Святиня-оберіг
Безсмертною святинею-оберегом Українського Народу, яка проходить від покоління до покоління, не даючи забувати йому, чиїх батьків вони діти, — є козацтво. Саме воно найповніше віддзеркалює світогляд законів і віру Предків.
Великий історик XIX ст. М. Костомаров пише про козацтво: «І не любила Україна ні царя, ні пана, а скомпонувала собі козацтво, тобто справжнє братство, куди кожний пристаючи, був братом іншим. . . . І були козаки між собою всі рівні. . . І постановило козацтво віру святу обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі, і багато лицарів таке робили, що не записано в книгах світу цього, а записано на Небі, бо за них були перед Богом молитви тих, яких вони визво-лили з неволі».
Кожен юнак з сім’ї вільного общинника, досягти 18 років, ішов козакувати на 3-5 років перед тим, як заводити сім’ю. Це був важливий крок набуття навиків для подальшого життя. Бажаючі могли козакувати все життя. Військову хоробрість козацтва збільшувало їхнє вірування, а тому героїчна смерть у бою була у пошані.
Про пошану до наших Предків говорить те, що вони своєрідно голили бороду і голову, залишаючи на середині пук волосся. Оселедець став ознакою приналежності до братства воїнів ще в добу Київської Русі, коли воїни також носили на голові оселедець. Згадаймо свідченні видатного візантійського історика X ст. Лева Диякона про зовнішність київського князя Святослава-Хороброго: «Голова в нього зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатного роду».
Протягом багатьох віків енергія козацького волелюбства живить корінь безсмертного Дерева Життя Українського Народу. Дух козацтва вічно живий. Навіть тоді, коли цариця Катерина II зруйнувала Запорізьку Січ. Та бунтарний дух перейшов у пам’ять народну, і вона зроджує нову іскру непокори і національного само-усвідомлення.
Ця енергія одвіку поєднувалася з особливою шаною до батька і матері. Перекази зберегли відомість про те, що справжній козак навіть перед царем не знімав шапки. Зняти її можна було тільки з його головою. Та перед батьком і матір’ю він сам у покорі знімав головний убір ще перед ворітьми рідної оселі.
Козацька святиня-оберіг стоїть на сторожі законів Предків, щоб у круговерті років народ не забував, звідкіль прийшов і куди йде. Саме тому після стількох десятиліть жорстоких переслідувань національного почуття Українець гордо іменує себе Українцем, а не москалем чи греком.
У святій вірі до національних оберегів тримається і втрималась Душа Українського Народу.
Бо Душа Народу — це його Бог.