Шум Шумлячий

Шум — бог лісу та лісового шуму. Стародавня назва лісу, а ще давніша — Шумлячий.

З того часу, як стоїть світ, у лісі панують різні лісовики, водяться небезпечні звірі, гадюки, птахи, а ще всякі страхіття, які й досі живуть у віруваннях нашого народу.

Уся лісова звірина послушна лісовикам, бо вони пасуть вовків. Лісове царство завжди викликає страх, бо поруч з добрими духами там живуть і лихі. В лісі не можна голосно перегукуватися, бо тоді вони можуть заманити людину у непрохідні нетрі. Особливо лякає густий, темний ліс із його дрімливою тишою, повною звуків, пташиного співу, лісового шуму. Шумлячий любить, коли лісова сила проводить по лісах танці та веселощі.

У давнину ліс називали Шумом, а ще давніш Шумлячим. Шум—Шумлячий — бог лісу та лісового шуму. Великий та привітний, багатий, часом безконечний та загадковий. Шум — ліс із своїми таємницями та принадами іноді буває страшним і небезпечним. Особливо Шумлячий вельми сердитий тоді, коли б’ються лісовики між собою. Тоді здіймає він бурю і ламає віковічні дерева.

У ліс тікає вовкулака—перевертень—людина. В лісі живуть велетні—вирвидуби, там дерева і зело гомонять межи собою, із птахами і з людьми. Коли хочуть рубати дерево, то іноді воно говорить людською мовою. Про ліс та його мешканців складено дуже багато казок, легенд, пісень, приказок. Коли неродючому дереву на Різдво погрожують зрубати, воно, налякавшись, починає знову родити, а коли вже зовсім перестає приносити плоди, то його ритуальне перев’язують перевеслом. Таке дерево втрачає свою силу. В дуплі сухої верби чи груші мешкає нечиста сила. Неспроста в народі кажуть: «Влюбився, як чорт у суху вербу.»

Посеред шум—лісу росте дерево Нави і своїми вітами сягає оселі богів. З землі до неба по цьому дереву бігає білка й приносить Богові звістки від землі. З—під коріння його б’ють золоте і срібне джерела, на ньому ростуть золоті яблука, а з листя падає цілюща і запашна роса.

Добрі сили допомагають людині, лихі лякають, а інколи й «пожирають» її. Вночі лихі сили, (а то погукання сов, скріпіння дерев, лісовий шум—гомін) кричать на всі голоси. В шумлячому лісі на життя людини чигають різні звірі—хижаки.

Люди в лісі «дерли» мед від диких бджіл, добували хутро—одяг із звірини. Ліс давав дерево для будівництва хат та храмів, з нього робили посуд та різне причандалля. В спеку ліс зберігав вогкість і воду та був місцем відпочинку й прожитку. Там збирали цілюще та чарівне зілля та добували м’ясо з дичини. Той харч давався не без труднощів, а тому в наших прародителів були Священні гаї, куди приходили вони молитися та приносити жертви своїм богам. У тих Священних гаях «водили» й «грали» веснянки—гаївки, бо там бог Шум промовляв до них своїм шумом.

Пробуджується Шум—гомін від зимової сплячки ранньою весною, коли ось—ось прилетить на крилах чарівна Леля і почне на всі боки сонця благословляти небо. Як тільки бог Шум зачує дзвінку зеленосвятську закличну пісню: «Шум... Шум... Шум... А в нашого Шума зеленая шуба... Ой, дівки—парубки, зеленая шуба... Йдім, дівчата, Шума заплітати...», враз умилостивлює та зачаровує своїм привітним шумом молодечі пари. Могутнього бога дівчата викликають веснянками—гаївками, що мають назву «Шум»:

Цими та іншими феєрично—магічними веснянками юнки пробуджують Шумлячого, щоб розвивався в зелені, набирався весняно—літньої сили, щоб приносив радість і відганяв усе лихе. Утворивши коло, бралися дівчата за руки: то опускали їх, то піднімали до гори — творячи щось подібне до колихання дерев. Коли опускали руки донизу, починали неймовірно жваво танцювати. У цей час «налітали» парубки, кожен хапав свою юнку і утворювався безмежно веселий танець.

«Жучок» — ще одна веснянка—гаївка, яка чарує Шумлячого, розбуджує для Шуму—лісу перших весняних жучків, щоб теж розвивався ліс, щоб скоріше приходила весна, а з нею милий; приходило сонце, тепло й добробут. Тоді дівчата стають парами, беруться за руки в перехрестя, утворюють своєрідний міст—дорогу, на який підсаджують мале хлоп’я і співають: «Грай, жучку, грай, грай чорний, грай, бо в нас такий тепер край...» Дівчата, по руках яких пройшов «жучок», перебігають наперед і знову включаються у безконечний живий міст. При цьому наслідують гудіння жуків та шум лісу: жу—шу—шу—шу.

