☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Ірина Кімакович ☼ Фольклорний анекдот як жанр

Принципи систематизації анекдоту

У фундаментальних збірниках фольклорної прози ХІХ ст. анекдоти хаотично вміщувались поряд із побутовими казками, легендами, переказами, народними оповіданнями, прислів’ями, відповідно до класифікації, розробленної Південно-Західним відділом Російського географічного товариства в Києві (1873 — 1876 рр.). Іноді укладачі намагались удосконалити класифікацію, розподіляючи матеріал то за тематичними, то за жанровими ознаками, то за хронологією записів та за репертуарами носіїв народної традиції.

Відсутність чіткої жанрової класифікації значно ускладнює ідентифікацію текстів анекдотів; зміни в системі фольклорної прози привели до вичленення найпродуктивнішого зразка поетики та форми — композиційно завершеного діалогу. Проте ще століття тому анекдотами називали тексти з різноманітнішими поетичними та формальними ознаками.

У збірнику «Галицько-руські анекдоти» В. Гнатюк розподіляє матеріал на три розділи. Перший складається з 9 груп: «Селяне (мужики) (А. Мужчини («Хлопи»), Б. Женщини («Баби»)», «Слуги», «Жебраки», «Каліки», «Злодії», «Ремісники», «Школярі», «Попи», «Пани». У другому розділі «Ріжні народи» матеріал розподіляється за рубриками: «Русини (А. Бойки, Б. Гуцули)», «Поляки», «Москалі», «Чехи», «Німці», «Жиди» та «Цигани». У третьому розділі вміщено історичні анекдоти, нісенітниці («мінхгавзіяди»), каламбури та анекдоти про дурнів. Як бачимо, класифікація В. Гнатюка побудована за тематичним принципом 358.

Разом з тим, зауважимо, що систематизація текстів за тематичним принципом має істотні вади, оскільки існують тексти, ідентичні за розвитком дії, героями яких є персонажі з різними іменами чи соціальними статусами. Це зауваження дуже істотне, адже при укладанні збірника традиційних анекдотів необхідно якимось чином систематизувати матеріал. Очевидно, потрібно подавати перехресні посилання. До того ж потрібно відбирати матеріал не лише з позицій сучасного розуміння рамок жанру, але й так, щоб показати його еволюцію, і таким чином відобразити історичний рух традиції.

Таким чином, у процесі збирання та публікації матеріалу дослідники сформували кілька класифікацій. Найчастіше анекдоти групуються за тематичним принципом (про селян, панів, ремісників, попів, школярів, наймитів, жебраків і т. п.). Часто окремо виділяють і анекдоти про різні народи, про хитрунів та дурнів, про родинні стосунки. Проте, як зазначалося вище, їх героями виступають селяни, пани, цигани і т. п. Тим-то такий поділ є не виправданим тощо.

Вчені пропонують класифікувати анекдоти так, як побутову казку, за типами сюжетів: про важкі завдання, про долю, про розлуку та зустріч, про одурених і т. п. 359. Констатуючи необхідність визначення тематичних груп типів сюжетів (як-от: про важкі завдання, про брехунів і одурених і т. п.), вчені відзначають, що класифікації за тематичним принципом (про дурнів, поганих дружин, про спритних і розумних відгадників і т. п.) та за типами сюжетів повинні збігатися 360.

М. Андреєв в «Указателе сказочных сюжетов по системе А. Аарне» 361 виділив фабульні та безфабульні анекдоти 362. Обидві групи в свою чергу дослідник систематизує так:

1) анекдоти, пов’язані з певними соціальними категоріями (наприклад, про панів, про попів, про солдатів, про жебраків, про злодіїв і т. п.);

2) анекдоти національного і місцевого характеру (наприклад, про циганів, про євреїв, про «литвинів» (білорусів), про пошехонців та ін.);

3) анекдоти політичного й «історичного» характеру (пов’язані з певними особами);

4) анекдоти про подружні взаємини (чоловік і жінка, батьки й діти та т. п.);

5) анекдоти, так би мовити, психологічного характеру — про дурнів і хитрунів. У ролі дурнів і хитрунів можуть виступати то чоловіки, то жінки. Тому остання група поділена на «чоловічі» та «жіночі» анекдоти.

Ю. Юдін запропонував тематичну класифікацію побутових казок, яка, на жаль, не може бути використана при аналізі тематичних груп анекдотів:

1. Про дурнів і блазнів.

2. Про хитрого і спритного злодія.

3. Про подружні стосунки.

4. Про хазяїна і робітника.

5. Про попів.

6. Про суди і суддів.

7. Про одуреного чорта 363.

Так, серед анекдотів, які належать до першої групи «Про дурнів і блазнів» зустрічатимуться і ті, які належать до другої групи «Про хитрого і спритного злодія» та третьої «Про подружні стосунки». Разом з тим дурнем чи блазнем в анекдоті може виступати і хазяїн, і робітник, і піп, і суддя, і чорт. Так само вони можуть виступати і як хитруни, і як мудреці, і як злодії. До того ж в анекдоті часто мудреці є блазнями, і навпаки, тобто розмежувати персонажів не можна і за розумовими якостями. За такої ситуації, очевидно, слід виділити дві групи анекдотів: про хитрунів і про дурнів, в межах яких і систематизувати матеріал за статусовими ознаками персонажів.

Цінними для систематизації анекдотів є покажчики сюжетів. Проте існуючі покажчики А. Аарне, Аарне-Томпсона, М. Андреєва і СУС фіксують здебільшого не анекдоти, а анекдотичні сюжетні типи, які можуть бути реалізовані як різні фольклорні жанри. При цьому упорядники покажчиків надзвичайно поширили рамки жанру казки, не відзначивши можливості функціонування однакового сюжету в межах різних жанрів. Тому покажчики можуть використовуватися на практиці як довідкові видання бібліографічного плану лише з певними застереженнями, оскільки їхні класифікаційні засади для сучасної науки вже не є задовільними.

Класифікації за структурою сюжетів та за функціями персонажів слугуватимуть нам як робочі в ході нашого аналізу.

У СУС, покажчику, укладеному за системою Аарне-Томпсона, розділ «Анекдот» складається із 15 підрозділів:

1200 — 1349. Про дурнів і простаків (пошехонців).

1350 — 1379. Про подружжя.

