Бій Дуная ¹ з Добринею
Українська билина

Їздив Добриня по всіх землях, по всіх країнах, супротивника собі шукаючи, та ніде його не відшукав. Проїжджав якось чистим полем і натрапив на чорне шатро ² з оксамиту візерунчатого. Стояв біля шатра дубовий стовп із срібним кільцем, бочка із зеленим вином там була. І стояла на бочці чара позолочена, а на чарі срібний напис був викарбуваний: «Хто цю чару однією рукою не підніме і одним духом не вип’є — живим йому не бути, від шатра цього не від’їхати». А чара не мала була — в півтора відра.

Зіскочив Добриня з доброго коня, до кільця коня прип’яв. Брав він чару позолочену, по вінця її наливав, однією рукою піднімав, одним духом випивав.

Випивав Добриня і другу чару, випивав і третю. Першу спожив він для здоров’я, другу — для похмілля, а третю — для шаленства. Ясні очі в нього замутилися, могутні плечі опустилися, і здалося йому, ніби звідси в чисте поле вже виходу нема. Розтоптав тоді він бочку з зеленим вином, роздушив чару позолочену, чорне шатро розірвав і розвіяв-розметав усе по чистому полю. А після бешкету цього тут же й спати улігся ³.

Коли це з далечини, з чистого поля наїжджає Дунай Іванович і диво велике бачить: стоїть біля стовпа добрий кінь, а коло нього лежить тіло богатирське; нема вже тут чорного шатра, нема бочки з зеленим вином та чари позолоченої, все в полі порозметано. Заходився Добринин кінь копитом бити, господаря будити — спить Добриня, не прокидається. Під’їхав ближче Дунай Іванович, міркувати почав: «Не буде мені честі та хвали, як заб’ю його сонного» ⁴. І загукав він сильним голосом:

— Уставай, нечемо, прокидайся! Зірвався Добриня на прудкі ноги, на коня скочив. Роз’їхалися богатирі в полі і зближатися почали, довгі списи перед себе виставивши. Та вивернулися вбік списи, нікого не поранивши, гарячого серця не діставши. З’їжджалися із мечами гострими — тільки пощербилися мечі, з’їжджалися з палицями бойовими — поламалися палиці ⁵. Зіскочили тоді богатирі з добрих коней і в рукопашному бою зійшлися. Боролися одну добу, боролися й другу.

А на третю добу далеко в чистому полі старий Ілля Муромець із товаришами з’явився ⁶. Як зачув Ілля сильний тупіт, зіскакував з доброго коня, припадав до сирої землі, до товаришів звертався:

— Великий рух зачув я в чистому полі — це або два війська разом сходяться, або ж двоє богатирів з’їжджаються. Кому б із нас на розвідку поїхати? Послати двох братів довгополих ⁷ — у полах своїх заплутаються вони, марно буйні голови загублять; послати Олексія Поповича — хоч і сміливий він, та сили великої не має, марно буйну голову загубить; поїдемо краще всі ми разом.

Угледів вершників Дунай Іванович та й каже:

— Онде їде брат мій названий ⁸ — старий Ілля Муромець, допоможе він мені супротивника вбити.

Угледів вершників і Добриня Микитич:

— Онде їде хрестовий брат ⁹ мій — старий Ілля Муромець, допоможе він мені супротивника вбити.

Наблизився до богатирів Ілля Муромець і каже їм:

— Нехай Бог вам, молодці, допоможе! Через що б’єтесь ви, через що змагаєтесь?

Заходився Дунай Іванович жалітися:

— Служив я в короля ляховецького ¹⁰ цілих дванадцять літ, і подарував мені король чорне шатро, бочку із зеленим вином, чару позолочену та дубовий стовп із кільцем. А Добриня Микитич сюди наїхав і розтоптав бочку та чару, розірвав чорне шатро та розвіяв-розметав усе по чистому полю.

І сказав Ілля Муромець:

— Провинний ти, Добрине; голову тобі відрубати треба.

Тут і Добриня жалітися почав:

— По всіх землях, по всіх країнах їздив я, супротивника собі шукаючи, та ніде його не зміг знайти. їхав я чистим полем і побачив чорне шатро, а біля шатра — бочку з зеленим вином. Стояла на бочці чара позолочена і напис на ній виритий був: «Хто цю чару однією рукою не підніме і одним духом не вип’є — живим не бути йому, від шатра цього не від’їхати». Образливими слова ці мені здалися, і досада велика взяла. Ізліз я з доброго коня, до кільця його прип’яв, по вінця чару наливав, однією рукою її піднімав і одним духом випивав. Так само випивав я і другу чару, а за нею і третю. Ясні очі в мене помутилися, могутні плечі опустилися, і розтоптав я бочку із зеленим вином та чару позолочену, чорне шатро розірвав і розвіяв-розметав усе по чистому полю.

Говорив тоді Ілля Муромець:

— Тепер бачу, що провинний ти, Дунаю ¹¹ ; голову тобі відрубати треба. А зараз, хлопці-молодці, побратайтеся, золотими хрестами обміняйтеся, і рушимо всі ми в стольний Київ-град.

Обмінялися хрестами Дунай із Добринею, і поїхали всі до князя Володимира.

Був у князя бенкет для них, на бенкеті всі напивалися-наїдалися, поп’яніли та звеселилися. Тут Дунай князеві жалітися почав, розповів, як Добриня добро його по чистому полю розметав.

— Провинний ти, Добрине, — мовив князь. — Голову тобі відрубати треба.

Звівся тут і Добриня на прудкі ноги та розповів князеві, як усе було.

— Тепер бачу, що провинний ти, Дунаю, — мовив князь. — Голову тобі відрубати треба.

І наказав Володимир гучним голосом:

— Гей ви, ключники-замочники! ¹² Прихопіть золоті ключі, виведіть Дуная в чисте поле і в глибокий льох його посадіть.

Брали ключники золоті ключі, вели Дуная в чисте поле, у глибокий льох садовили.