Перспективи дослідження замовлянь
Замовляння, як уже згадувано, — жанр досить стійкий, консервативний, він чітко зберігає свою світовидчу архаїку. Це пояснюється функціонально: зміна тексту або магічного сценарію призвела б, на думку виконавців, до послаблення та втрати магічної сили замовлянь. Це пояснюється й онтологічно: цілісна модель світу, що складалася тисячоліттями, утворила таке універсальне і «всесимволізуюче» ядро замовлянь, що модернізувати його виявилось не під силу не лише пізнішій «соціології», але навіть і новій релігії — християнству. Езотеричність, потаємність магічних операцій, а також прихильне ставлення магії до «незрозумілого» допомагали зберігати тексти навіть тоді, коли вихідний смисл окремих формул забувався. Проте, бувши багато в чому захищені надійніше від інших архаїчних фольклорних жанрів, замовляння в двох, але кардинальних відношеннях виявились беззахисніші.
Замовляння — це нерозкладна первісна єдність слова і діла, тексту і обрядового сценарію. Текст, фіксований у слові, підкріплений «магічними» засобами запам’ятовування (рима, ритм, паралелізми всіх видів, звукові асоціації всіх гатунків і так далі), був стійкий проти руйнування. Але він був лише частиною обряду — неповною, а тому й легше деформованою, аніж у більш автономних, чисто «словесних» фольклорних жанрах. Діяння осмислювались (а, отже, запам’ятовувались) не так ясно, як слова, але й слова без діянь, при напівзабутих або переплутаних діяннях також втрачали виразний сенс.
Друга обставина. Замовляння — найменш «естетичний» жанр фольклору. Точніше, вони — зовсім не жанр, а картина світу, спосіб спілкуватися зі світом: «практична релігія». Замовляння не розраховані на те, що їх зрозуміють метафорично або використають з розважальною метою. Саме тому вони й відтручалися так гостро християнством. І відтручалися не просто «згори»: агресивно і поверхово, — але й «ізсередини»: надривно, тривожно, внутрішньо-покаянно. Щойно християнство пустило корені у свідомості наших предків, язичницькі за духом і буквою замовляння не могли не викликати у виконавців-двовірців у кращому разі почуття тривоги, в гіршому — почуття блюзнірства. Від магічної казки, легенди, билички можна було дистанціюватися настановою на вигадку, від билини — настановою на «далекі часи». Замовляння дистанції не залишало і вигадкою не видавалося. Воно було реальним зверненням до реальних і могутніх сил поза християнським кругом. Тому народні виконавці в міру сил своїх пом’якшували це небезпечне двовладдя: і замінюючи язичницьких духів-покровителів на християнських, і скорочуючи більш «язичницькі» частини текстів, натомість розширюючи «християнські» формули (особливо в зачинах і кінцівках-«замка́х»).
Звідси випливають практичні наслідки для науки. Збирання, систематизацію та аналіз текстів замовлянь необхідно, звичайно, продовжувати. (Чесніше було б сказати: розгорнути, — оскільки цей шар фольклору і, ширше, культури лишається й досі переважно поза увагою) Проте так само необхідно ясно здавати собі справу з того, що прямі джерела поповнення наших знань, про замовляння стрімко вичерпуються. Тому паралельно треба розробляти методику використання непрямих джерел, здатних, нехай і частково, поповнити вже безповоротно втрачене або втрачуване.
Назвемо лише деякі з цих непрямих джерел.
- Тексти інших фольклорних жанрів, у першу чергу «магічних» і «фантастичних». Замовляння можуть бути присутні у них або відкрито, або приховано: у вигляді звернень, побажань, «завдань», «загадок», ритуальних словесних змагань тощо.
- Тексти не фольклорних, але інших архаїчних жанрів: житія, літописи, проповіді, повчання, апокрифи і так далі. Витягти звідти елементи замовлянь, звичайно, важче, але в принципі, з поправкою на християнську світоглядну та стилістичну переробку, все ж можливо.
- Тексти «дитячих» фольклорних жанрів, причому не тільки селянські, але й міські. Дитячий фольклор у цілому — це схов язичницької архаїки. Настанова на «дитинність», «напівсерйозність», «несправдешність» цих текстів з позицій дорослих створювала ту саму дистанцію, яка знімала питання про кощунність магічних слів і діянь. Дитячий фольклор відтворює саму «магічну логіку» світу замовлянь: його «композиційну філософію» або філософську композицію. Психологія раннього дитинства і психологія самовідчування і світовідчуття учасників магічного обряду багато в чому типологічно збігаються.
- Тексти (словесні і графічні) так званих «психічно неповноцінних» людей, особливо шизофреніків. «Архаїчність» їхнього мислення добре відома науці, що може давати можливість наочніше вивчити певні механізми «магічного» світосприймання.
- Орнаменти та інші ритуальні зображення й прикраси. Словесні тексти замовлянь з їхніми виразними логіко-граматичними та цільовими мотивуваннями могли б прояснити тексти зображувальні. Водночас ці останні, непорушно зберігаючи вихідну композицію (просторову, числову та іншу), первинний словник символів, можуть допомогти реконструювати втрачені або переосмислені частини язичницького космосу.