1380 — 1404. Про дурних дружин і господарок.

1405 — 1429. Про злих, лінивих, хитрих дружин і їхніх чоловіків.

1430 — 1439. Про дурні подружні пари.

1440 — 1449. Про жінок (дівчат).

1450 — 1474. Про наречених.

1475 — 1499. Про дівок-перестарків.

1500 — 1524. Інші анекдоти про жінок.

1525 — 1639. Про хитрих і спритних людей.

1640 — 1674. Щастя ненароком.

1675 — 1724. Про дурнів.

1725 — 1850. Про попів.

1851 — 1874. Анекдоти про інших дурних людей.

2000 — і далі. Різні доповнення до анекдотів.

Підрозділ «Нісенітниці» (1875 — 1999) теж містить анекдотичні сюжети.

При називанні розділів СУС, у межах яких групувались анекдотичні сюжети побутових казок і сюжети анекдотів, збережено класифікацію, запропоновану С. Томпсоном. За тематичними ознаками виділені сюжети про дурнів, про хитрих і спритних людей, про шлюбні й родинні стосунки, про суди та суддів та ін. тощо. Традиційним є поділ за статусами персонажів: про дурних і мудрих, про хитрунів і одурених, про багачів і бідняків, про суддів і злодіїв, про жінку й чоловіка. Проте всі сюжетні утворення логічно зводяться до двох основних типів — про дурість і про хитрість, що, зрештою, властиво й побутовій казці, а не лише анекдотам.

Оскільки досконалої класифікації не запропоновано, пошук класифікації структурно-тематичного типу видавався найкращим шляхом розв’язання проблеми: поділяємо анекдоти за структурою текстів на фабульні та безфабульні ; в межах цих груп виділяємо найпоширеніші сюжетні типи : про дурнів і про хитрунів; а в межах груп про дурнів і хитрунів визначаємо тематичні підгрупи (про родинні стосунки, про подружнє життя, про служителів церкви, про суддів і т. п.) тощо.

Ми свідомі того, що такий поділ досить умовний, проте це викликано складністю та багатоманітністю описуваного явища.

Зауважимо також, якщо застосувати до аналізу анекдотів спостереження, зроблені щодо прислів’їв 364, то неважко помітити, що анекдот, як і прислів’я, може трактуватися в прямому й переносному значенні, тому в залежності від того, який із цих змістових планів взято за основу, текст може бути віднесеним до тієї чи іншої тематичної групи. Варіантна палітра творів із такими сюжетами засвідчує правильність такого спостереження. Крім того, сюжетний репертуар анекдотів надзвичайно розмаїтий і включає до свого складу також сюжети про тварин, які за змістовими та формальними характеристиками та особливостями функціонування є анекдотами. Це підтверджується наявністю різних варіантів, де героями виступають то тварини, то міфологічні істоти, то люди, що зайвий раз свідчить про плідність пропонованого поділу.

* * *

Традиційні анекдоти в переважній більшості відображають щоденні побутові проблеми, які виникали здебільшого в селянському середовищі, тому поза нашою увагою значною мірою залишається традиційний літературний анекдот та міська традиція (як усна, так і писемна).

Оцінювати весь репертуар кінця XIX — поч. XX ст. важко, спираючись лише на публікації цього періоду та на дані покажчиків, тому що кількість публікацій, очевидно, не завжди є мірилом активності побутування певних традиційних сюжетів.

У свою чергу популярність друкованих збірників залежала від «соціального замовлення» на певні теми та ідеї, що вимагало добору певного матеріалу при його публікації. З іншого боку, саме опубліковані тексти анекдотів активно й швидко поширювалися по всій Україні. Строго кажучи, об’єктивно можна твердити лише про активність записів певних анекдотів, а не про їхню поширеність і популярність. Зрештою, це саме явище ми спостерігаємо і сьогодні, оцінюючи сучасний стан репертуару у сфері сміхової традиції (зокрема побутового й політичного анекдоту). Соціальні та естетичні орієнтації, які змінювались у залежності від політичних віянь, та самоцензура спонукали збирачів і редакторів до упередженого фіксування текстів та їхнього відбору. Значна частина анекдотів залишилася поза їхньою увагою.

Найпоказовішими є архівні джерела, проте своєрідна збирацька орієнтація й тут відобразилась на повноті фіксації репертуару анекдотів.

На оцінку стану як сучасного, так і попередніх часових «зрізів» традиції в її реальному функціонуванні впливають ці істотні обмеження.

Аналізуючи сюжетний склад традиційного анекдоту, ми орієнтувались на дані АТ і СУС. Проте специфіка національного сюжетного репертуару в лоні міжнародної оповідальної традиції відображена частково, оскільки покажчики сюжетів фіксують тільки ті традиційні сюжети чи мотиви, які відтворені принаймні у декількох варіантах. Величезна кількість традиційних сюжетів, що активно побутують і частково репрезентовані в рукописних колекціях, не внесена до покажчиків. Ці непроіндексовані сюжети істотно доповнюють уявлення про українську анекдотичну традицію. Наше завдання полягає у спробі дати характеристику загальнонаціонального репертуару анекдотів, виходячи з максимальної кількості друкованих та архівних джерел.

Зазначимо, що часто один і той самий сюжетний тип може мати різні варіантні маніфестації (наприклад, казка про тварин, чарівна казка, новелістична казка, анекдот). Ця особливість відтворена покажчиками й нерідко призводить до непослідовності, коли близькі чи тотожні сюжетні типи фіксуються декілька раз у різних розділах покажчиків. Так, сюжети АТ 51 *** (Лисиця-суддя), АТ 518 (Ошукані чорти ((лісовики)), АТ 926 D (Суддя привласнює предмет суперечки), частково й АТ 1533 (Поділ гусака) за аналізу їхньої структури й семантики виявляють багато спільного, проте віднесені до різних тематичних груп.

Анекдоти про тварин

Сюжетам про тварин властиві два універсальні типи персонажів — дурні та хитрі тварини. Так, миша одурює кота (СУС — 113 Д * (Миша йде на весілля)), лисиця пошиває в дурні вовка (АТ 47 А (Лисиця прив’язує вовка до коня, а то й усіх звірів), АТ 20 А (Звірі в ямі)). Останній сюжет нині популярний як анекдот про представників різних національностей, які сидять разом в ямі.

