а потім випускають і дивляться, хто кого перетягне. Як курка півня, то жінка буде верховодити, а коли півень — чоловік.

Найурочистішою жертвою для бога Калети є обряд випікання ритуального священного хліба — символу сонця, щастя, багатства та достатку. Калета — це ще великий корж на честь сонця Коляди, а тому і має обов’язково сонячну круглу форму і роздається колядникам.

Печуть корж—Калету всі дівчата, скільки б їх не зібралося в просторій хаті. Місять тісто по черзі, починаючи від старшої дівки до наймолодшої дівчинки. Все це стараються зробити до сходу сонця. Це обрядодійство нагадує собою випікання весільного короваю — теж своєрідної жертви Дажбогові. Солодке з медом тісто печуть в печі і запікають так, щоб важко було відкусити. Цей великий корж густо обмазують медом, бо то ніби зірки на небі, та роблять посередині дірку. Ввечері Калету підв’язують червоною стрічкою та підвішують до сволока посередині хати. Біля Калети ставлять вартового — пана Калетинського. Парубок має бути веселим і жартівливим. В руки він бере квач, вмочений в розведену сажу і запрошує когось із сміливців до Калети:

— Я, пан Калетинський, прошу пана Коцюбинського Калету кусати!

Пан Коцюбинський, взявши поміж ноги коцюбу, під’їжджає до Калети, промовляючи:

— Їду, їду на коні, на коцюбі.

Під’їхавши до вартового, каже:

— Добрий вечір, пане Калетинський!

— Доброго здоров’я, пане Коцюбинський!

— Куди їдете?

— Їду Калету кусати!

— А я буду по писку писати!

— А я вкушу!

— А я впишу!

Вся ця суперечка відбувається під загальні жарти та веселощі. Пан Коцюбинський має право вкусити коржа тільки тоді, коли не усміхнеться і витримає всі дотепи. Калета калатається, бо його дозволяється кусати без допомоги рук, утікає з рота, обмазуючи обличчя медом.

У хаті гучний регіт. Коли ж зухвалець, не втримавшись, усміхнеться, то його лице пан Калетинський та дівчата обмазують сажею і він мусить іти геть, бо програв своє право кусати Калету.

По забаві Калету здіймають зі сволоки, ділять між всіма присутніми, причому дівчата отримують свою долю безплатно, бо Калету місили, а хлопцям годилося відкупитися грішми, дівчатам на могорич за те, що Калета була солодка. Закінчується кусання Калети піснею: « Калета, Калета, солодка була. Як ми її з’їли — до сонця полетіли!» Потім попарно всі сідають за вечерю. На столі обов’язково мають бути вареники з капустою, бо піст. Але їсти їх треба обережно, бо дівчата їх для сміху начиняють чим попало, навіть вовною.

Парубки, які не кусали калети, бо дівчата не запросили їх на вечерю, в цей час на вулиці вчиняють всілякі бешкети. Вони пересновують мотуззям чи нитками вулицю, де мають дівчата переходити, лякають їх, а потім розплутують, жартуючи. А ще буває крадуть ворота, розбирають тин, іноді клуні, а батьки тих дівчат мусять відкупитися, бо це єдина ніч в році, коли парубкам Калетою на честь народження молодого сонця Коляди дозволялося все: співати, гуляти і навіть випити.