У лісі, обов’язково десь біля озера чи річки, відбувалися великі богослужіння, проводились очищення водою і вогнем, поривання—умикання дівчат — парування. Туди виряджали вони своїх душ—покійників, відтіля й зустрічали їх для проводів на ниви. Ось чому на Зелені свята до хат вносять лісові дерева, а весілля не може бути без «родовидного» священного гільця. У дереві «обитають» душі небіжчиків дідів—прадідів, а всі душі святі... Сам дід—Ладо приходить тоді до господарів разом з іншими добрими духами. Окрім духів—душ, лада—опікунів роду і родини, у шумлячому лісі живуть й неприкаяні душі.

Покійників хоронили також у лісі. Ось чому, окрім принесення жертв деревам, а то переважно був живий півень, побутував звичай садити на могилах покійників дерева: на могилі хлопця чи дівчини —калину, на могилі чоловіків — грушу, а на могилі жінок — яблуньки.

У шумлячому лісі на Купала дівчата й хлопці знаходять кожен свою «вогненну квітку людського щастя». В лісі збірають цілюще та чарівне зело, займаються ловами. Шумлячий — бог благодійний, прикривав своїм шум—лісом людину в часи небезпеки чи ворожого нападу. Ось тому навесні люди усім селом ходили священними процесіями вшановувати Шума. Свято Шума відзначається 25 березня в день пробудження Матері—Землі від зимового сну. Тоді люди по усіх—усюдах зустрічають Лелю—Весну та прихід сонця Ярила, розкладають багаття і стрибають через вогонь, кидають у річку жертовний хліб і випускають на волю птахів.

Окремі дерева в наших предків відрізнялися від інших і стали оберегами. Так виник культ дерева, культ лісу. Для таких дерев відводилися окремі місця, Священні гаї, де не можна було навіть зламати гілочку, адже ці ліси й гаї вважалися житлом богів на землі. Біля кожного храму теж росли священні дерева. Обов’язково в таких місцях мала протікати річка або струмок. Вважалося, що боги й духи живуть у кронах дерев та в цілющих водах джерел. Такими священними деревами переважно були дуб, ясен, береза, тополя, верба, липа, вишня. Коли потрібно було рубати таке дерево на будову храму, а чи на священні вогнища, то це робилося за дозволом тільки волхвів та з особливими ритуалами. Дерево, якому судився довгий вік, стає священним.

Дуб — особливо священне дерево у наших предків. В ньому втілено світове дерево—Прадуб, який росте у Вирії й плодоносить молодильні яблука, які дають безсмертя богам. На вершечку Прадуба в золотому гнізді живе Сокіл-род. Дуб — дерево Перуна, бога блискавки і грому, його шанують за міцність, красу, довговічність, а тому його можна було зрубати лише за дозволом волхвів. Вік дубу —більше тисячу років. У ньому живуть душі хоробрих воїв—ратаїв. Дуб — дерево замовлянь, у нього наймогутніша влада над лихими силами. До нього кожен може йти за здоров’ям. Притулившись потилецею до стовбура та притиснувши долоні, потрібно постояти хвильку, тоді відчується приплив життєвих сил.

Береза — символ чистоти, дівочої ніжності; виросла, за легендою з дівчини, яка, незважаючи на застереження родичів, хотіла перейти річку через кладку і впала у воду. Магія впливу у неї менш відчутна, ніж у дуба. Як з дубом пов’язують синів, так з березою пов’язані дочки. Березу вшановують на Купала, вона також є оберегом від злих духів, тому її часто садять біля хати. Волхви забороняли вирубати березу, надто молоді дерева. Кора берези, береста, використовувалась для написання колись так званих «берестяних грамот».

Сосна — благословенне богами дерево, а тому вічно зелене й радісно шумить. Соснові шишки випікають на весіллі, бо вони стали символом родючості та плодючості.

Яблуня — серединне дерево, пара дубові, але «молодша», пам’ятає ще ті прадавні часи, коли виростало Дерево життя. За свою плодючість (одне дерево своїми кореневими відростками і насінням плодів може породити цілий яблуневий гай) стало символом родючості і кохання. Насіння яблуні трипільці використовували в орнаменті на своєму посуді. Із сушених яблук і груш варили узвар, який був обрядовим напоєм на Святій Вечері. Лісовими яблуками любили ласувати ведмідь та дикі кабани. Яблуня — дерево замовлянь. В одному замовлянні так говориться про неї: «А в полі море, а в тім морі золотий камінь, а на тому камені золота яблуня, а на тій яблуні цар Гадюн сидить. Ти, цар Гадюн, склич свій гад лісовий, луговий, степовий, водяний, гноєний, погрібний, загатній, хатній! Через море калиновий міст, а під тим мостом Дубіян стоїть, а під тим Дубіяном гадина Яселуха лежить. Ти, гадина Яселуха, склич свій гад та вийми зуб до землі од жовтої кості, од білого тіла народженого, хрещеного раба Божого Івана».

Груша — священне дерево, разом з дубом і яблунею посідає чільне місце у будові Світового Дерева, але в порівнянні з яблунею (»світлою» і «денною») вона «колюча», а тому символізує «темний» і «нічний» бік світотворення. Лікувальні властивості груші, як і в яблуні, відомі ще із сивої давнини.