Традиційний тип дурня відтворено, зокрема, в сюжетних типах АТ 34 А (Собака (лис) і відображення м’яса у воді), СУС — 34 * (Масло в ставку), АТ 92 (Лев пірнає за власним відображенням). У сюжетах такого типу часто діють і люди, наприклад, у сюжетах АТ 1168 А (Чорт і дзеркало), АТ 1336 (Тварина (людина) пірнає за сиром), АТ 1383 (Жінка (чоловік) не впізнає себе), АТ 1681 (Невдачі) та ін.

Тексти із сюжетами про тварин (СУС — 70 С * (Лев злякався крику жаби), СУС — 163 А * (Ведмідь відганяє мух від господаря), СУС — 183 А * (Хоробрий заєць), СУС — 207 В * (Про що думає кінь), СУС — 223 А * (Орел і кури), СУС — 225 * (Гуска й риба), СУС — 257 * (Карась і окунь) та ін.) часто кваліфікують як байки, проте їхня поетика та спосіб побутування в традиції переконливо доводять, що вони є органічною складовою репертуару традиційних анекдотів.

Анекдотичні сюжети, дійовими особами яких є тварини, в покажчиках розглядаються у розділі казок про тварин (СУС — 112 В * (Розмова двох мишей), АТ 137 (Брудна свиня та чиста риба), СУС — 141 * (Кінь і вовк), АТ 165 А * (Скарги вовка), СУС — 216 * (Кінь незадоволений своєю зовнішністю), СУС — 282 В ** («Ми орали») та ін.) тощо.

Анекдоти про дурнів

Традиційний анекдот, як і побутова казка, має два основні типи персонажів — дурня та фігляра. Ми вирізняємо сюжети про дурнів та блазнів на підставі того, що хитрий герой виступає суперником дурня, якого «сам собі робить». Часто риси обох типів виявляються в образі блазня (рос. «дуракошута») 365. Образи блазнів засвідчені в сюжетах СУС — 790 В *** (Музика і Христос), АТ 921 D (Фатальна постіль), СУС — 1570 А ** (Господиня пропонує з’їсти цілу миску супу), АТ 1691 В * (Надто багато правди) та ін.

Дурні відображені й у сюжетах АТ 1262 * (Ксьондз плює в гарячий суп), СУС — 1311 А * (Лякає злодія), AT 1313 A (Дурень серйозно сприймає пророкування смерті), СУС — 1320 А * (Бабу б’ють, а вона думає, що її сповідають), АТ 1339 С (Чоловік, який нічого не знає про каву), СУС — 1634 В ** (Мужик пригощає попа дьогтем), СУС — 1698 С ** (Чоловік тричі обходить хату з кутею) та ін.

Дурень у анекдотах діє за законами своєї логіки, протиставляючи себе світу унормованих стосунків. «Здійснювати дурні вчинки та потрапляти в смішні й безглузді ситуації стає для нього свого роду професією. Герой ніби знаходиться поза звичайними для його стану соціальними й побутовими стосунками. Він стає дурнем за покликанням... поза реальними зв’язками з оточуючими людьми» 366.

Більшість сюжетів про дурнів частіше виступають як складові казки, виявляючи сильну тенденцію до об’єднання в ланцюгові композиції, хоча, за нашими спостереженнями, саме такі сюжети мають найбільше потенцій до реалізації як самостійні твори. Зокрема, серед традиційних сюжетних типів про дурнів найпопулярніші такі: АТ 1200 (Дурні сіють сіль), АТ 1204 ** (Намагаються доїти курей), СУС — 1204 А ** (Дурень купляє на копійку хрону) 367, СУС — 1221 С * (Драбину вкорочують), АТ 1225 (Дурень без голови), АТ 1228 (Дурні стріляють з рушниці), АТ 1250 (Дістають воду з криниці), АТ 1281 А (Знищують теля), АТ 1287 (Не можуть порахуватися), АТ 1288 * (Не мої ноги, мої були в чоботах) 368, АТ 1289 (Кожен хоче спати всередині), АТ 1293 В * (Прив’язаний до колоди перевертається у воді) та ін.

Водночас частина сюжетів, відомих в міжнародній традиції, і зокрема в східнослов’янській, в українському сюжетному репертуарі відсутня (чи не зафіксована). Так, в українській традиції не зафіксовані відомі росіянам такі анекдотичні типи про дурнів: СУС — 1205 * (Хочуть посадити корову на сідало), СУС — 1210 А * (Намагаються на канатах перетягнути церкву), СУС — 1241 ** (Звалюють церкву), АТ 1275 (Дурні ставлять сани голоблями туди, куди їдуть), АТ 1276 (Гребуть у різні боки), СУС — 1687 *** (Несолений кисіль), СУС — 1743 *** (Стара сповідається) та ін.

Відомі міжнародній традиції, проте серед східних слов’ян зафіксовані тільки серед українців, анекдотичні сюжетні типи: АТ 1735 А * (Хлопчик співає не ту пісню), АТ 1811 А (Обітниця не пити) та ін. тощо.

Анекдоти про хитрунів

Дурню в анекдотах, як правило, протистоїть хитрун, фігляр чи злодій 369. Нам видається доцільним скористатися спостереженнями вчених щодо функцій злодія в різних жанрах народної творчості. «Казковий шахрай, він же мудрець і пустун-дотепник, чи «...» трікстер, — один із найбільш живих і улюблених фольклорних персонажів. Важко знайти сюжет, в якому в тій чи інший формі не містилося би кумедної чи серйозної, злої чи доброї, сумної чи веселої шахрайської витівки» 370. Злодій, який діє в анекдотах, не має істотних відмінностей від його казкового двійника.

Дурисвіти ошукують всіх, одурюють талановито й майстерно. Ці фіглярі 1 зображені в сюжетах СУС — 1544 D * (Хитрий зять), СУС — 1544 Е * («Півбіди»), АТ 1533 (Поділ гусака), АТ 1543 («99 я не візьму»), СУС — 1543 В ** (Голодний гість), АТ 1560 («Нібито їжа, нібито робота»), СУС — 1570 *** (Хитрун домагається частування), СУС — 1675 А (Чоловік береться навчити віслюка говорити), СУС — 1695 * (Квачі (помазок) в дьогтярниці), АТ 1800 (Краде тільки трошки), СУС — 1804 А * (Хитрун діє так, як піп), АТ 1920 («Мені ніколи») та ін.

