Ірина Кімакович ☼ Фольклорний анекдот як жанр

Анекдот як складник анекдотичного епосу

Особливістю побутування анекдоту є його здатність до циклізації. Про цю рису можна говорити з декількох точок зору.

Що потрібно, щоб запустити механізми циклізації анекдоту? По-перше, потрібна установка аудиторії на можливість і доцільність такого спілкування. Ця заувага дуже істотна, оскільки відсутність довірливої атмосфери і провокативність текстів насторожують слухача і він не стає повноправним учасником обміну. Після анекдоту повинна бути пауза, під час якої оповідач бачить емоційний відгук слухача.

Анекдоти нанизуються, шикуються у певний стрій завдяки асоціаціям 305 (за подібністю, суміжністю чи контрастом). Тексти і репліки чергуються не стихійно, між ними виникають нові зв‘язки та нові взаємозалежності. Таким чином формується цілісна художня структура.

Анекдоти рояться навколо персонажів (дійсних чи вигаданих) з певною репутацією (цикл про Чапаєва і Петьку) чи навколо побутових ситуацій, правдивість яких гіпотетична (як зять провчив тещу).

Це — асоціативний принцип циклізації. Певне слово попереднього анекдота провокує текст наступного. Поштовхом може стати і побудова тексту, і спосіб досягнення розв‘язки. Тут важливі психологічні фактори. Навіть, на перший погляд, хаотичний спосіб циклізації текстів — має свої внутрішні причини, які часто не вловлюються при розшифровці.

Полісемантична смислова наповненість асоціацій спричинює багатоманітність їхніх форм і конкретних проявів. Тому-то один і той самий текст має здатність породжувати всю палітру асоціативного корпусу. Вони складно детерміновані не тільки зовнішніми умовами, а й особистісними факторами — досвідом, потребами, інтересами, навиками, уміннями тощо.

Різноманітність смислового багатства та естетичну неоднозначність анекдоту важко зрозуміти поза осмисленням психологічних механізмів побутування фольклору.

«Текст живе, тільки дотикаючись до іншого тексту (контексту)... цей контакт є діалогічним контактом між текстами (висловлюваннями), — пише М. Бахтін, — а не механічним контактом «опозицій», можливих лише в межах одного тексту... і необхідний лише на першому етапі розуміння (розуміння значення, а не змісту). За цим контактом контакт особистостей, а не речей (в кінці)» 306. Тому особливості побутування традиційних усних текстів не можуть бути осягнуті поза розглядом виконавства.

Покажемо на прикладі, як циклізуються тексти різних жанрів, навколо спільних персонажів. При цьому тільки третє оповідання — традиційний анекдот.

Охвицер і денщик

[1]. Був такий ротний командір, може де в другому, не в нашему полку і такий він був, шо собі денщика з роти не прибере. Прийде до його салдат, а він дасть йому чарку водки і питає його:

«Шо, каже, хороша?» — Каже: «Хороша». — Він йому і начне давать: «От я тобі ще кращої дам!» І похвата йому манерку і проженеть. І так він усю роту перебрав і перебив.

У роті знайшовсь один такий кацап. «Я, — каже, — як піду, то я буду в його за денщика». — Пішов він до його. — «Ти, — каже, — обідав?» — «Обідав». — А ти водку пив?» — «Ні». — «Ну, то випий». Він випив, він його пита: «А, шо, — каже, — хороша?» — «Не розібрав, ваше благородіе!» — Він дав йому і другу випить і знову пита: «Ашо, хороша?» — «Не розібрав, ваше благородіе!» — Дав йому випить чайним стаканом. — «А шо, — пита, — хароша?» — « Так трошки шо розібрав; ну, все ж таки не розібрав чи солодка чи гірка». Дав йому другий чайний стакан. Він упився і нічого не може балакать. Вранці встае. — «Да шо хороша?» — Каже: «Ні, погана.» — «А шо?» — «Голова, — каже, — болить.» — Той дав йому прохмелиться. Поноровився тому ротьному той денщик.