Ясен — чоловіче дерево, символ війни. Його деревину використовували для озброєння воїнів. Гілку ясена посилали ворогові, що знаменувало початок війни або попередження.

Липа відвертає прокляття, що їх посилають чоловікам жінки. Приймає ці прокляття на себе, а тому на липі і буває більше всього наростів, які є нечим іншим, як жіночими прокляттями.

Вишня порівнюється з красою дівчини, її молодістю. За повір’ям, коли хвору дитину проймали крізь розколоту зумисне вишню, яку потім зв’язували, щоб зрослась, то така дитина видужає. Вишня в наших предків присвячувалась найвищим божествам. Дівчата з метою гадання про заміжжя пересаджували молоденькі вишеньки в діжку із землею і ставили її в теплій хаті. Якщо до Нового року вишня зацвітала, то це віщувало щасливу долю.

Верба — символ не тільки Світового Дерева, а і надзвичайної життєздатності, бо має здатність розвиватися без коріння. Вербовою гілкою відшукували воду перш ніж копати криницю. Саме цим деревом обсаджували колодязі, бо вважалось, що воно оберігає джерелицю. Біля верб люблять селитися добрі духи вод, опікуни людського роду. Вважалося, що вночі перед великими святами з’являються лихі сили, які насилають на людей та тварин різні хвороби й особливо люблять ті місця, де немає верб. Відваром вербового гілля користуються знахарі для «склеювання» ран. Про вербу кажуть: «Де верба, там і вода, де вода, там і верба». Цвітіння верби для людей то радість—зустріч Лелі—Весни.

У скрутну хвилину приходили кожен до свого дерева «прихилитися». Дуже добре впливає на людей спілкування з каштаном. Осика й тополя забирають лиху енергію. Наведемо зелений гороскоп, яким користувалися наші предки:

Слива — 1—Ю березня; 3—12 вересня.

Ліщина — 21—31 березня; 24 вересня — 3 жовтня.

Горобина — 1—10 квітня; 4—12 жовтня.

Клен — 11—20 квітня; 14—23 жовтня.

Волоський горіх — 21—30 квітня; 24 жовтня — 11 листопада.

Тополя — 1—14 травня; 5—13 серпня.

Каштан — 15—24 травня; 12—21 листопада.

Ясен — 25 травня — 3 червня; 22 листопада — 1 грудня.

Яблуня — 25 червня — 4 липня; 23 грудня — 1 січня.

Береза — 24 червня.

Бук — 22 грудня.

Ялиця — 2—11 січня; 5—14 липня.

В’яз — 12—24 січня; 15—25 липня.

Кипарис — 25 січня — 3 лютого; 26 липня — 4 серпня.

Кедр — 9—18 лютого; 14—23 серпня.

Сосна — 19—28 лютого; 24 серпня — 2 вересня.

На осиці наші предки вішали вбиту змію, аби вона не ожила. Для того, щоб зла відьма, а чи упир не вилізли із могили, над ними забивають осиковий кілок. Осикою лікують від пропасниці, хворого прив’язують до осики й просять її забрати хворобу, бо «осиці в самий раз трястися».

Горіх. За віруваннями бог Перун навесні розлускав два горішки. З одного випав дощ, що став річкою, з другого вдарила блискавка, а від лущення стався грім. За повір’ям двійник—горішок приносить щастя й багатство, а тому його зберігали в скрині.

Тополя, її цілющі властивості використовують бджоли для виготовлення прополісу. Біля цих дерев людина відчуває полегкість, бо вони очищують повітря від шкідливих духів. Під тополею запахуще повітря. Там, де відбувалися народні зібрання, також росли тополі. Вони стоять на сторожі людських доль і є найбільш вражаючим символом жінки. Свято тополі відзначалося наприкінці весни. Тоді дівчата обирали найстрункішу поміж себе, підв’язували угору над головою їй руки до палиці, навішували там хустки, стрічки, намисто і водили селом, полем, лугом і співали пісень. Гілки тополі разом з гілками інших дерев втикали у ворота перед Зеленими святами, щоб відігнати відьом. У котрій хаті народжувалася дівчинка то на видному місці біля обійстя садили молоденьке деревце тополі. На Купала дівчата також водили тополю.

Клен — дерево бога денного світла Полеля. Явір, побратим клена, вважається символом смутку. Дерево клена переважно використовується для виготовлення музичних інструментів: сопілок, гуслів, скрипок. На кленових листях добрі випікаються паляниці, коли їх саджати в піч на кленовій лопаті.

Ліс—шум — святиня богів. Як криниці, ставки, річки не можна бруднити, бо в них цілющий Божий дар, даний людям і всьому живому, так і в лісі не можна смітити. Ось тому орій назавжди полюбив красу Шумлячого. Ліс—Шум завжди манив його своєю безмежною таємницею, своїм дивошумом могутніх віковічних дерев. Перед ним він падав ниць, як перед Господом—Всебогом, бо в ньому дух безсмертних богів та віра пращурів—прародителів. А перед ними орій завжди в молитві. Через те з віками він і сам став могутнім, як той тисячолітній дуб, як прадавнє Дерево життя, бо то є Вічність.