Хитрість найчастіше виявляється через злодійкуватість, яка часто зумовлюється не прагненням збагатитись, а бажанням висміяти тих, хто володіє багатством. Традиція звеличення хитрого злодія криється в дуже давніх уявленнях, згідно з якими засуджується не крадіжка, а невміння її маскувати, тому злодійство як особлива ідеологічна форма протесту здійснюється задля блазенського осміяння світу, в якому панує багатство й бідність 371.

Більшість сюжетів, у яких діє хитрий злодій, маніфестуються то як складові побутової казки, то як фабульні анекдоти: СУС — 1525 L ** (Троє злодіїв крадуть по-різному), АТ 1525 М * (Крадіжка сала), СУС — 1525 N ** (Голодний злодій), СУС — 1525 N **** (Вкрали чоботи), СУС — 1526 А ** (Господар просить Бога очистити його душу), АТ 1542 II (Жарти вдома залишив), АТ 1634 Е * (Хитрий злодій в саду), АТ 1800 (Краде тільки трошки) та ін.

Слід відзначити, що анекдоти про хитрунів часто розглядають серед анекдотів про суди та суддів 372. Варіативність сюжетів найчастіше виявляється через заміну основних персонажів: хитрий чоловік часто судиться з твариною чи чортом. Тому, наприклад, сюжети АТ 155 (Старі хліб-сіль забуваються), АТ 926 (Соломонове рішення), СУС — 975 **** (На суді часто потерпають невинні), АТ 1534 (Шемякін суд), АТ 1534 D * (Чоловік, що симулює німоту, виграє справу), АТ 1585 (Одурений адвокат) та ін. хоч і належать до різних розділів покажчика, проте складають одну тематичну групу.

Іноді в сюжетах про хитрунів діють мудреці, які виходять зі скрутних ситуацій за допомогою розуму, кмітливості, зокрема в сюжетних типах АТ 1572 В * («Що Бог дав»), АТ 1624 С * (Конокрад на суді), АТ 1634 С * (Їсть супроти бажання) та ін. тощо.

* * *

У фондах ІМФЕ міститься значна кількість матеріалів, які доповнюють уявлення про традиційний репертуар українських анекдотів та активність їхнього побутування. Додатково до відзначених у покажчиках вказуємо рукописні варіанти про дурнів та хитрунів.

Оскільки анекдотичний репертуар відображений збирачами неповною мірою, ми вважали за необхідне вводити новий тип навіть за наявністю однієї відомої нам фіксації. У цьому випадку ми спиралися на власні спостереження 373.

— Як швець пік хліб (пор. АТ 1691 (Дурень хазяйнує)): ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 179, арк. 31. Зап. М. Капій в Бучацькому пов. 1904 р.

— Як Бог помре, хто буде над нами? «Або ти, або я, і тоді буде порядок»: ІМФЕ, ф. 15 — 3, од. зб. 194, арк. 166. Зап. В. Кравченко [на поч. ХХ ст.]. Місце запису не вказано.

— «Або ти, або навпаки» + : ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 586, арк. 49 зв. Зап. в Черкаській обл. [в 50-х рр.]; Прислів’я та приказки: Взаємини між людьми / Упоряд. М. М. Пазяк. — К.: Наук. думка, 1991. — С. 351. Час і місце запису не зафіксовано.

— «Все я та я»: Веселий оповідач, С. 4. Час і місце запису не вказано; Українські приказки,прислів’я і таке інше: Збірники О. В. Марковича та інших. Уклав М. Номис / Упоряд., прим. та вступ. ст. М. М. Пазяка. — К.: Либідь, 1993. — С. 165. Зап. М. Номис [в серед. ХІХ ст.]; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 651, арк. 2. Зап. в Антополі Рівненської обл. 1968 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 652, арк. 2. Зап. у Рівненській обл. 1968 р.

— Сліпий ковбасу чує: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 389, арк. 507. Зап. в м. Шпола Черкаської обл. в 60-х рр.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 280, арк. 12. Зап. в Одеській обл. 1929 р.

— «Хазяйнуємо ми, тату, бодай би чорт вашого батька так хазяйнували» + : ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 651, арк. 4. Зап. в Рівненській обл. 1968 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 651, арк. 4. Зап. від жителя м. Павлоград 1960 р.

— Дурень не знає, скільки богів на небі: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 694, арк. 7. Зап. в с. Спасів Рівненської обл. 1963 р.

— «У сучки під хвостом» + : Галицько-руські анекдоти, С. 1. Зап. в кінці ХІХ ст.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 448, арк. 47. Зап. на Вінниччині 1964 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 521, арк. 36. Зап. на Рівненщині 1965 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 155, арк. 150. Зап. на Хмельниччині [в 50-і рр.]; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 313, арк. 401. Зап. на Одещині 1960 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 154, арк. 321 — 321 зв. Зап. на Одещині [в повоєнний час].

— Наївся: сільський пан, не знаючи назви cтрав, схитрував, але згодом пошився в дурні: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 516, арк. 4. Зап. в Рівненській обл. 1968 р.

— »Вдячна» дитина: хоче забрати все золото, яке ділить батько між сином і тим, хто його вб’є. «Краще я вас повішу, аніж чужий» : ІМФЕ, ф. 15 — 3, од. зб. 187, арк. 45. Зап. В. Кравченко в м. Бердянка 1897 р.

— Лікар радий, що хвора спітніла від ліків перед смертю: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 313, арк. 25. Зап. в Савранському р-ні Одеської обл. 1960 р.

— Мужик хотів повіситись, ледве не втопився + : ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 524, арк. 7. Зап. в с. Волока Житомирської обл. 1965 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 466, арк. 43. Зап. в с. Новосілка Рівненської обл. 1964 р.

— «Коротко і ясно» + : ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 775, арк. 7. Зап. в Дубровицькому р-ні Рівненської обл. 1970 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 515, арк. 145. Зап. в Уманському р — ні Черкаської обл. 1967 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 155, арк. 128. Зап. на Хмельниччині [в серед. XX ст.].

— «Молодість і старість»: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 389, арк. 136 зв. — 137. Зап. на Черкащині [в кінці 50 — х рр.].

— Сім раз погорів, сім дочок заміж видав: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 313, арк. 14. Зап. на Одещині 1960 р.

