Небесні ворота

Небесні ворота — брама, отвір, через які в Святу ніч перед Великоднем до своїх нащадків приходять духи–душі давнопомерлих дідів–прадідів. Ними ж приходить весна та новонароджені діти, приходять також нові істоти та явища, урожай, здоров’я, тепло тощо. Цими ж воротами і відходять душі померлих у Вирій.

Свята ніч перед приходом Великого дня — чарівна ніч щастя новолітнього та життєдайного сонця Дажбога.

Готується світло до виходу з неба. В піднебесну височінь запаленим живим вогнем зоряного неба предків лине доброзичлива, трепетна молитва—благання орія—хлібороба. У Великодну ніч вогонь—світло мусить горіти у кожній хаті, бо в цю ніч з Неба—Вирію приходять до своїх нащадків, до свого роду, своєї родини духи—душі давнопомерлих дідів—прадідів. Увесь світ і все суще в нім готується зустріти новорічне життєдайне сонце—небо, що подає всяке добро.

У Великий день всюдисущий і єдиний та всеправедний Бог—Господь відмикає Небесну браму. Цими ворітьми по калино—вербово—сонячному мосту щастя приходять до нас весна, чарівна богиня Леля. Цими ворітьми приходять високі та досконалі таємниці буття, приходить нові члени роду—родини, зокрема приріст людей, нові істоти, приходить урожай, здоров’я і тепло, радість і добро. Цими ворітьми з Неба—Раю приходять душі дідів, опікунів роду і родини і витають у хатах, благословляючи початок літа. Цим мостом, через ці ворота і відходять душі померлих, добрі духи—душі Лада на небо — у Вирій.

За віруваннями наших пращурів, коли смерть приходить до людини за її тілом, душа не виходить з нею, а відлітає у Вирій-рай і постійно прибуває через Небесні ворота до свого роду, або й завжди залишається з ним як опікун домашнього вогнища. Душі батьків—дідів перебувають у лісі, в дереві, в камені, над водою, а тому всі священні дії, благання—молитви, чаклування урожаю, здоров’я, щастя у давнину відбувалися у лісі, біля води. Вшановуючи предків, люди закликали до себе радість—весну.

Першими прибувають з Вирію птиці — вісники неба. То в образі Божих птиць, які перелітають через Небесні ворота, прибуває на землю неповинна душа природи — людина, новонароджені діти—душі. В образі ластівоньки приходить весна Леля, в образі перепілоньки —мила кохана дівчина, в образі сивого голуба — добрий батько, —а в образі чайки чи зозулі — образ матусеньки рідненької.

Споконвіків Господь відкриває Небесну браму—ворота! Святим вогнем сонця—неба очищає і освячує довколишній світ: хату, обійстя, ліси, поля, ріки, людину та поглиблює тисячолітні прагнення людини розгадати таємницю народження, життя й смерті; таємницю природи — де початок і кінець створеного світу. Через ці ворота приходить усетворяще Сонце—Дажбог, якому низько в пошані схиляє голову орій—хлібороб та запалює Великодної ночі свій немеркнучий живий вогонь єднання з духом зоряного неба.

Цими ворітьми добрі боги несуть дари і благодаті людям, а тому саме під таємничо—романтичними небесними мостами, обов’язково біля води, на річці чи на ставку відбувалося основне дійство, відбувалися підбір пари та одруження. Водою омивалися, від неї набиралися сил, очищалися, гадали—ворожили про долю та про своє майбутнє щасливе подружнє життя.

З такою щасливою, радісною, вимріяною надією, натхнені подихом любові весняного сонця, теплого ласкавого вітройка—вітерця, краси землі, вкритої зіллям зелененьким, хлопці й дівчата йшли на чарівне заворожене довкілля водити хороводи—веснянки та співати пісень. Під весняними воротами божественного неба та небесними мостами вони і собі утворюють символічні вселенські «ворітця», через які пробігають і чаклують, бо через них приходить з неба і сонце, і весна, і благодаті:

З первісних часів велика любов і вдячність у наших пращурів до вогню і води — найвищих святителів й чистителів людини. Вони вірили, що Небесні ворота відкриваються на магічні дії; що є з неба на землю щаслива дорога—міст, а тому в ці дні чаклували.

Вогонь — це праведне сонце, який захищає та заворожує від злих сил, а своїм теплом та добром прихиляє та кріпить любов до рідного, до минулого, щоби не переривалася нитка вічності й єдності духа зоряного неба предків з нашим духом.

Небесні ворота відчиняються, але відчиняються мости тоді, коли на землю сходить Панна—Зоря. Золоторожева богиня подає з неба на все довкілля животворну воду в образі роси й дощу, а на Великий день разом з небом—весни запрошує в гості до людей новий господарський рік. Ось чому, особливо молодь, ще до схід сонця закликають чарівну Панну—Зорю, бо покладають велику надію на радість весну та виношують глибоку надію на кінець літа, на заручини, весілля заради нового, щасливого родинного життя.

У повсякденному житті земні ворота у дворі теж відіграють значну роль. Вони стали для орія оберегом, а ще символом сильного та багатого роду. Широко відчиняє господар ворота, коли трапиться жаданий гість або приб’ється з дороги мандрівник. Тоді годиться усміхнутися, потиснути руку, привітно зустріти добру людину. Та не можна залишати ворота відхиленими» бодай на кілька хвилин, бо вони, як і огорожа, оберігають людину від всякої пакості та нечистої сили. Зруйнування огорожі, тим більше воріт вважається лихою прикметою. Відсутність їх у селянина — ознака занедбаного господарства, куди невдовзі можуть завітати Недоля і злидні. Недоля відрізняється від Долі тим, що Недоля погана, носить старе й подерте плаття, мотузком підперезана, веретенами пообтикана, а як іде, підпирається мотовилом, а Доля гарна і добре одягнена. Кожному чоловікові Бог дає по одній Долі. Злидні — це маленькі істоти. Дрібним ростом та невгамовним характером вони нагадують домашніх карликів. Вони оселяються непомітно по домах та живуть невидні під припічком або в запічку. В чиїм домі оселяються, тому домові грозить велика біда. Хоч би господар був не знати який багатий, то в одну мить зробиться останнім жебраком. Тому в давнину й робили ворота і при в’їзді до села. У великих городах ставили високі ворота, а поселення обкопували глибоким ровом.

Небесні ворота — то душа богів та зоряного неба предків. Тепло і радість приносить навесні ластівка з Вирію—Раю. З сумним «кру—кру» відлітають назад журавлі, бо минуло красне—літечко. Та, повертаючись по весні, їх «кру—кру» стане веселіше, бо тоді вони несуть через зоряні мости до землі вкотре радісну звістку про народження нової душі, Душі Орія—Хлібороба.