Урай—Рай

Урай–Рай — бог родючості Матері–Землі, опікун полів та врожаю. Весною сурмить в сурми і все навкруги зеленіє. Також опікун жінок, особливо молодих і дівчат. Оберігає худобину від хвороби та звіра. Покровитель пастухів. Відкриває весною Небесні ворота і випускає росу, яка вважається цілющою для здоров’я.

Бог Перун навесні — грізний бог для нечистої сили. Урай тоді — пастух небесних корів—хмар, котрих бог вітрів Стрибог роздмухує по всьому небу. Коли небесна німфа, богиня Хмара, доїть своїх корівок, то на землю падає дрібний та теплий дощик.

Урай—Рай — бог родючості Землі—Матінки, сторож полів та врожаїв, бджолиного медозбору. Він і поле заорює, він і опікується свійськими та дикими тваринами.

Колись у непримиренній боротьбі бога світла Білобога з злою темрявою Чорнобога Урай—Рай переміг зимові сили та убив многоголового змія — кривдника людей, а тому став символом незгасимого сонця Дажбога. Ось чому його боги прозвали хоробрим воїном, а славні вої—ратаї його іменем стали називати своїх дітей.

Весною Урай—Рай для орія—хлібороба — наче справді рай, бо’він божий ключник, який відмикає Небесні ворота, щоб тепло йшло, та випускає на землю дощ, щоб усе росло, все зеленіло. Щоб:

Коли Леля—Весна вступає у свої права, а худоба проситься на пасовища, тоді, а саме 23 квітня, приїжджає з небес на землю, весь у білому вбранні, білий з себе молодий красень Урай—Рай — світле божество чистого неба. Підперезаний перевеслом—ожиною, до якої прив’язані три сурми: золота, срібна і мідна, він ними сурмить — і все навкруг зеленіє. Недаремно святого Урая називають люди Раєм, бо він для людей — то вічно зелений Вирій, де росте райське Дерево життя, у верхів’ї якого перебувають птахи й душі предків, де спочиває гаряче, благодатне, животворне Сонце.

Чарівна Леля, донька богині Лади, заквітчує землю, Ярило збуджує її, а Урай—Рай по полю ходить, хліб—жито родить, зачаровує ниви від вогню, граду, бурі та буйних вітрів.

Святий Урай—Рай — опікун жінок, особливо молодих, і дівчат. Дівчатам, які моляться до нього, він посилає добрих женихів та робить подружнє життя щасливим. Моляться йому і пастухи. В селі пастух—чередник вважається поважною особою, його вибирають на сході села, а тому він мусить бути чесною та порядною людиною, а ще добрим і ласкавим до худоби. Йому нічого турбуватися ані про їжу, ані про одежу. Всією громадою по черзі селяни годують пастуха й підпасичів. Щось необхідне пастухові з одягу, то його достатньо постачали і сорочками, й онучами в постоли та й постолами. Як і їхній небесний патрон, пастухи теж підперізуються огудиною з ожини, бо то є символ чистого святого неба, що відкривається в спалаху блискавиці Перуна. З такою ужівкою можна йти на широкі пасовища і не боятися вовка. Після богослужіння та жертвоприношень пастух давав присягу бути чесним і відданим у ставленні до своїх обов’язків. Коли на полі отелиться корова, а чи вівця приведе ягня — пастух мусив доглянути новонароджених. Частенько протягом всього весняного часу він приносив в село на руках новонароджені ягнята. Аж до закінчення пасовиська, протягом цілого літа, пастух не мав права стригтися.

Урай—Рай — вовчий пастух, а вовки — то Урая собаки—пси, як і в Лісовика. Тільки Лісовик гонить їх туди, де народи воюють один з другим, і жене їх пугою. Тоді кріпко гримить. А коли навесні сурмить у сурми Урай—Рай, то може нагнати звіра на ловця або відігнати, коли він оточений вовками, — вони враз розбігаються, як ті зимові хмари, що першого весняного грому мають щезнути. Урай—Рай — покровитель ловців.

Урай—Рай оберігає худобину від хвороби та звірів. Що він призначить звірині — те мусить бути, бо те їй призначене і від неї не можна відбирати того.

Урая день — то не тільки свято весни, яке також у цей день святкується. Цей день ще свято пастухів, коли починається новий пастуший рік. Кожна господиня заздалегідь припасає для пастуха на цей день якийсь дар: рушника, полотна кусень, ряденце, бриля, торбу чи що інше, а також щось смачне з їжі — ковбасу, яйця—крашанки, сало, масло, сметану, здобний калач, а чи паляницю. Також пляшчину вишнівки, меду, а чи й горілки. Все гарно загортають у новий рушничок чи в свіжу полотнину.