— На сорок святих викроїв ряси кравець: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 313, арк. 15. Зап. в Одеській обл. 1960 р.

— Свиня розумніша за астронома: Українські приказки... С. 304. Зап. на Канівщині, в Києві [в серед. ХІХ ст.]; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 313, арк. 58. Зап. в Одеській обл. 1960 р.

— Дурню не допомагає ковтання п’явок, які приписав йому лікар: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 551, арк. 7. Зап. в Рівненській обл. 1965 р.

— 921 Е ** Чому голова сивіє раніше від бороди?»: ІМФЕ, ф. 15 — 3, од. зб. 194, арк. 153. Зап. В. Кравченко [на поч. ХХ ст.]. Місце запису не вказано.

1319 Кобиляче яйце: ІМФЕ, ф. 15 — 3, од. зб. 171, арк. 117 зв. Зап. [К. Мацюком] в сер. 20-их рр. Місце запису не вказано; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 461, арк. 8 зв.. Зап. на Рівненщині 1964 р.

1365 В Кошено-стрижено + : ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 469, арк. 26. Зап. в с. Берестовець Рівненської обл. 1964 р.

— 1365 L * Лагідна й покірна жінка: ІМФЕ, ф. 15 — 3, од. зб. 187, арк. 43. Зап. В. Кравченко в Черкаському пов. [в кінці ХІХ ст.]; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 119, арк. 169зв. Зап. На Київщині 1952 р.

— 1370 D ** Лінива дружина: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 504, арк. 24. Зап. на Рівненщині 1965 р.

1430 Зруйновані мрії: ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 179, арк. 40. Зап. М. Капій у Бучацькому пов. 1904 р.

1675 А Вчений бик + : ІМФЕ, ф. 15 — 3, од. зб. 194, арк. 154 — 157. Зап. В. Кравченко на поч. ХХ ст. Місце запису не вказано.

— 1675 А Мужик береться навчити пса говорити + : ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 448, арк. 42. Зап. на Вінниччині 1961 р.

1697 «Ми троє», «Через гроші», «Так і треба» + : ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 466, арк. 12 — 13. Зап. на Рівненщині 1964 р.

— 1698 С * Мужицьке поздоровлення: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 313, арк. 2. Зап. в Савранському р-ні Одеської обл. 1960 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 311, арк. 145. Зап. від жителя м. Павлоград 1959 р.; (пор.: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 549, арк. 5. Зап. у Володимирецькому р-ні Рівненської обл. 1965 р.).

— 1698 D * Брехун і підбрехач: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 547, арк. 31. Зап. у Володимирецькому районі на Рівненщині 1965 р.

— 1811 А Присяга не пити (до Покрова, до смерті): ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 448, арк. 38. Зап. на Вінниччині 1964 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 521, арк. 34. Зап. на Рівненщині 1965 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 551, арк. 8. Зап. на Рівненщині 1965 р.

— 1825 В * «По єдиній»: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 448, арк. 40. Зап. на Вінниччині 1952 р.

— 1920 В «Мені ніколи», — каже мужик і бреше + : ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 487, арк. 1. Зап. на Рівненщині 1964 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 517, арк. 19. Зап. на Рівненщині 1965 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 699, арк. 10. Зап. на Рівненщині 1969 р.; ІМФЕ, Ф. 14 — 3, од. зб. 606, арк. 34. Зап. на Хмельниччині 1968 р.

— 2062 * Мужик наїхав на верстовий стовп: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 651, арк. 4. Зап. в Рівненській обл. 1968 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 311, арк. 144. Зап. від жителя м. Павлодар 1960 р.

* * *

У ролі дурнів та хитрунів в анекдотах (щоправда, набагато рідше, ніж у побутовій казці) виступають і служителі церкви 374 Найпопулярніші сюжети групи про культову службу: АТ 1736 (Скупий піп і робітник), СУС — 1743 ** (Чоловік на сповіді), АТ 1807 (Піп відпускає гріхи злодію), АТ 1826 (Піп може не проповідувати), АТ 1831 В (Церковна служба).

Відомі міжнародній традиції, проте серед східних слов’ян зафіксовані тільки серед українців, анекдотичні сюжетні типи: АТ 1730 В * (Коханець, виставлений на двір голим), АТ 1826 А * (Святий, який втік) та ін.

Покажчик фіксує невідзначені в АТ оригінальні українські анекдотичні сюжети цієї тематичної групи: СУС — 1793 * (Піп грабує), СУС — 1795 * (Чи можна досхочу нагодувати попа), СУС — 1796 * (Кобила розумніша), СУС — 1799 * (Чоловік вітається з попом 10 разів поспіль), СУС — 1825 В ** (Мужик виправдовує п’яного попа) та ін. Водночас окремі сюжети, відомі, наприклад, російській традиції, в українській не зафіксовані: СУС — 1730 Е * (За звичкою), СУС — 1802 * («Як він мені, так і я йому»), СУС — 1825 D ** (Поминкова), АТ 1831 А * (Священик і диякон нюхають в церкві тютюн) та ін.

Матеріали покажчиків можна доповнити новими сюжетними типами:

— Церковна служба (Пор. АТ 1831 В (Церковна служба)): ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 473, арк. 2. Зап. на Рівненщині 1964 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 481, арк. 2 — 4. Зап. на Рівненщині 1964 р.

— У кого попова дитина? ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 389, арк. 136. Зап. в Черкаській обл. в кінці 1950 — х рр.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 389, арк. 232 зв. Зап. в Черкаській обл. в кін­ці 1950 — х рр.

— Піп і громовідвід: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 473, арк. 3. Зап. в с. Головля Рівненської обл. 1964 р.

— Піп-грішник їсть яйця в піст: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 551, арк. 7. Зап. на Рівненщині 1965 р.

— Залицяння попа: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 448, арк. 41. Зап. на Вінниччині 1964 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 694, (арк. 6). Зап. в с. Спасів на Рівненщині 1963 р.

Анекдоти про родинні стосунки

Популярною темою анекдотів є родинні стосунки. Герої пошиваються у дурні через злість, балакучість, упертість, скнарість. Персонажі анекдотів про сімейні перипетії зображаються дурнями й мудрецями, хитрунами й простаками.

