Просо

Просо символізує добробут. У веснянках співали: А ми просо сіяли, сіяли, / Ой Лелю-Ладо, сіяли, сіяли! Для врожаю добавляли в насіння освячене на Успіння, клали туди варене яйце, шкаралупу, средопісні хрести, овес, все що сіють (Полісся). Вірили, що просо добре уродить, якщо на поле викинути старі личаки. Під час посіву роздягалися догола і до схід Сонця тричі оббігали поле (Полісся, Чернігівщина), «посолонь» (Полісся, Житомирщина), обходили зажмурившись (Чернігівщина), при цьому казали: «Прийди N. (ім’я покійника), і горобців відмов, щоб летіли на ліси-болота, щоб оминали просо, пшеницю і це твоє поле»; піском з могили осипали поле; закопували солонину в пашню. Коли сіяли просо, забутий в пчі хлібчик закопували по кутках поля і казали: «Я забула хліба в печі, хай забудуть горобці просо у стоги» (Чернігівщина); в насіння крошили хліб, який випав з рук дитини (Волинь). Від горобців просо рятувала нитка, випрядена у Страсний четвер в інший бік (до сходу Сонця, випрядена стоячи), — нею тричі обводили поле, де було посіяне просо (Полісся). Сіяли мовчки, до сходу Сонця, в туман; першу жменю насіння кидали із заплющеними очима (Полісся). Під час вечері в переддень Різдва убивали горобця із словами: «Так вас усіх буду драти, як будете на просо літати». Коли сіяли, не радили братися за голову і зачісуватися, щоб не було бур’янів (Чернігівщина). Пока не закінчилась сівба проса, заборонялося митися, змінювати або прати білизну (Полісся). У весільних піснях рослина порівнювалася з косою — «дівочою красою», яку готували під меч:

На весіллі замовляли: «Дірую мішок проса, шоб не ходила молода боса» (Чернігівщина). Просо сипала «через рукав», коли квочка вперше знесе яйце з побажанням отримати стільки яєць, скільки було «просинок» (Полісся), іноді казали: «Скилько тих пшонин, щоб стилько було яєць» (Житмирщина). Коли бачиш просо уві-сні — будуть сльози (Полісся). Приказка: Просо вітру боїться, а дощеві кланяється.