У ніч на Урая вперше випасають коней, бо вважається, що богатиреві найсильнішого коня виїздить сам покровитель. Для нього смажать на священній росі обрядову яєшню.

Перший вигін худобини на пасовище — велике свято. В цей день дорослі не мали права їсти, не мав такого права й пастух, аж поки не виженуть худобу. В час першого вигону тварин на випас її виганяють та потріпують галузкою верби, свяченої у Вербну неділю, щоб вовк не з’їв, а худоба була сильною і молочною. Наші прапращури знали, що гілка з цього священного дерева боронить тварин від диких звірів і всякої напасти.

День святого Урая—Рая вшановують усією громадою. Люди ідуть в поле «на жита», де спільною молитвою просять у Бога послати їм добрий урожай. Посеред вигону виставляють застелений білою скатертиною стіл із двома відрами води. Тут же розстеляють ряденце для дарів—приносів пастухові. В складі хресного ходу з хлібом—сіллю в поле ідуть хлопці й дівчата з хороводами і танцями, з співами веснянок. Коли процесія робить обхід череди, господар обливає священика, а молодиці — пастуха та підпасичів водою, щоб виворожити дощ для врожаю як хлібів, так і трави, бо вода тоді очищає і сприяє доброму приплоду: щоб телятко привелося і ягнятка щасливо покотилися. Особливу очищаючу силу від усього злого має вогонь, а тому худобу переганяють поміж кількома розкладеними вогнищами чи тліючими головешками. Потім золу розтрушують на сінокосах та посівах на щедрий урожай.

Ще удосвіта господиня підгодовує корівок урочками—квіточками із сіллю та дає свяченого, щоб і багато молока давала, щоб і телятко привела. А щоб відьми не відібрали у корівок молока, проти них підпасичі плетуть у полі віночки з лотаю, а перед тим як гнати череду додому надівають їх на роги.

У ці дні дівчата теж плетуть вінки, але з зеленого жита, а коли йдуть у поле, то кладуть їх на нивки, бо то радість і гарно для Урая і Мати—Земля від того ліпше родить. Часом кладуть зелені віночки собі на голову, щоб голова не боліла. Тут же після обходу полів відбувається багатий обід, що вважається спільним як для щедрих богів, так і для добрих духів. Рештки їжі закопують під межами як зачарування багатого врожаю та відведення граду і вогню. По обіді відбуваються веселі розваги. Цього дня господарі качаються по зелених сходах жита на ниві на всі боки, беручи приклад з корів та коней, щоб жито родило і щоб бути здоровим та дужим, ніяких хвороб не боятися.

Роса на Урая надзвичайно цілюща. Небесний воротар випустив її і для здоров’я, і для краси. Недаремно дівчата до схід сонця умиваються цілющою росою. В одній з пісень Урай—Рай проказує своїй матері для чого це він робить:

Роса святого Урая—Рая надає здоров’я і худобі, яка цього дня вперше виганяється на пашу в череду, а тому відьма і ніяка інша зла сила не може нашкодити скотині.

День збирання роси кілька сусідніх родин домовляються зустрічати заздалегідь. Усі святочно одягаються, та до сходу сонця збираються в одній із осель, де готують сніданок. Як тільки прокидається Панна—Зоря, господиня говорить:

— Пора вже йти, бо сонце дає відтінки.

Бо і справді, тоді в сонця Дажбога менше золота, зате більше срібла, смарагдового блиску. А перла — то його небесний дощ—роса, що падає на зорі на землю з відчинених Небесних воріт, щоб росло все і набиралося сили.

Дорогою у поле годилося йти попарно — чоловік і жінка, хлопчик і дівчинка. Не можна розмовляти, а колись хтось трапиться, то привітатись . можна лише кивком голови. Прийшовши на ниву, розстеляють білу скатертину, виставляють сніданок та простеляють рушничок з хлібом—сіллю. Господар запрошує присутніх тричі обійти ниву, а після молитви починають всі долонями збирати з озимини в посудину росу. Ця роса в домі зберігається цілий рік та ставиться на покуті, бо має чудодійні лікувальні властивості. На покуті цілий божий день має горіти запалена ще вдосвіта господарем на честь Урая—Рая свічка або лампадка.

Навесні син Божий відімкнув небо на дощ—росу, щоб на землі густим і повнозеленим вродило жито і пшениця. А тому в народі в цей день кажуть: «З роси вам!»