Світовид
Світовид — бог минулого, сучасного і майбутнього, якому доручено пильнувати, щоб на землі, в небі і в підземнім царстві священноздійснювалися закони добра світла Дажбожого.
Син Дажбога Світовид — бог, якому доручено пильнувати, щоб на небі, на землі і в підземнім царстві священно здійснювалися закони Дажбога. В ім’я минулого, сучасного і майбутнього внуків Дажбога Світовид — Сонце моралі, мудрості, найвищого всебачення, чеснот та вірувань у земній тайні Любові і Краси, Безмежності і Вічності.
Світовид завжди у золотому шоломі із сімома мечами, а восьмий у руці, виїжджає на білому, як і в його батька коні, воювати з темним мороком зла в години ночі. Для демонів ночі він божество жаху, для людей — бог перемоги світла над тьмою. Боїться нечиста сила чотири-голового бога. Коли іноді буває вже так напосяде темною хмарою з усіх сторін, дістає Світовид золотосяйний ріг і сурмить зорю, кличучи богів світлого дня. Вдень Світовид стає невидимим, відпочиває, готується до нових поєдинків.
Своєю чистотою життєдайного сонця великий бог неба і світла став для людини живим втіленням Бога на землі. Та і сама назва бога Світо—вид, означає витязь, що приносить світло.
В ім’я святої трійці—неба, води, землі мужні сини Оріани, озорені Світовидом, охоронені його мечами, звертались до свого світовидця в пору важливих подій та питань, і ніякий цар на землі тоді не міг змінити рішення, яке зійшло на них божественним світлом Дажбога.
На честь бога боротьби з мороком зла наші далекі пращури будували храми та приносили туди дарунки і пожертви. Про один з таких храмів на острові Ругії пише Саксон Граматик. Храм той розділювався на дві частини; посеред будівлі було відокремлене місце на чотирьох колонах. Стеля сяяла малиновою фарбою, а замість стін звисали чудові килимові покриття. Там і стояло зображення Світовида — набагато вище за ріст людини, з чотирма головами, зверненими в чотири сторони світу; з двох сторін мало дві спини і двоє грудей. Борода у Світовида ретельно причесана, волосся підстрижене. В одній руці кумир держав великий ріг, майстерно прикрашений коштовним металом. Кожного року жрець у відповідний день наповнював ріг вином, по ньому віщували благоденство наступного року. В лівій руці Світовид тримав лук, одяг його досягав колін, ноги стояли на голій землі, а підошви входили в землю. Біля статуї лежала кінська збруя і величезний меч, піхва і рукоятка якого були надзвичайно мистецьки оздоблені сріблом. Світовиду відправляли богослужіння у відзначені дні і ворожили про майбутнє. Він був богом земних плодів і богом війни. Йому належала третя частина здобичі, добутої на війні. Для його охорони призначались триста кращих вояків з кіньми і стільки ж стрільців, які воювали в ім’я бога і називалися його військом. Все, що було добуто ними, приносилося в храм, де зберігалося в замкнених скринях і призначених для цього коморах. Усе орійське плем’я, кожний чоловік і кожна ж.інка вважали за честь принести йому пожертви. Навіть заморські царі присилали туди подарунки. В інших святинях Світовида, як і в згаданому вище, крім скарбів, утримувався при храмі білий кінь, якому гриву і хвіст заборонялося завивати. Тільки жрець міг сісти на нього і годувати його. Предки вірили, що на цьому білому коні Світовид приносить на землю світанок і воює з ворогами дня. Це доказували вони тим, що кінь, поставлений в стайні звечора, вранці був весь у піні, ніби після тривалої їзди. Цей священний білий кінь служив для щорічних віщувань. Коли збирались на війну, то перед храмом ставили потрійний ряд списів, устромлених в землю гострими кінцями, по два в кожному ряду. Списи стояли навхрест один до одного. Таким чином усіх списів було шість; відстань від першого ряду до другого була така ж, як від другого до третього. Після урочистої молитви жрець за вуздечко проводив коня через три ряди. Коли кінь, перестрибуючи, піднімав спочатку праву ногу, то це вважалося щасливою ознакою, і навпаки. Наші предки не починали важливу справу (похід чи плавання), не випробувавши стрибок тварини. Були і інші гадання. Жерці брали, приміром, три дощечки, у яких одна сторона була біла, а інша чорна, і кидали. Якщо дві впадуть білою стороною — значило щастя, а коли чорною —нещастя. При храмі Світовида зберігались священні знамена й орли. Ці знамена особливо захищались на полі борні з великою впертістю.
Таким чином, наші пращури вірили в царювання бога Світовида на землі і вважали його покровителем як і в мирні будні, так і на війні. Білий кінь Світовида вказував на лицарське життя бога на землі і на войовничу його приналежність як божества в боротьбі з потойбічним світом.
У 1848 році на Тернопільщині в гірському районі річки Збруч було знайдено триметрову статую з крем’янистого вапняка. На сьогодні встановлено, що Збруцька статуя відтворює верховного бога — Світовида. В центрі статуї зображена трійця богів, яка символізує три світи: небо — світ Прав, землю — світ Яви і пекло — світ Нави. Від трійці доверху висічені зображення чотирьох богів: Велес, Ладо, Мокоша і Дажбог. Завершує богів чотириликий Світовид. Тут можна бачити ріг — символ достатку, чашу — символ гостинності, меча й коня — символ недоторканності земель. Наші далекі пращури вважали себе народом нескореним і непереможним, бо мали такого бога, який об’єднував усе.
Урочистості на вшанування бога Світовида розпочинались із святом Коляди на честь сонця, що народжувалося. В цей час Світовид, уражений на деякий час Чорнобогом, набирається нових сил і починає оживляти довкілля. Аж до Зелених свят наші діди—прадіди здійснювали різні ворожіння і приносили йому жертви. На Зелених святах розпочиналися ігри, улаштовувалися герці, турніри і кінні перегони на честь бога Світовида. Когось із юнаків вибирали Світовидом, який бився кінно із своїми супротивниками. Ці ігрища кінчалися тим, що перевдягнений у темного духа чоловік кланявся непереможеному. При цьому грали музики, люди плескали в долоні, співали пісень, танцювали й веселилися. Дівчата в цей час вибирали найгарнішу поміж себе, прикрашали її різним зіллям, а на голову клали віночок із квітів. Потім водили довкола дівчини хороводи, називаючи її Лелею. Наприкінці свята відбувалось з’єднання найхоробрішого лицаря з красунею, яка символізувала світле майбутнє дітей та внуків великого Роду. Бо ж обоє вони, парубок і дівчина, є кращими із кращих і творитимуть «Славу Світовнду всяку».
15 червня Світовиду співали зажнивні та жниварські пісні. 26 вересня відбувалось всенічне моління по всіх храмах Світовида.
Світанок для орія—хлібороба — то білий кінь Світовида. З добрим серцем і чистою душею іде він з ним сміливо у світлий день, врочисто проторюючи дорогу вічності, яка веде його у зоряне царство духа предків.