Спас

Спас — покровитель та бог врожаю. Приходить до людей тричі. Особливо вшановують другий прихід Спаса, коли відбувається свято врожаю. День земних плодів — так називають це велике свято.

Бог Перун не лише розпоряджається громами та блискавками, але і засіває з неба ниви золотим зерном. Якщо господарі працьовиті і шанують свого бога, то буде їм жито, пшениця, всяка пашниця, бо він, власне, ще і опікун збіжжя та оберігач урожаїв. Коли злаки зібрано, бог Перун перестає навідувати ниви, починає полювати за чортами і дідьками в небі. Ті стараються заховатися від нього у воду, а він її студить. В народі тоді кажуть:

— Пішов Перун водою і тепло повів за собою.

На зміну громовержцю на лани приходить Спас — покровитель та бог врожаю. Завершуючи косовицю, люди на селі причащаються тричі: перший раз — 1 серпня, третій — 16 серпня. Весь цей час зветься іще Спасівським. Особливо вшановують Спаса другого разу —6 серпня, коли називають його Великим Спасом, бо тоді в народі на його честь відбувається свято врожаю. Закінчуючи жниварський сезон, люди на краю ниви залишають жмут незжатого жита та пшениці, який називають по—різному: «борода Перуна», «дідова борода», «людська доля», просто «борода», але найчастіше «Спасова борода».

Знає покровитель урожаю, що саме в цю пору, взявши з кожної копи по колосочку, жниці виробляють «Сніп—Рай», у якому любить так бог Спас поспілкуватися з душами покійників, куди вони приходять, бо саме на Спаса, втретє у весняно—літньому сезоні, після Страсного четверга на Зелених святах поминають мертвих родичів.

Пучечок колосся підв’язують червоною стрічкою, оздоблюють квітками, вершечки надламують, щоб колосся нагадувало старечу бороду. Тією останньою недожатою купиною пошановують щедру ниву, покійників, та доброго опікуна врожаю, який кажуть, а це його тішить, з Вирію приїжджає на козі, і саме тут в останнім снопу, якого так і називають «цапом» або «козою» знаходить свій останній притулок його польовий дух.

Зробивши «бороду», в її підніжжі кладуть окраєць хлібини та дрібок солі, а зерном вим’ятим з кількох колосочків засівають клаптик згмлі подзьовбаний кінчиком серпа. Коли розкидають зерно по ниві, приказують:

Сійся—родися, жито—пшениця, всяка пашниця, краща, ніж торік’

Крім снопа, жниці плетуть вінки, а найповажніший жнець має за честь обв’язати найкращу з—поміж дівчат дівчину перевеслом з житніх колосків та одягти їй вінок.

Ставши в середину дівочого кола, «княгиня» кладе на ліве плече серпа, бере у праву руку цурку, опускає голову. Дівчата починають водити кругом неї хоровод та приспівують:

Спасівчанськими піснями вшановують бога Спаса та щедру ниву, що вродила щедрий врожай. У небо лине молитва до сонця, подяка і до птахів, до тих, що не клювали зерно, та до зоряного духу предків, що допомогли вчасно зібрати врожай.

А біля самого обійстя, заздалегідь винісши до воріт застелений свіжою скатертиною стіл, уже чекають жниварів ті господарі, які раніше повернулися з поля. До землі поклонившись, вони дякують за працю та запрошують до святково прибраної оселі, в якій усі допізна гостюються та веселяться.

У Спасівку за народними віруваннями, як і у Великий піст перед Великоднем, треба так само постити, а тому до приходу Спаса гріх навіть їсти садовину, а от уже після освячення її в ім’я бога врожаю родина врочисто сідає за стіл: їсть яблука з медом, сливи, груші, запиває виноградним або яблуневим вином, — «щоб садовина родила». Але в цей день не вживають картоплі, бо «то великий гріх», а дехто не випускає в поле тварин, «бо гади всюди ходять». В цю пору зникають надокучливі комарі, а в народі кажуть:

— Як прийде Спас, то комарам урветься бас, а як прийде Пречиста — забере їх нечиста.

Сонце тепер повернуло на останній місяць літа, дні покоротшали, а тому ще інше кажуть:

— Прийшов Спас — держи рукавиці про запас.

Першого серпня, коли Перун починає із своїми Спасами холодити воду, народ вельми вшановує бога Маковія, повелителя маку. Недаремно в народі кажуть:

— Нема цвіту цвітнішого від маківочки, нема роду ріднішого від матіночки.

Дехто, щоб відьми не доїли корів та не приносили вроків, обсипає ним обійстя. В давнину, в кожній родині висівали мак, а в цей день освячували квіти, городину та криниці. Бо саме на першого медово—макового Спаса вода має велику живу силу, а кожна рослина, якщо до неї звернутися з гарною промовою, особливо, коли кажуть її юнки або маленькі дітки стане у пригоді і обереже від усякої напасті та додасть здоров’я. Хлопчики і дівчатка робили собі у квітниках букетики, плели віночки, бо саме в цей день дух предків пробуджував у них найбільші почуття поваги до батьків і старших людей, а ще робив їх охайними та чесними. Ненька приказувала до доні, щоб була гарною, як ця квіточка, щоб хлопці любили.

З особливим нетерпінням чекають Спаса пасічники. Всією громадою—братчиною вшановують спасителя за його турботи до бджілок. У кожній родині настає найвідповідальніша робота, коли годилося сукати з воску страсні свічки, Великодневі, громничні, святвечірні, сирітські, вдовині, хрещенсвятські, орданські та для роздачі бідним. Коли вмирає людина, конче в її руках має горіти громнична свічка. Страсна свічка хоронить від грому, а орданська надає дитині розуму й сміливості. Свічка є символом плідності, а тому запалюється на весіллі. З особливою ритуальністю виготовляють свічку—трійцю, яка є оберегом від злих сил та всіляких напастей. Першу свічку роблять на честь Матері—Землі в ім’я Дажбога, другу —всеправедному сонцю, його небу, місяцю та зіркам ясним. Третю —довкіллю Единосущого Господа — всім на добро та пожиток.

З приходом першої Пречистої та третьої пори вшанування Спаса, коли в полі закінчилися всі найосновніші роботи, в народі добре знають, що прийшла не лише пора заготовляти калину та чарівне зело—зілля, а й пора приготувати і все інше на запас бо буде всього: і дощ, і вітер, і холод, і тепло.

Настала пора повертатися Спасу до Вирію. В повітрі все відчутнішим стає подих зими. Тому й мовиться:

— Прийшов Спас—— пішло літо від нас.