Значна група анекдотів про стосунки батьків та дітей висміює «прорахунки виховання», як-от: лінощі (СУС — 1561 **** (Батько і син косять)), зарозумілість (АТ 1628 (Вчений син)), неслухняність (СУС — 1610 * (Батько карає нешанобливого сина)), наївність (АТ 1468 * (Виходить заміж за чужого) та ін.) тощо.

Поширені традиційні анекдоти про подружнє життя. Проте лише частина зазначених у покажчиках сюжетів про невірних, ледачих, упертих, балакучих жінок здатна функціонувати як анекдоти, зокрема сюжети АТ 1351 (Хто заговорить першим?), АТ 1365 В (Кошено — стрижено), СУС — 1370 D * (Лінива не хоче працювати), СУС — 1370 D ** (Лінива дружина) та ін.

Цій тематичній групі анекдотів властиві й образи хитрих та розумних жінок, наприклад, у сюжетних типах АТ 1362 А * (Тримісячне дитя), АТ 1355 А * (Невірна дружина в ролі судді), АТ 1419 F * (Жіночі витівки) та ін.

Дуже популярні й зараз сюжети АТ 1360 С (Гість Терентій), АТ 1365 А (Вперта дружина), АТ 1476 (Дівка-перестарок просить у Бога жениха).

За свідченням покажчиків, лише в українській традиції зафіксовано анекдотичні сюжети про подружні стосунки таких типів: СУС — 1351 А ** (Старий зі старою не розмовляють), СУС — 1365 А ** (Вперта дружина), СУС — 1370 D (Чоловік вчить дружину працювати), СУС — 1370 Е *** (Дружина не миє горщиків). Натомість в українській традиції відсутні чи малопоширені сюжети, які фіксуються лише в російській та білоруській традиціях: АТ 1356 (Поросячі імена), АТ 1357 * (Дружину випитав), АТ 1360 А (Покараний коханець), АТ 1365 G * (Впертий чоловік), АТ 1366 А * (Хто в сім’ї головний — чоловік чи жінка?), СУС — 1418 А * («Ні» з двома значеннями), СУС — 1421 * (Дружина сліпого), СУС — 1422 («Йди проси, а я вже випросив») тощо.

* * *

Додатково до відзначених у покажчиках можна вказати такі рукописні варіанти ще не зафіксованих у покажчиках сюжетних типів анекдотів про дурних чи хитрих жінок:

— Дурна не знає, що таке церква: мельник дає поцілувати дощечку замість хреста (пор. СУС — 1320 С * (Яким є піп)): ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 179, арк. 40. Зап. М. Капій у Бучацькому пов. 1904 р.

— Вперта жінка: назло чоловіку назбирала каміння в мішок, топиться в болоті ( пор. АТ 1365 В * (Вперта жінка)): ІМФЕ, ф. 28 — 3, од. зб. 49. Зап. І. Волошинський в Городецькому пов. 1913 р.

— Хвора, що виздоровіла від потиличника: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 119, арк. 73 — 74. Зап. на Полтавщині [на поч. 1950 — х рр.].

— Зять кидає тещу з балкона + : ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 524, арк. 6 — 7. Зап. на Житомирщині в 60 — х рр. ХХ ст.

— Дурна жінка (продає молока більше, ніж дає її корова) + : ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 620, арк. 3. Зап. в с. Калинівка Корецького р — ну 1968 р.

— «Шию, мию, купаюся»: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 448, арк. 4. Зап. у Вінницькій обл. 1964 р.

* * *

Анекдоти, втілюючи однотипні сюжетні схеми, варіюють, відтворюючи особливості побуту й мови національної традиції. Так, у сюжеті СУС — 1687 * (Жінка забуває, як звали чоловіка, який щойно помер), зафіксованому в СУС на матеріалах тільки російського та білоруського фольклору, в українському відповіднику просять назвати батька (ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 466, арк. 9 — 10. Зап. на Рівненщині 1964 р.). У сюжетах типу АТ 1674 (Циганчука б’ють до провини) батько б’є сина, що буде нести кухоль з водою (ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 389, арк. 296 зв. Зап. в Черкаській обл. в 60 — х рр.) та жінку, яку б’є чоловіку, бо та неодмінно до вечора заробить (ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 313, арк. 229. Зап. в Савранському р-ні Одеської обл. 1960 р.; ф. 14 — 3, од. зб. 314, арк. 144. Зап. у Чернівецькій обл. 1968 р.).

Ще раз звернемо увагу на те, що виділення тематичних груп анекдотів, до речі, так само й поділ на дурних та хитрих персонажів, завжди певною мірою умовні, адже в одному і тому самому тексті можуть протиставлятись різні статуси персонажів: віковий — статевому, соціальний — віковому, якісні (дурний, мудрий, одурений, хитрий) — віковому, соціальному і т. п.), що значно утруднює і тематичну класифікацію анекдотів, і класифікацію за функціями персонажів.

Анедоти про чужинців

Найчастіше в ролях дурня чи мудреця, хитруна, фігляра чи ошуканого виступає безіменний селянин. У анекдотах інших національних традицій він може мати власні імена (Ходжа Насреддін у Середній Азії чи хитрий Петро у вірмен, грузин, болгар). М. Драгоманов про амбівалентність головного героя, що діє в анекдотах, писав: «Яко Ходжа (учений богослов і юрист), герой їх виступає то поважним педантом, формалїстом, то казуістом і висьмівачем самих, добре єму звістних, сьвятих річей, і притому він виходить то зручним і хитрим крутїєм, то важким на здогад тупицею, що пошивається в дурнї у своїх пробах мудрувати... Переказ не зупиняється на сїм і робить инодї із важкого педанта — дурня, то наівного, сказано, дурного як пень, потім лихого, але инодї не зовсім дурного пустїя, під маскою дурня» 375. Щоправда, існують різні варіанти одних і тих самих сюжетних типів, в яких замість селянина в ролі дурня чи хитруна виступає пан, купець, циган чи просто його дружина. Амбівалентність головного персонажа в традиційних анекдотах, на нашу думку, криється у ґенезі сміхових форм, яку ми розглядали в попередніх частинах нашої роботи.

Сюжети анекдотів нерідко відображають представників інших регіональних і національних груп 376. Осміювання «чужого» способу життя є цілком природним етапом розвитку сміхової традиції, постання й актуальність якої значною мірою залежали від незмінної потреби висміяти те, що було незрозумілим, приховувало в собі небезпеку. А сміх і поціновувався як захисна магія проти «чужого».

