Миха

Миха — опікун усіх лісових звірів та захисник мисливців. Непримиренний воївник з всякою нечистою силою.

Дрімучий, непрохідний ліс зовсім заступив сонце в небі. Стало майже темно. Чоловік відчув, що знемагає, але нічого вдіяти не міг проти темних сил, які заманювали його все далі і далі в драговину. В голові запаморочилося від несамовитого сміху та несамовитого галасу. Втрачаючи свідомість, чоловік згадав про доброго Миху і ледь чутно промовив:

— Михо, Михо, рятуй!

Враз навколо нього стало тихо. Звідкілясь з’явився вовк і пустив вогненні струмені полум’я, спопеляючи ними лиху темряву. Чоловік наче прокинувся від сну, згадав про коні, кинувся за ними, ще мить і їх засмокче чортовинське провалля. В розпачі закричав:

— Михо! Допоможи!

Вдруге блискавицею спалахнув вогненний струмінь. Застогнали темні сили у відповідь злою ненавистю, бачачи, як коні відходять від болотяної драговини.

Ця легенда, як і багато інших подібних, сягає мороку сивої давнини. А ще в давніші часи, коли людина жила в лісі, коли боротьба за виживання тривала постійно, завжди на поміч приходив Миха. Ще досить багато часу минулося, а людина все продовжувала молитися всеправедному Господу та добрим духам, поки, врешті, стала господарем на своїй землі.

Добрий Миха допомагав нашим пращурам добувати для прожиття їство, мед, хутро та допоміг прихилити до них великих та сильних диких тварин, які у важкий для певного роду чи племені час стали вірними та надійними покровителями. Такого звіра стали звати тотемом. Його не можна було вбивати, йому завжди треба годити, добре годувати, щоб він завжди ставав у пригоді. Поважання деякої звірини збереглося в наших обрядах. В культ тотема входить перерядження та ходження з козою чи ведмедем на Різдво Світу. Від вшанування вепра залишився звичай колоти його, й мати ковбаси та кишки як жертви. Коза завжди була символом врожаю, лис виступає як хитрун, заєць став символом боягузства. Ведмідь —символом недотепи. Ведмеді — це колись були негостинні люди, які жили в лісі і не хотіли ні з ким знатися, за що їх Миха і покарав. От вони й стали ведмедями. Вовк — символ швидкості та голоду. Про вовків розказують, що колись жило плем’я добричів, які ні з ким не воювали, не вбивали тварин, не їли м’яса і божественно ставились до довкілля. Знали цілющі трави та вміли тим всяким зелом лікувати людей. Одного разу їм зустрілося розбите росами військо варварів, яке захотіло зробити з добричів своїх вояків. Та мирне плем’я відмовилося брати зброю, за що ті стали вирубувати добричів. Побачив це з неба бог Перун, змахнув своєю вогненною блискавицею та й перетворив варварів у вовків, наказавши довічно їм поїдати чортів. І якби грім Перуна не бив та вовки не виїдали того’кодла, то їх би стільки розплодилося, що і світу не було б видно.

Непримиренним войовником з дідьками, опікуном усіх лісових звірів та захисником мисливців з тієї глибокої давнини був і залишається добрий бог Миха. Це йому Господь доручив вогненний меч. У святім світлі Дажбога Миха має безмежну владу як на землі так і на небі, бо йому підвладна вся небесна ангельська сила. Ось чому наші далекі пращури живлячись в лісах за рахунок звіроловства, серед багатого різної звірини довкілля найбільш пошановувало Миху. Миха став для мисливців безпосереднім покровителем, який суворо оберігав недоторканість їх мисливських угідь від інших племен.

Миха навчив звірину розуміти людську мову. Тварина завжди сильно вдячна за зроблену їй ласку, особливо тим, хто близько живе з нею. Вибраних людей, які найбільш подобаються йому, Миха наділяє властивостями перетворюватись на звірину чи птаха. Ворожбитів та відунів навчив розуміти мову звірів і птахів, яку інша людина не знає. Лише перед Новим роком добрий господар, коли гарно прислухається, то може почути, як воли розмовляють між собою та довідатися про себе та про свою долю.

Вовк — справжній хижак. На відміну від інших звірів він так і не став рабом у людини. Лише одному Михові він підвладний. Та орій не лише зневажає його за ту кровожерність, але й багато навчивсь від нього та став шанувати за хитрість, хоробрість та мужність. Вовк завжди вороже ставився до людини та домашньої худоби. За довгий час такої міжусобиці вовк розвинув у собі такі дорогоцінні якості, які мусить мати і справжній мисливець: неабияку витривалість, невтомність в переслідуванні, неабиякий слух, нюх, зір, кмітливість, спритність та обережність. Вовк не лише хижак, як його вважають. Хоча від м’яса він ніколи не відмовляється, але не нехтує і самою простою їжею: жабами, комахами, овочами та ягодами, в крайності навіть лишайниками і мохом. Лише знемагаючи від сильного тривалого голоду, вовк кидається на великих тварин, проявляючи при цьому якості хитрої та зухвалої лисиці. Іноді, коли жертва уникнула його зубів, він, переслідуючи її, забуває всяку обережність. Тоді перепадає і йому від сильного супротивника. У випадку смертельної небезпеки (скажімо капкан затиснув лапу) вовк без вагань перегризає її. 13 листопада наші діди—батьки справляли Вовче свято — його святкують, щоб вовки не хапали худоби. Не дай Боже зустрітися з голодним вовком узимку, особливо під час так званих «вовчих весіль». Зустріч з таким весіллям — вірна смерть. До речі, 8 листопада, коли святкують іменини Михи, завершується в людей на селі сезон осінніх весіль.

Затяті та хоробрі мисливці завше вшановують свого оборонця і покровителя. Зібравшись удосвіта іти на ловецтво, вони справляють святкову вранішню відправу, а повернувшись додому з вдалого полювання, приносять своєму патронові щедрі жертви та дари.

Добрий Миха допоміг людині уперше приручити дику собаку, і то чи не вона є найближчим родичем вовка і навіть прапрабатьком сьогоднішньої собаки? Про це лише відає зоряне небо предків. Але те, що собака, як казали ще волхви, вивела людину в люди, то це справді так. Собака з глибокої давнини стала символом вірності. В ній людина знайшла справжнього помічника, який завжди вірно відданий своєму господареві. В своїй приязні, сміливості, розумі і силі собака стала незамінним другом, який надійно захистить від ворогів. Тепер давній пращур міг впевнено розраховувати на допомогу свого чотириногого помічника. Собака своїм гострим слухом завчасно попереджувала свого господаря про небезпеку, а тому, і це досить суттєво, ніякий навіть щонайхитріший звір не міг застати людину зненацька, їй уже не потрібно було при першій небезпеці вилазити на дерево, а тому, вийшовши з дрімучого лісу, людина відкрила для себе небачені простори, на яких зустріла тварин, що вивели її на рівень нових можливостей. Тоді наш давній предок навчився приручати диких кіз та баранів, биків, корів, робити з глини глечики, ткати із шерсті тканину та навчився з диких злаків випікати хліб.

Таким чином, як і колись, так і нині, і в будучі віки бог Миха своїм покровом божественних небесних крил завжди залишиться покровителем та оберегом сміливців від всяких темних сил. З давніх—давен на честь своїх народин добрий Миха неодмінно нагадує Зимі, щоб притрусила в цей день землю невеликою порошею. Адже він мусить, бо то вже традиція, приїхати до людей на білому коні. А для орія—хлібороба — то прикмета доброго врожаю в наступному році.