[2]. У ротнього ж була наймичка, а салдат за шось полаявся з нею та і побив, а вона пішла жаліться ротньому, а ротний доложив полковому, чи там батальйонному. — «Як він йії раз ударив, то придержте його, — сказав начальник, — нехай вона ударить його десять раз, вони помиряться между собою.» — Придержали, вона вдарила так, як присудили.

[3]. Через скільки там уремя ротний і посила свого денщика: «Піди ти, — говорить, — найди ти мені три дурака. Іде він і думає: «Ну, де ж я найду іх, трьох дурнів?..» — Коли це глянув, аж іде підпрапорщик — собаки його обаранили: шашка при боку, а він зняв шапку і одбивається од їх. — «Ну, се, — думає салдат, — є один дурак». — Приходить москаль до того підпрапорщика і каже: «Ваше благородіе, такий то охвицер вас требують». — Привів того підпрапорщика на кватирю, пішов докладувать, шо найшов трьох дурнів. — «Де ж вони, — говоре, — то тільки один?» А він йому каже:,,Сейчас, ваше благородіе, всі три будуть.» — «Ну, — говори, — об каком же вон случаю дурак?» — «Так, — говорить, — ваше благородіе, ідьоть, шашка висить при боку, собаки гавкають, а він зняв шапку і давай шапкою собаки одганять.» —,,Ну, что, — говорить, — дурак. А другий, — каже, — де?» — «Я, — каже, — ваше благородіе». — «0т чого ти, — каже, — дурак?» — «Шо, — каже, — пішов дураков шукать.» — «А третій де?» — «Треті, — каже, — ви — дурак, ваше благородіе, шо ви посилалі мене дураков шукать».

Він тоді розібрав діло — аж правда.

Зап. В. Кравченко від солдата Коробки із Чигиринського пов. [в кінці ХІХ ст.]. Этнографические материалы... — С. 260.

У тексті дещо змінено орфографію (думае-думає, одбиваеться — одбивається) та пунктуацію (відповідно до сучасних правописних норм)

Циклізація часто відбувається і в результаті нанизування текстів анекдотів.

О про селюка я знаю чимало анекдотів. Дай згадаю.

— Діду, а де ви миєтеся?

— А в ставку.

— А зимою?

— А скільки там тої зими?!

* * *

Стоїть у Львові перед світлофором вуйко. Боїться перейти дорогу.

— Дідусю, — підійшла до нього дівчина, — як буде зелене світло, можна переходити.

Проходить година, дівчина вертається, бачить, що дід стоїть там, де стояв.

— Що ж Ви не переходите, зелене світло ж, — каже дівчина.

— Знаю, знаю, але я Совітам віри не йму.

Або цей.

Питають діда активісти:

— Діду, корову віддасте в колгосп?

— Віддам, — каже дід.

— А свиню?

— І свиню.

— А козу?

— І козу.

— А курку?

— Ні, курку не віддам.

— Як же так? Корови, свині, кози не жалко, а якоїсь курки жаль?

— Е, ні, — відповідає дід, — курку я маю.

Зап. у Віхлого О. Г. (1959 р. н., освіта вища) 23 квітня 1992 р.

Специфічна природа явищ, що функціонують у сфері усної традиції, може бути осягнена лише з урахуванням особливостей їхнього функціонування, які зумовлюють художню своєрідність творів і значною мірою визначають їхні жанрові характеристики.

Записаний анекдот — це тільки текстова маніфестація, а тому записаний текст — це завжди неповний текст. Це текст, вирваний із контексту.

У природному контексті часто повне словесне вираження тексту зайве. Тому неповні форми, як правило, не фіксуються, хоча саме вони є наслідком усного побутування і свідченням популярності певного сюжету.

305 Психічну природу виникнення асоціацій досліджували І. Сєченов, І. Павлов, В. Бехтєрев та ін. Учені обґрунтували об‘єктивний характер асоціацій (емоцій, уявлень та оцінок). Саме через асоціації відображається ставлення особистості до реальності.

306 Бахтин М. М. К методологии гуманитарных наук // Эстетика словесного творчества. — М.: Искусство, 1979. — С. 364.

Ірина Ігорівна Кімакович ☼ Фольклорний анекдот як жанр