Анекдоти відображають здатність людського духу усвідомлювати суперечності світу. Саме анекдоти про чужинців є засобом самоідентифікації народу. Самокритичні, самозасуджуючі анекдоти, з одного боку, і викривальні, саркастичні, спрямовані проти представників інших народів, з іншого, не є патологічними. А як засіб самоідентифікації анекдоти забезпечують народ почуттям власної переваги, виховують почуття спільності та допомагають вирізнити себе з-поміж інших, а тому функціонують як виразники національних, і зокрема націоналістичних ідей.

Безфабульні анекдоти

Ми проаналізували основні тематичні групи фабульних анекдотів. Такі ж самі групи можна виділити й серед безфабульних анекдотів, на які також багата українська оповідальна традиція (АТ 1334 («Чому на небі немає місяця?»), СУС — 1702 D * (В якому стані більше дурнів?), АТ 1833 С («Що робить Бог?»), СУС — 1833 Н * («Без чого чоловік не може бути врятованим?»), СУС — 1834 * («З іншої парафії»), АТ 1861 1 («Одної породи»), СУС — 2079 («Ноги змерзли»), СУС — 1149 ** (Чоловік витягує із верші чорта), СУС — 2052 * (Чоловік сварить коня), СУС — 2060 * («Скільки верст до неба?»), СУС — 2061 («Якби дощ, все із землі повилізало б»), СУС — 2062 * (Чоловік наїхав на верстовий стовп), АТ 1295 («Почати б із бубликів»), СУС — 2064 * («Нічого не їв»), СУС — 2069 * («Я не їв, а бачив, як пан їв»), СУС — 2070 А * («Втопишся, додому не приходь») та ін.) Ці анекдоти за змістовим наповненням наближаються до прислів’їв, за будовою іноді нагадують загадки.

Зв’язки анекдоту з прислів’ям ми детально аналізували вище. Додамо, коли безфабульні анекдоти подаються в збірниках прислів’їв та приказок, вони кваліфікуються як діалогічні каламбури чи стягнені анекдоти.

Про зв’язки анекдоту із загадкою викладемо свої спостереження детальніше. Часто грань між анекдотом у формі загадки й загадкою встановити дуже важко. Вичленення безфабульного анекдоту значною мірою, на наш погляд, зумовила обрядова загадка, популярна й нині у весільному обряді.

Сучасна загадка, так само, як і безфабульний анекдот, будується на основі аналізу об’єкта й водночас синтезу його складових частин, ознак чи відношень, в які вступає цей об’єкт, використовуючи різні форми інакомовлення — метонімії, метафори, заперечне порівняння, а також персоніфікацію, звуконаслідування й т. п.; натяк на предмет в обох жанрах здійснюється через акцентування якоїсь ознаки. Але загадка, будучи архаїчнішим жанром, конкретна, вона не стосується абстрактних тем та ідей, які дуже популярні в анекдоті. Двоплановість відгадки й породження сміхового ефекту характерні переважно для анекдоту (наприклад, сюжетний тип АТ 921 D (Фатальне ліжко) та ін.).

Анекдоти у формі загадки або, за кваліфікацією В. Митрофанової, запитання-жарти («На что поп покупает шляпу с широкими полями? — На деньги»; «От чего гусь на море плавает? — От берега»; «Где свету конец? — В темной горнице» 377 не є загадками, їхня мета посміятись над тими, хто шукає прямої, серйозної відгадки. Ці загадки-анекдоти утворюють досить велику групу, але ні в розділі загадок, ні в розділі анекдотів їх, як правило, не розглядають.

Наголошуємо ще раз на тому факті, що група безфабульних анекдотів за тематичними ознаками така ж різноманітна, як і група фабульних анекдотів.

За що?

— За що вигнав Бог Адама і Єву з раю? — питає в школі учитель ученика.

— За то, — каже ученик, — що з‘їли зелений овоч з дерева, а зеленого овоча не можна їсти.

Зап. Д. Шимчук в Сапогові Борщівського повіту 1883 р. Галицько-руські анекдоти... — С. 98

Невістка

— Хто винен?

— Та, звісно, невістка.

— Та її ж і в хаті нема!

— Так плахта її висить.

Зап. у Сумському повіті. Веселий оповідач... — С. 10

Циганів батько

— Цигане, твого батька піймали.

— Де?

— У коморі!

— Е, у коморі! У коморі хоч кого, то піймають. Ви його у степ пустіть, та піймайте.

Зап. у Павлоградському повіті. Веселий оповідач... — С. 10

Особливістю безфабульних анекдотів є те, що вони закінчуються влучною відповіддю одного персонажа.

Литвин

Литвин бився з кимсь та потім і розказував:

— Він мене обухом, а я його лапцьом, лапцьом!.. Так що ж би ви думали? Мене повезли, як пана, а він побіг, як собака!

Веселий оповідач... — С. 8

Швидка робота

Ходив рак сім год по воду, та прийшов додому, став через поріг перелазити, — розлив та й каже:

— От-таке горе з швидкою роботою!

Веселий оповідач... — С. 11

Межа між фабульними і нефабульними анекдотами дуже хистка. Тому за певних умов її провести практично неможливо.

Покажчики можна доповнити новими типами безфабульних анекдотів про дурнів та хитрунів:

— «Нема у нас злодіїв, самі люди крадуть»: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 313, арк. 11. Зап. на Одещині 1960 р.

— «З якого матеріалу пошиті штани?» — »З материної спідниці»: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 487, арк. 3. Зап. в м. Дубно 1964 р.

— Циган хвалився, що штани широкі від достатків, а короткі, бо тканини не вистачило: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 313, арк. 66. Зап. в Савранському р-ні Одеської обл. 1961 р.

— «Що дівчата роблять?» — «Шиють та співають». — «А мати?» — «Поре та плаче»: Веселий оповідач, С. 5. Зап. в Харківській губ. [в кінці ХІХ ст.]; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 487, арк. 4. Зап. в м. Дубно 1964 р.

— «Спасибі, що хоч мене везете, а то ще й клунок»: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 469, арк. 8. Зап. на Рівненщині 1964 р.

— «Дайте [цукерок] свою жменю, вона більша», — каже онука бабусі: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 107, арк. 170. Зап. на Дніпропетровщині в кінці 40 — х рр.

