Князь Святослав-Завойовник
Хоробрим і відважним постає на початку історії України-Руси князь Святослав. З повагою про хоробрість цього володаря наймогутнішої держави тогочасного світу висловлюються й грецькі літописці. В ті далекі часи кордони Київської держави доходили до Волги, Каспійського моря і Кавказу. Князь розгромив Хазарський каганат, столиця якого була в гирлі ріки Волги. Здобувши Болгарію, він заявив: «Це середина моєї держави». З Візантією точилася боротьба за Чорне море.
У 969 році зі своєю варязькою дружиною, яка складалася з професійних вояків, що самовіддано служили йому, Святослав Хоробрий загрожував столиці Візантії Константинополю і її імператорам. Саме з тієї епохи перших князів залишилося нам у спадщину Чорне море, яке стало називатися «руським», тобто українським, «бо ним тільки Русь плаває». Ніколи пізніше Україна не досягала таких великих здобутків і тріумфів.
Однією з причин могутності Української Держави стало народне віче — рада старійшин, яка фактично керувала державою, а виконавцем її був князь.
Любив і поважав свого князя Святослава Український Народ за хоробрість і погорду до смерті. «Де твоя голова поляже, там ми і свої залишимо» — так відповідало військо на гарячі промови улюбленого князя перед боєм.
Великий князь київський не прийняв християнську віру, молився своїм богам, а християн вигнав з українських городів, поруйнувавши їхні храми.
Дбав він про свій народ, про державу. І, можливо, саме це довір’я, любов до народу, вихованого в старій вірі батьків, і стали причиною того, що на прохання матері Ольги прийняти християнство князь Святослав твердо відповів: «Я не зраджую Віри Предків своїх!»
969 року у бою з половцями на острові Хортиця на Дніпрі загинув останній великий київський князь, який молився своєму Світлому Богу — Святослав.