Апокаліпсис України
«Дано йому вести війну проти святих і перемогти їх, і дано йому владу над кожним племенем і людністю, і язиком, і народом», — так читаємо в одкровенні Івана Богослова про звіра першого. Про другого сказано: «Число його 666», що «владою від першого звіра всією діє перед ним, і зневолює Землю і тих, що мешкають на ній, щоб поклонилися звірові першому, в якого загоєна рана смерті» (Святе Письмо Старого та Нового завіту. Откровения Івана Богослова, глава 13 рядки 7. 12).
Чи не про Україну пророчить св. Іван Богослов? Голод 33-го був однією з ланок моторошного ланцюга: 1920—1921, 1932—1933, 1946—1947 роки.
Ще в 1921 році Ленін зрозумів, що коли людині не дати скибки хліба, з нею можна робити що завгодно. Це була думка достойна диявола, звіра першого. Скоро її втілив в життя його вірний учень — Сталін . Це другий звір, про якого Гітлер сказав: «Сильна рука».
Від Покрови 1932-го до Трійці 1933-го року щомісяця вмирало по мільйону українців. За. вісім місяців звір забрав вісім мільйонів людей. Висновки міжнародної комісії з розслідування голодомору 1932—1933 років засвідчують, що Сталін з своїми вірними слугами намагались через голод завдати удару по Українській Нації. За цей період від голодомору вмерло 12 мільйонів людей. Про це свідчить хоча б те, що були перекриті кордони з Росією і Білорусією, аби жоден українець не міг врятуватися втечею. Самі ж факти страхіть замовчувалися майже до кінця 1987 року. Колективізація розглядалася як найважливіший елемент соціалістичного будівництва, як історичне досягнення правлячої комуністичної партії.
Ніхто не може заперечити сьогодні, що голод був породжений московсько-більшовицьким тоталітарним режимом.
«Слава у рабстві», — таку алегорію зображує диявольський монумент, відомий всьому світові. Ім’я його — Кремль. Там народжується зверхність над всім, там досить одного слова царя, і людину вирвуть з корінням, розітруть в порошок, викинуть геть. Там живуть постаті з Апокаліпсису, які ставлять знак на лобі і на долоні — число його «666» — тим, що вирушають в путь на подальші «жнива».
Від Юрія Долгорукого і до кінця ХХ-го ст. тягнеться мерзенний хвіст трагічної Росії. Нічого не змінюється від того, як звати царя — Іван Грозний чи товариш Сталін. Зверхність, породжена комплексом неповноцінності в поєднанні з благословенням церкви, стала знаряддям Сатани. Бо яким чином можна пояснити той кривавий вертеп над мільйонами молитв наших батьків, матерів, діток, що так і не змогли вберегтися від Сатани?