Терен, терень, тернь
Терен (терень, тернь) символізує бездомне життя: «Вернись, сину, додомньку, ізмий собі головоньку! — Мене змиють дрібні дощі, а висушить ясне Сонце». У пісні терновими ягодами стали очі дівчини Ганни, яка втопилася:
Не ламайте, люде, по лугам терну,
У лузі терен — Ганнині очі!
В терен і калину перетворюються розлучені закохані. Легенда розповідає: «Один козак утік з своєю милою і ніде не міг повінчатись: куди він не приїздив у село, ніде не заставав дома попа. І став козак на горі терном, а дівчина на долині стала калиною. Вийшли їх матері терну рвати, калини ломати і обидві впізнали своїх дітей» (І.Нечуй-Левицький).
Коли ховали людей, яких підозрювали у зв’язках із нечистою силою (упирів, вурдалаків та ін.), їх проколювали терновими або осиковими кілками, після чого вони вже не могли заподіяти зла. Тереном розпалювали священні вогні:
А там на луках, на барз широких,
Там само ми горить терновий огник,
Кол’ огня ходить широкий танець,
А в танці ходить княгня Іванко:
На головечці сокола носить,
В правій рученці коничка водить,
В лівій рученці гусельки носить.