Лілея водяна, латаття, крин

Лілея водяна (латаття, крин) — символ дівочих чарів, чистоти, цноти. Лелія — народнопоетична назва лілеї. У стародавній щедрівці розповідається:

Лілею, за легендою, породили Мати — Сира Земля з богинею води Даною, тому ця рослина має силу на водяницю (водяну нечисть) і поляницю (польову нечисть). У лілеї закладено магічний символ жіночності, вона є суттю вологої енергії. Лілея улюблена квітка русалок, а тому її, особливо юнкам, не можна рвати, бо русалка за руку схопить й потягне у вирву. Кореневищу рослини приписувалася здатність охороняти людей, які йдуть у чужі землі. Його вкладали в ладанку і носили біля серця як амулет. Лілея також вважалася оберегом від недуг. Висушені кореневища підвішували біля хворих. З водяними лілеями обходили пасовища, щоб уберегти худобу. Дрібне жовте латаття, яке ранньою весною густо вкриває мочарі та вологі сінокоси, по-народному називають «маленькі лілійочки».

Інша легенда розповідає: «Були собі дві сусіди і мали собі дітей: одна мала сина Яничка, друга мала дочку Ганичку. Вони так кохались, що навіть в церкві перекидались золотим яблучком, та на лихо Яничкові мати не хотіла оддати Ганички за нього. «Умру я, мамо, умру за Ганичкою!» — Каже Яничко до матері. «Не вмирай, сину», — каже мати, — «Я звелю змурувати корчму. Підуть люди до корчми, пустить мати й Ганичку». Ганичка просилась у своєї матері до корчми, одначе мати вилаяла її і не пустила. «Умру я, мамо, умру за Ганичкою!» — каже син до матері. «Не вмирай, сину! Я звелю збудувати ремінний міст; а поїдуть пани й панії через міст, пустить мати й Ганичку». Збудувала вона й міст, а Ганички все-таки не пустила мати. Тоді Яничкова мати збудувала церкву, а Ганички мати не пустила й до церкви. Яничко вмер, і його домовину понесли до церкви. Ганичка вирвалась із хати, вхопилась за домовину і собі вмерла. Тоді поховали їх коло церкви: Яничка по один бік церкви, Ганичку — по другий. На могилі Яничка виріс розмарин, на Ганичиній могилі виросла лелія. Росли вони, росли, виросли вище од церкви та й схилились вершечками докупи. Ганнусина мати приставила драбину та й зрізала вершечки» (І.Нечуй-Левицький).

Давня назва квітки — крин, що має один корінь зі словом «криниця». У Чорній Могилі в урочищі Гульбище (Чернігів) знайдено квадратні застібки від шкіряної одежі. Вони прикрашені рослинним орнаментом, головним елементом якого є паросток, що розпускається. Цей паросток іноді називають крином, але вивчення багатьох подібних зображень на різних предметах підводить до висновку, що в основі малюнка лежить, імовірніше, брунька, що лопається. Загалом крин і його обрамлення утворюють серцеподібну фігуру з паростком посередині. Вчені вважають крин символом зародження життя, оскільки орнамент, у який закладена ідея життєвого початку, направлений гостряками середніх листочків «на всі чотири сторони». Цю предковічну ідею можна висловити так: «Хай скрізь буде життя!» Подібна композиція є також на рогах турів із Чорної Могили, які, без сумніву, використовувалися для магічних дій. Так звана «тема замовляння простору» відображена також на скроневих кільцях XI ст. у вигляді хрестиків, які жінки носили як намисто. Вважається, що ці знахідки не пов’язані з християнством. На кожній пелюстці хреста ми бачимо зверху типовий сюжет «Сонця у трьох позиціях» (схід, полудень і захід). Від небосхилу з «трисвітлим» Сонцем униз ідуть лінії крапель. Отож вища форма захисту з допомогою «білого світу» із Сонцем у русі, із струменями дощу і землею тут співвідноситься з ідеєю замовляння «на всі чотири сторони».