Михайло Москаленко ☼ Українські замовляння

Перспективи дослідження замовлянь

Замовляння, як уже згадувано, — жанр досить стійкий, консервативний, він чітко зберігає свою світовидчу архаїку. Це пояснюється функціонально: зміна тексту або магічного сценарію призвела б, на думку виконавців, до послаблення та втрати магічної сили замовлянь. Це пояснюється й онтологічно: цілісна модель світу, що складалася тисячоліттями, утворила таке універсальне і «всесимволізуюче» ядро замовлянь, що модернізувати його виявилось не під силу не лише пізнішій «соціології», але навіть і новій релігії — християнству. Езотеричність, потаємність магічних операцій, а також прихильне ставлення магії до «незрозумілого» допомагали зберігати тексти навіть тоді, коли вихідний смисл окремих формул забувався. Проте, бувши багато в чому захищені надійніше від інших архаїчних фольклорних жанрів, замовляння в двох, але кардинальних відношеннях виявились беззахисніші.

Замовляння — це нерозкладна первісна єдність слова і діла, тексту і обрядового сценарію. Текст, фіксований у слові, підкріплений «магічними» засобами запам’ятовування (рима, ритм, паралелізми всіх видів, звукові асоціації всіх гатунків і так далі), був стійкий проти руйнування. Але він був лише частиною обряду — неповною, а тому й легше деформованою, аніж у більш автономних, чисто «словесних» фольклорних жанрах. Діяння осмислювались (а, отже, запам’ятовувались) не так ясно, як слова, але й слова без діянь, при напівзабутих або переплутаних діяннях також втрачали виразний сенс.

Друга обставина. Замовляння — найменш «естетичний» жанр фольклору. Точніше, вони — зовсім не жанр, а картина світу, спосіб спілкуватися зі світом: «практична релігія». Замовляння не розраховані на те, що їх зрозуміють метафорично або використають з розважальною метою. Саме тому вони й відтручалися так гостро християнством. І відтручалися не просто «згори»: агресивно і поверхово, — але й «ізсередини»: надривно, тривожно, внутрішньо-покаянно. Щойно християнство пустило корені у свідомості наших предків, язичницькі за духом і буквою замовляння не могли не викликати у виконавців-двовірців у кращому разі почуття тривоги, в гіршому — почуття блюзнірства. Від магічної казки, легенди, билички можна було дистанціюватися настановою на вигадку, від билини — настановою на «далекі часи». Замовляння дистанції не залишало і вигадкою не видавалося. Воно було реальним зверненням до реальних і могутніх сил поза християнським кругом. Тому народні виконавці в міру сил своїх пом’якшували це небезпечне двовладдя: і замінюючи язичницьких духів-покровителів на християнських, і скорочуючи більш «язичницькі» частини текстів, натомість розширюючи «християнські» формули (особливо в зачинах і кінцівках-«замка́х»).

Звідси випливають практичні наслідки для науки. Збирання, систематизацію та аналіз текстів замовлянь необхідно, звичайно, продовжувати. (Чесніше було б сказати: розгорнути, — оскільки цей шар фольклору і, ширше, культури лишається й досі переважно поза увагою) Проте так само необхідно ясно здавати собі справу з того, що прямі джерела поповнення наших знань, про замовляння стрімко вичерпуються. Тому паралельно треба розробляти методику використання непрямих джерел, здатних, нехай і частково, поповнити вже безповоротно втрачене або втрачуване.

Назвемо лише деякі з цих непрямих джерел.

Такі (звичайно, далеко не всі) непрямі джерела для дешифрування символів і моделі світу замовлянь. Проте залишаються два головні інтерпретаційні завдання. Це укладання найповнішого і найстрункішого «словника» цих символів. І це спроба проникнення в «чужі», «далекі», інколи для нас майже «позалюдські» закони зв’язку цих символів: прилучення до прасвіту людського світовідчування.