Де ти, Світлий Боже
Світлий наш Боже! Твоя Оранта, дорога Берегиня і любляча Лада-Богиня, що тримає в собі Материнську Любов жінки і дарує світові Сина — твоє майбутнє Дерево Життя і сила заради збереження і творіння безсмертної Душі людини — моляться за Україну.
Українці! Ми повертаємось душею на свої споконвічні Землі Вірою в свого Бога, якого так любив наш вічно боголюбивий народ.
Тисяча літ покути!
Та правда в Небі одна — віра Предків і молитва рідною мовою.
А починалося все так. Після запровадження християнства державною релігією в 988 році служба Божа проводилася українською мовою, бо в той час основні зусилля були направлені на викорінення богів: Дажбога, Перуна, Сварога та інших. Десь через 70 літ після прийняття християнства з’явилось в нашій історії так зване «Остромирове Євангеліє», написане церковно-слов’янською мовою, мовою, яка не належала жодному народові. Ця мертва мова, яка в побуті не прижилася, стала використовуватися для поширення нової релігії — християнства.
У 1147 році князь Юрій Долгорукий, відомий в історії жорстокістю та вбивствами, заснував Москву і запровадив християнство в Московщині (Росією Московщина стала називатися в 1709 році після перемоги Петра І над Мазепою).
Московські ієрархи в змові з греками-єпископами разом з царями в своїй ненависті витравили народні звичаї з церкви, заборонили українську мову.
1720 р. — Указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.
1754 р. — Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.
1863 р. — Валуєвський циркуляр про заборону видання української художньої літератури і українського театру.
1876 р. — Царський Емський указ про заборону ввезення української книги з-за кордону в Україну.
1888 р. — Указ Олександра III про заборону вживання української мови і хрещення українськими іменами.
1914 р. — Укази Миколи II про заборону друкування газет і журналів, що були дозволені цензурою в 1911 році. . .
Цей шлях не кінчається і в 1994 році. Уже в суверенній Україні частина церков залишилася в складі Московського патріархату, де священики ображають Український Народ, називаючи його рідну мову базарною. Ці священики закликають народ молитися за чужу державу, а не за Україну.
Стадом, рабами без віри в свого Бога в серці, без молитви рідною мовою до свого Бога — такими, напевне, хочуть бачити Український Народ розбещені розкошами архієреї-пастирі українців греко-православної і греко-католицької церков.
Тяжко Матері-Украні під могилою князя Володимира і його церквами, які він збудував на священних душах наших Предків.