- Народна медицина. Тут однаково дорогоцінні описи і лікарських речовин та рослин, і маніпуляції з ними (останнє описано вкрай побіжно та модернізовано). Варто подумати, наприклад, про магічні, а не лише фізіологічні мотиви масажів, омивань, припалювань, змащувань тощо.
- Місцеві варіанти християнської обрядовості. Всі вони більшою або меншою мірою пройняті відгомонами місцевих язичницьких ритуалів.
- «Непристойні» тексти і форми поведінки. Вони аж ніяк не позасистемні, не хаотичні, а підкреслено нормативні — в розумінні антинорми. Але сьогоднішня антинорма — це нерідко вчорашня норма. «Непристойне» часто-густо є синонімом недоречного і відвертого: норма, але не до речі, відверте показування чи оповідь про те, що прийнято приховувати. Але саме вони й могли б окреслити те, що колись або десь (наприклад, у магічному ритуалі) було обов’язковим, неодмінно демонструвалось або здійснювалось. Сюди ж належить і еротична поведінка — багато в чому магічна, еротичні формули — вони відновлюють якщо й не символіку, то «алогічну логіку» текстів магічних.
- Офіційні ритуали всіх рівнів. Якщо «непристойне» розміщене немов нижче від буденної поведінки, то «офіційне» — вище від неї. І там, і тут найсильніше діє консервативна тенденція.
- Народні ремесла. Ремесло для фольклорного мислення завжди магічне ремісник — «скромний, але легітимний побратим» чародія, знатника, волхва (С. Аверінцев). Реміснича практика попереджувалася, супроводжувалась і завершувалась магічними обрядами. Крім того, вона оточена щільним масивом професійних повір’їв і прикмет — магії в «роздробленому» вигляді. Вивчаючи, як самі народні майстри тлумачать властивості тих або інших речовин, послідовність рухів, просторову орієнтацію робочих приміщень і приладь, числові послідовності (в рецептурі виробів, у малюнку орнаментів, ниток, плетив), переваги кольорів (зв’язок кольору з тією або іншою частиною виробу, з функцією виготовлюваних предметів), можна багато чого з’ясувати в символічному словнику замовлянь. В обряді, єдиному «слові і ділі», «слово» тривкіше зберігає зрозумілість, тоді як «діло» вивітрюється з пам’яті, втрачає сенс значно швидше. Ремесла — одна з небагатьох царин, у яких спеціально пояснювалось із покоління в покоління саме «діло»: діяння та їхня композиція, черговість. Тому й тлумачення ремісничих прийомів допомагає спізнати найбільш леткий і вразливий аспект світу замовлянь.
- Народне куховарство. Первісно всяка кулінарія — справа не лише прагматична, а й магічна. Форма, матеріал і набір посуду, прийоми поводження з водою й вогнем, склад харчів — усі ці особливості так або інакше символічні. Найбільшою мірою це стосується ритуальних страв у календарних (зокрема поминальних) та весільних обрядах.
- Сни, їхнє переживання і тлумачення. Стародавні Люди, «дикуни» і діти ставляться до сну інакше, ніж сучасні «цивілізовані» люди. Головна особливість — повне або істотне нерозрізнення сну і дійсності. Супутні особливості — високий авторитет сну і бачених у ньому подій, як більш важливих і буттєво більш «істинних», аніж події буденного життя, міцний зв’язок сну із світом віддаленого минулого і так само міцний зв’язок з майбутнім у плані його передбачень. Основою для подібних явищ могла бути єдина (або, принаймні, дуже близька) «картина світу» вві сні і в світі замовлянь та пов’язаного з ним світовідчування. Ланцюжкове нанизування окремих «картинок», хаотичність «сюжету» як наслідок відсутності причинно-наслідкових зв’язків, діяння, що не перебувають у безперервному русі, а ніби «постають» або «зникають» у нас на очах, можливість емпірично неможливого, «вимкнений» час і «безперешкодний», але в кожному новому місці «автономний» простір, відчування себе лише як тіла, і при тому тіла по частинах, абсолютна «позаетичність» сну (при гострому переживанні й розмежуванні приємного і неприємного, небезпечного) — ці та інші «світовидчі» риси замовлянь і снів збігаються» Очевидно, сон, знімаючи або приглушуючи пізніші, більш «окультурені» форми й закони людського мислення, повертає людську свідомість до архаїчного стану: вивільняє «прасвідомість», той хисткий порубіжний стан, у якому «біологія» ще ледве-ледве виходить у «культуру». Тому дослідження психології сну також може дати чималу користь для зрозуміння «алогічної логіки» над архаїчного світосприймання замовлянь.
Такі (звичайно, далеко не всі) непрямі джерела для дешифрування символів і моделі світу замовлянь. Проте залишаються два головні інтерпретаційні завдання. Це укладання найповнішого і найстрункішого «словника» цих символів. І це спроба проникнення в «чужі», «далекі», інколи для нас майже «позалюдські» закони зв’язку цих символів: прилучення до прасвіту людського світовідчування.