— «Свині дорогі, коли гладкі, як пан, а дешеві, коли такі худі, як пані»: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 474, арк. Зап. в Дубнівському р — ні Рівненської обл. 1964 р.

— Яка різниця між мужиком і свинею? ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 468, арк. 3. Зап. на Рівненщині 1964 р.

— «Чого ти босий?» — «Бо на дворі дощ іде»: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 620, арк. 7. Зап. в с. Калинівка Корецького р-ну Хмельницької обл. 1968 р.

— «Я його сестра». — «А я мати. Рада познайомитись»: ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 468, арк. 3. Зап. на Рівненщині 1964 р.

Надзвичайно популярні нині безфабульні анекдоти сюжетних типів СУС — 2220 * (Гра слів) та АТ 1698 (Глухі не розуміють один одного).

Глухий

— Здоров, Тарасе!

— Хлів плету.

— Боже поможи!

— На свині.

— Але ж ти дурень!

— Спасибі!

Веселий оповідач... С. 9

Матеріали покажчиків можна доповнити також і новими варіантами сюжетних типів про мовні непорозуміння.

— Горох (удвох)): ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 577, арк. 28. Зап. на Рівненщині 1960 р.

— Защита й оборона (общипана ворона): ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 276, арк. 2. Зап. від жителя Донецької обл. 1945 р.

— Видру (масляні вишкварки): Галицько-руські анекдоти, с. 12. Зап. в 2 пол. ХІХ ст.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 464, арк. 3 — 3 зв. Зап. на Рівненщині 1963 р.; ІМФЕ, ф. 14 — 3, од. зб. 474, арк. 9. Зап. на Рівненщині 1964 р.

Таким чином, ми спробували прокласифікувати традиційні анекдоти за типами персонажів (про хитрунів та дурнів) та за тематикою (про родинні стосунки, про служителів церкви, про чужинців).

Поділ анекдотів на фабульні та безфабульні є певною мірою умовним, тому-що за певних умов безфабульний текст (чи іншими словами короткий текст) може здобувати більш оповідного характеру, чи навпаки.

Детальний аналіз сюжетів, які побутували та побутують в традиції, вимагає спеціального вивчення.

358 Зокрема, в «Галицько-руських анекдотах» серед понад се­миста одиниць, поданих за нумерацією упорядника, власне анекдотами можна назвати меншу частину. У збірнику розміщені бувальщини (97, 134, 427, 504), оповідання-роздуми (90), перекази (105, 343, 344), притчі (114, 307), повір’я (456, 586), легенди (589), соціально-побутові казки (104), загадки (38, 48), дражнилки (171) та ін.

359 Пропп В. Я. Жанровый состав русского фольклора… — С. 55.

360 Там же. — С. 59.

361 Андреев Н. П. Указатель сказочных сюжетов по системе А. Аарне. — Л., 1929. — 118 с.

362 Терміни фабула і сюжет в літературознавстві іноді розглядають як синонімічні, часом протиставляють за різними ознаками (зокрема, термін фабула використовується ще й на означення жанрів середньовічної літератури). Для аналізу жанру анекдот це протиставлення не є продуктивним, тому в окремих випадках ці терміни вживаються як синонімічні. На наш погляд, цього можна було би уникнути, якби похідні від нього (фабульність, фабульний, безфабульний) вже не стали популярними у царині фольклористики.

363 Юдин Ю. И. О группировке и издании сказок в Своде русского фольклора // РФ. — 1977. — Т. 17. — С. 45-58.

364 Пермяков Г. Л. От поговорки до сказки: (Заметки по общей теории клише). — М.: Наука, 1970.

365 Юдин Ю. И. Типология героев бытовой сказки // РФ. — 1979. — Т. 19. — С. 56.

366 Юдин Ю. И. Русская народная бытовая сказка и история // РФ. — 1976. — Т. 16. — С. 152.

367 Сюжет використав С. Руданський у співомовці «Циган з хро­ном».

368 Сюжет використав С. Руданський у співомовці «Не мої ноги».

369 Бібліографію питання див.: Юдин Ю. И. Из истории русской бытовой сказки // РФ. — 1975. — Т. 15. — С. 88-91.

370 Пермяков Г. Л. Проделки хитрецов (Вступительная статья) // Проделки хитрецов. Мифы, сказки, басни и анекдоты о прославленных хитрецах, мудрецах и шутниках мирового фольклора. — М.: Наука, 1977. — С. 6.

371 Юдин Ю. И. Из истории русской бытовой сказки... — С. 92.

372 Уперше визначив систему логічних трансформацій таких сюжетів Г. Пермяков. Вчений протиставив мудрим і справедливим судам дурні й несправедливі, виділив суди, в яких праві обидві сторони, і суди-дилеми, які тільки ставлять питання про злочинність підсудних. Див.: Пермяков Г. Л. От поговорки до сказки... — С. 63-67; Пермяков Г. Л. Проделки хитрецов (Вступительная статья)... — С. 14-17.
М. Харитонов охарактеризував схему, за якою будуються сюжети про суди та функції дійових осіб. Див.: Харитонов М. С. Суды и судьи в мировом фольклоре // Книга о судах и судьях. Легенды, сказки, басни и анекдоты разных веков и народов о спорах и тяжбах, о судах и судьях, о хитроумных расследовааниях и удивительных приговорах. — М.: Наука, 1985. — C. 8.

373 Анекдоти, які нині активно побутують, далі позначатимемо «+».

374 Антирелігійний анекдот активно збирався та аналізувався: Лавриненко Ю. На вістрях народного дотепу // Безвірник. — 1928. — № 8-9. — С. 37-45; Сиваченко М.Є. Античернечий анекдот // Радянське літературознавство. — 1986. — № 12. — С. 21-33.

375 Драгоманов М. Турецькі анекдоти в українській народній словесности // Розвідки Михайла Драгоманова про українську народню словесність і письменство. — Львів, 1899. — Т. 1. — С. 219.

376 [Драгоманов М.] Кузьмичевский П. Турецкие анекдоты в украинской народной словесности// Киевская Старина. — 1886. — Т. 2. — С. 209.

377 Митрофанова В. В. К вопросу о нарушении единства в некоторых жанрах фольклора // РФ. — 1977. — Т. 17. — С. 38.

Ірина Ігорівна Кімакович ☼ Фольклорний анекдот як жанр