☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українська міфологія

Папороть, Перуновий вогнецвіт, вовча трава, кочедижник, квітка щастя

Папороть (Перуновий вогнецвіт, вовча трава, кочедижник, квітка щастя) — рослина, за народним повір’ям, цвіте тільки раз на рік опівночі на Купала і охороняється нечистою силою. Кому пощастить зірвати цю квітку, той має підкинути її вгору і, коли вона потім упаде на землю, сміливо треба починати там копати: під тим місцем буде скарб. Папороть дає можливість розуміти, про що говорять тварини і рослини: «У ту ніч найти із папороті цвіт — будеш знати, що собаки брешуть, будеш все зілля чуть, шо гомонять» (Житомирщина). Папороть, як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопців.

За народними віруваннями, папороть допомагає пікувати різні хвороби: «Кажуть, в ту ноч вона зацвітає, і до ранку в її нима того цветочка. І коториє то кажуть, йдуть, і стукають, і знают, шо говорать (вона говорить, от чого вона лічить, од якоїсь болєзні)». «Та же папороть вельми знахор, вона помагає крепко» (Рівненщина).

У народних оповіданнях часто згадується про те, що в ніч цвітіння папороті буває «страшна гроза». На Поліссі ніч цвітіння папороті називають «горобиною ніччю»: «У рябіну ніч грім гриме, блискавка блискає і папороть цвете» (Житомирщина).

Міфічний цвіт папороті допомагає виявити великодня свічка. Розстеливши під папороттю великодній убрус, треба окреслити довкола себе й папороті освяченим дванадцять разів ножем захисне коло, запалити свічку та чекати півночі, доки не зацвіте папороть вогняним цвітом. Тоді злі духи лякатимуть сміливця з усіх боків, почнуться крики, жахи, але їх не слід боятися, лише пильнувати свічку, щоб вона не згасла.

На Рівненщині радять: «То треба іти і сидєть, щоб на тебе та папороть посипаласа — то будеш усє знать». Гуцули вірили, що цвіт папороті — від чорта. В Карпатах був звичай бити папороть: склавши зірваний і принесений із лісу папоротник на велику кучу, його спалювали, били палками або закидали каменями, бо папороть вважалася «чортовим» зіллям.

Із сяючим цвітом папороті порівнюють весільний вінок молодої, про який співають:

Не вогонь то горить, полум’я палає,
На нашій Марійці злотний вінок сяє.

Прикмета: Як найде в ніч на Купала цвіт папоротини, то увидить скарби під землею.

Загадка: Що цвіте без цвіту? (Папороть).

Войтович Валерій Миколайович Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.: іл.; Українська міфологія. — Вид. 3-є. — Рівне: Видавець В. Войтович, 2012. — 681 с.: іл.

Папороть, Перуновий вогнецвіт, вовча трава, кочедижник, квітка щастя

За українськими легендами папороть розквітає серед літа — в ніч на Івана Купала. Та красується ця квітка лише мить — не встигнеш і оком моргнути, як вона зникне, бо нечисті сили зривають її і несуть у свої вертепи.

Ця фантастична квітка — метафора блискавки.

Щоб заволодіти нею, треба піти вночі у хащі лісу, де не чути співу півнів, накреслити на землі навколо себе коло, запалити свячену свічку, взяти в руки полин або якусь іншу рослину, якої боїться нечиста сила, і читати Псалтир або Євангеліє.