Рослини та квіти

Найпрекрасніша з богинь — богиня світової гармонії Лада-Жива, за легендами, прийшла до людей по веселці з немовлям на голові та з оберемком квітів у руках. З тих предковічних часів творення світу і виник у людей культ Великої Богині. Ця світла пам’ять збереглася насамперед в обрядодійствах з квітами й травами. Без перебільшення можна говорити про сотні тисяч легенд, переказів, казок, складених у народі про квіти та рослини.

Першая квітонька —
Молодая Марисенька.
Я свічу сучу,
Тройзіллєчко держу,
Полию шальвію
І рожовії квіти,
Щоб любилися діти.
Другая квітонька —
Молодий Івасенько (і т. ін.)

В народі підмітили, що листя на деревах з’являється у Юрія день: «св. Юрій косичить ліси» (В. Шухевич). Багато календарних свят пов’язані із святими: Яблуневий Спас, Іван Цвітошин, Зелений Юрій та ін. Одвіку свято Маковія освячувало збирання, споживання і дарування стиглих плодів Землі і Сонця. Великим гріхом вважалося зривати й дарувати квіти, а також незрілі плоди, бо то означає смерть (квіти несли тільки на похорони: встеляли останню земну дорогу покійній людині, клали на могилу). Зірвана й подарована квітка — знак заподіяння зла, тобто людині бажають того самого, що вчинили з рослиною. Можна було зривати рослини тільки освячені обрядом: на Зелені свята клечанням прикрашали житла, що слугувало оберегом від злих духів; на Купала дівчата плели з квітів вінки й пускали по воді — так визначали свою долю. Навіть зріле дерево рубали з дозволу духовного розпорядника роду.

Збір лікарського зела приурочували до певних свят: Симона Зилота (10 травня) чи до свята Матері Божої Зільної (15 серпня). Саме тоді вони належно дозрівають: «Беру на лік і на довгий вік».

Загальнопоширеною була традиція, що стосувалася обрядовості Зилота так обрядовсті купальської, збирати зілля «до схід Сонця». Досліджуючи побут гуцулів на Івано-Франківщині А. Онищук згадував, що перед святом Купала люди вже від півночі спішили в гори, щоб перед сходом Сонця назбирати всякого зілля. Аналогічно на Симона Зилота «копають зілля до схід Сонця, поки роса не опаде на зілля, бо тоді вже не поможе од усякої хвороби» (Полтавщина). Ця традиція в деяких місцевостях України, зокрема в Карпатах, збереглася подекуди і сьогодні. За гуцульським повір’ям, всі трави від Бога і тільки папороть від чорта.

Звичай збирати лікувальне зело на Трійцю побутував не всюди. Але при цьому цілющими власти-востями наділялись трави, які стелили на долівку в хаті і на яких у цей день стояли під час молебну в церкві.

За даними В. Кравченка, зафіксованими в 20-х рр. XX ст. на Житомирському Поліссі, «трави брати треба до 12-ї години, пізніше не можна, бо тінь пішла. Видно чоловіка — зілля не в помощ». На Чернігівському Поліссі: «Збирати трави треба до обіду. До обіду все краще робити, бо день прибуває».

Згідно з записами І. Трусевича, на Поліссі деяке зело заготовляли при світлі Місяця, бо саме тоді вони начебто набували особливої цілющої сили. Вірили, що найкращий час збирання трав в межах доби — нічний, бо саме вночі рослини вбирають більше вологи, корисних речовин із ґрунту і виділяють непотрібні, які поглинули вдень. Тобто вночі рослини ніби самоочищаються. Одні трави збирали «на молодику», інші — при повному Місяці. Сон-траву старалися зірвати, поки її не «окувала зозуля».

Широко побутувала традиція збирати зілля там, «де не чути голосу півня», тобто далеко від населених пунктів, у відлюдних місцях, далеких лісах, на високогірних полонинах. Вірили, що цілющою силою наділені тільки такі рослини.

Існував іще цілий ряд застережень. Широко побутувало повір’я, що не кожен може збирати лікарські трави, а тільки той, хто вміє їх розрізняти, знає, яке зілля треба давати неодруженим, а яке жонатим, яке чоловікам, а яке жінкам, бо є «женське, а є мужчинське зілля. Мужчинське не цвіте, а женське з квітками». Деякі трави повинен був рвати тільки сам хворий.

В окремих місцевостях західного Полісся вважали, що збирати лікарські трави можуть лише старі жінки і дівчата-підлітки, тобто «чисті», а молоді жінки («ті, які перуться», «які цвітуть») — ні!

Ой на Івана, ой на Купайла
Ой там дівчина квіти збирала.
Квіточки збирала, віночок сплітала
Та й на синю хвилю повагом пускала.
Ой пливи, віночку, та й по синій хвилі,
До тієї хати, де живе мій милий...

Замовляння дівчини у ніч на Купайла: «Світе мій ясний! Доля моя загадкова та сподівана! Нічка моя Купалова! Я чекаю тебе з нетерпінням. Несеш ти мені омріяні надії про мого найкращого, коханого, судженого. Он він стоїть серед багатьох інших, але єдиний, ставний, зосереджений, гордий. Я сплела віночок з польових квіточок: м’яти, материнки, чебрецю, волошок, підмаренника. Щоб вони оберігали мене і мого судженого від недуг, людських обмов, недобрих зазіхань, чорного людського ока, злого і темного чортів’я».